Економічні науки /6. Маркетинг и менеджмент

Д. держ. упр., професор Сиченко В.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Соціальний менеджмент як елемент системи управління підприємством

Соціальний менеджмент як елемент складної системи управління економікою підприємства, покликаний забезпечити ефективність процесу виробництва шляхом вирішення соціальних проблем, що виникають у виробничих процесах на підприємстві.

Дослідження в сфері соціального менеджменту актуалізуються нагальною потребою соціальної практики у формуванні нової концепції управлінської діяльності в нових умовах, коли відбувається видозміни чисто виконавчих функцій, зростає значення методів і прийомів моделювання наукового прогнозу управлінні. Все це веде до зростання відповідальності за своєчасність і якість прийнятих рішень, пред’являє високі вимоги до професіоналізму та компетентності керівників усіх рівнів.

Соціальний менеджмент регулює відносини між суб’єктом і об’єктом соціального менеджменту. У якості яких виступають відповідно: суспільні відносини, що виникають у процесі виробництва та особистість зі своїми потребами, інтересами, яка вирішує виробничі цілі, або якій доручено управляти тим або іншим ділянкою виробництва, і яка реалізує на цьому терені свій особистий потенціал.

До сфери впливу соціального менеджменту також відносять відносини управління усередині системи (вертикальні і горизонтальні зв’язки), відносини між представниками управлінського апарату і підлеглими (субординація і координація); галузеві, територіально-галузеві, міжгалузеві, регіональні, міжрегіональні відносини; зовнішні і внутрішні відносини; колективні та індивідуальні відносини; тимчасові й постійні відносини тощо. Ефективність і дієвість системи соціального менеджменту базується на принципах єдності системи соціального менеджменту; пропорційності керуючої та керованої підсистем соціальної системи, оптимальному поєднанні централізації і децентралізації функцій соціального менеджменту; участі окремої людини, групи, колективу в соціальному управлінні [1 - 3].

Методи соціального менеджменту – це, перш за все, методи соціального нормування (правила трудового розпорядку, види дисциплінарного впливу та ін.), соціального регулювання (договори, системи розподілу), морального стимулювання (заохочення), методи мотивації, психологічні методи, а також методи економічного стимулювання, організаційно-адміністративні методи і методи самоврядування.

Існує три основні групи прийомів, якими оперує соціальний менеджмент для досягнення основної своєї мети. Це, по-перше, прийоми, які орієнтовані безпосередньо на працівників - постановка конкретних цілей, за досягнення яких покладається заохочення, застосування покарань і заохочень для коригування поведінки працівника, перепідготовка. По-друге, це прийоми, орієнтовані на робочий процес: збільшення персональної відповідальності працівників у зв’язку з розширенням його повноважень, гнучкий графік з можливістю самостійного планування працівником свого робочого дня, розподіл функціонального навантаження та ін. У третю групу прийомів включені прийоми, орієнтовані на організацію. Це надання можливості працівникам безпосередньо брати участь у повсякденних справах компанії, стимулювання участі в досягненні цілей організації шляхом виплати премій за успішну колективну роботу тощо.

Функції соціального менеджменту є складовою частиною будь-якого процесу управління, основними з яких є: планування; прийняття рішення; організації; мотивації; координації; контролю; прогнозування; комунікації [4]. Процес планування дозволяє чітко формулювати цільові установки організації і використовувати систему показників діяльності, необхідну для подальшого контролю результатів.

Координація - це діяльність з координування роботи інших людей і становить сутність управління. Головне завдання координації - досягнення узгодженості в роботі всіх ланок підприємства або організації, здійснення маневрування ресурсами, забезпечення єдності і узгодження всіх стадій процесу управління, дій керівника.

В соціальному менеджменті мотивація визначається як соціальна основа керування, а мотиваційний механізм активізації індивідуального і групового поведінки членів колективу називають ядром менеджменту. При розгляді проблем мотивації незмінно постає питання про стимулювання праці, в тому числі використання матеріальних і нематеріальних стимулів.

Етап реалізації рішення включає періодичний контроль, за результатами якого також приймаються рішення.

Контроль і коректування діяльності організації утворюють внутрішні малі цикли управління. Контроль виконання прийнятого рішення має велике значення, так як він може виявити не тільки відхилення від плану виконання, але і недоліки самого рішення, які вимагають його коригування, для зменшення яких необхідно здійснювати контроль на всіх етапах процесу прийняття рішень.

Література.

1. Тейлор Ф. Принципы научного менеджмента. / Ф.Тейлор // М.: ПРОГРЕСС, 1991. - 86 с.

2. Денисов Ю.Д., Соколов А.В. Технологическое прогнозирование и научно-технические приоритеты в индустриально- развитых странах. / Ю.Д. Денисов, А.В. Соколов // М.: ЦИСН, 1998. – 566 с.

3. Дункан У. Основополагающие идеи в менеджменте. / У. Дункан // М.: Дело, 1996. – 236 с.

4. И. Уханов. Социально ориентированный менеджмент как инновационный механизм стратегии развития системы корпоративного управления. / Уханов И. //Современные технологии управления: социоэкономические аспекты. – М.: Издательский дом „Экономический журнал”, 2008 – С. 78 – 86.