Економічні науки/6. Маркетинг та менеджмент

К.е.н. Хацер Максим Володимирович

Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій, Україна

Оптимізація роботи держави як власника майна в рамках корпоративних відносин в Україні

У сучасних умовах господарювання перед державою, науковцями та практиками сфери корпоративного управління постала теоретична та практична задача змінити та оптимізувати роботу держави, як суб’єкта корпоративних відносин, саме там, де держава виступає власником, що дозволить значно збільшити неподаткові надходження до державного бюджету; зменшити податковий тягар на підприємців та домашні господарства; покращити корпоративне управління в Україні; налагодити ефективне управління державною власністю; суттєво підвищити вартість державних часток в українських підприємствах.

Слід зазначити, що питання оптимізації роботи держави як власника майна в рамках корпоративних відносин суттєво не розроблені в теорії і на практиці в Україні. Більшість науковців та практиків у своїх роботах торкаються цих питань досить поверхово. Стосовно закордонних науковців та практиків – менеджерів, можемо зазначити, що їх напрацювання і практичні рекомендації не можна без доопрацювання використовувати в реаліях українського корпоративного управління.

Серед науковців, що внесли суттєвий вклад у вирішення зазначених проблем корпоративного управління можна відмітити: В.П. Багова, В.М. Гриньову, Д.В. Задихайло, О.Р. Кібенко, Г.В. Назарова, О.Є. Попова, С.А. Румянцева та ін.[1, 2, 3, 4].

В рамках оптимізації функціонування держави, як суб’єкта корпоративних відносин, по перше необхідно розділити всі підприємства, в яких держава є власником та співвласником на дві групи:

1. Перша група підприємств – ті які будуть залишені у власності держави, або держава бажає бути їх співвласником.

2. Друга група підприємств – долю держави в яких необхідно продати приватним підприємцям.

Для підприємств, в яких держава бажає залишитись власником або співвласником необхідно забезпечити: умови для розширеного відновлення основних фондів; підтримку стабільної ринкової вартості долі держави та її зростання; збільшення державної частки в статутному капіталі (для підприємств де держава є співвласником); недопущення корпоративних конфліктів та оптимізацію взаємовідносин між усіма суб’єктами корпоративних відносин; підвищення рівня захисту прав акціонерів; недопущення розмивання державної долі у статутному фонді або передачі державної власності стороннім особам; отримання суттєвих дивідендів; направлення частини чистого прибутку на розвиток компанії; розробку стратегії розвитку, у тому числі на закордонних ринках.

Робота з другою групою підприємств повинна носити індивідуальний характер з метою отримання максимального зиску від продажу державної власності. Повинен бути розроблений механізм продажу, який буде включати:

1. Шляхи продажу (грошовий аукціон, інвестиційний аукціон або біржовий продаж);

2. Підготовку до продажу (сюди відносимо, якщо необхідно, очищення підприємства від боргів шляхом процедури банкрутства).

3. Юридичний супровід.

4. Контроль недопущення договору між потенційними покупцями з метою зниження ціни купівлі майна.

5. Рішення про контроль держави після приватизації (в певних випадках можливо залишити у власності держави невеликий пакет акцій або долю, з метою доступу до корпоративної інформації).

У подальших дослідженнях автор ставить за мету більш детально описати механізм корпоративного управління державними акціонерними товариствами або акціонерними товариствами у яких є доля державної власності.

Література:

1. Багов В.П. Корпоративный менеджмент. – М.: Изд – во Рос. экон. ак., 1999. – 246 с.

2. Гриньова В.М., Попов О.Є. Організаційно – економічні основи формування системи корпоративного управління в Україні: Монографія. – Х.: Видавництво ХДЕУ, 2003. – 324 с.

3. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. – Х.: Еспада, 2003. – 688 с.

4. Румянцев С.А. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток. – К.: Знання, 2003. – 150 с.