Економічні науки /6. Маркетинг и менеджмент

К.е.н., доцент Сичова М.О., Булава Ю.Ю.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Управління технічним забезпеченням

сільськогосподарських підприємств України

Відтворювальний процес у сільському господарстві тісно пов’язаний із системним оновленням спожитих засобів виробництва на якісно новій основі. У виробничій сфері беруть участь різні види матеріально-технічних ресурсів, серед яких особливе місце належить технічним засобам. Вони є активною частиною ресурсного потенціалу і у значній мірі визначають ефективність аграрного виробництва. Тому забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами до технологічних потреб і утримання їх у працездатному стані є однією з основних умов ефективного забезпечення організації виробничих процесів в усіх галузях аграрної сфери економіки.

Якщо аналізувати рівень фондооснащеності сільського господарства, то за 2003-2011 роки він склався вкрай незадовільним. Значна частка техніки, обладнання, споруд є застарілою, не придатною до експлуатації.

На сьогодні технічний потенціал, що склався на селі, не відповідає сучасним вимогам світового аграрного виробництва (табл. 1).

За результатами аналізу видно, що основними машинами сільське господарство забезпечене лише на 35-53%. Наявна кількість тракторів і комбайнів не відповідає технологічній потребі, а структура парку – нинішнім розмірам господарств. Зокрема, потреба в тракторах задовольняється лише на 35%, а в зернозбиральних комбайнах – на 48,1 %.

Крім того, понад 90 відсотків технічних засобів потребують негайної зміни внаслідок їх зношеності. Технічні засоби виробництва не відповідають технології ведення сільськогосподарського виробництва, відсутній повний комплект машин для комплексної механізації окремих виробничих процесів. А це призводить до скорочення виробництва трудомістких культур, переходу на ручну працю і зміни спеціалізації виробництва.

Таблиця 1

Наявність основних видів техніки у сільськогосподарських

підприємствах України, тис. шт. (станом на 1 січня кожного року)

Найменування техніки	Роки					2011 р. до 2003 р., %	Технологічна потреба, од.*	2011 р.до технологічної потреби,%
	2003	2005	2007	2009	2011
Трактори	273,6	233,9	196,1	160,6	140,2	51,2	400,0	35,0
Комбайни: зернозбиральні	57,4	50,0	47,2	38,9	36,1	62,9	75,0	48,1
кормозбиральні	21,3	16,5	14,6	9,9	8,2	38,5	17,0	48,2
кукурудзозбиральні	6,3	5,2	4,8	3,1	2,7	42,9	9,5	28,4
бурякозбиральні	11,1	9,3	7,7	5,7	4,6	41,4	8,7	52,9

^*Технологічна потреба в техніці за даними ННЦ ІМЕСГ [Національний науковий центр «Інститут механізації і електрифікації сільського господарства»]

Зниження рівня технічної готовності машин та обладнання, зменшення їх кількості, призвели до збільшення в 1,5-2 рази навантаження на трактор. Для прикладу, в 2011 році в Україні на один робочий трактор припадає 150 га площі ріллі, у США – 28 га, Франції – 14 га, Німеччині – 5 га. Порівнявши навантаження на трактор у різних країнах, стає зрозумілим, що в такій ситуації досить проблематично виконувати комплекс необхідних технологічних операцій в оптимальні строки, тобто вчасно посіяти сільськогосподарські культури, обробити їх під час вегетаційного розвитку та забезпечити мінімальні втрати при збиранні вирощеного врожаю. Наприклад, технічні можливості наявного парку зернозбиральних комбайнів дають змогу зібрати зернові в оптимальні строки лише на третині площ, на решті – строки збільшуються у 2-3 і більше разів. В результаті цього сільське господарство країни щороку недобирає майже третину валового збору врожаю.

Не викликає сумніву, що таке положення є незадовільним і проблема технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств залишається першочерговою.

Нинішній фінансовий стан товаровиробників аграрного сектору економіки не дає їм змоги придбання технічних засобів та їх оновлення за рахунок власних коштів. Сільськогосподарські товаровиробники для придбання технічних засобів, як вітчизняних так і імпортних, повинні бути платоспроможними, мати необхідні кошти, одержані за рахунок власних прибутків, амортизаційних нагромаджень, кредитних ресурсів комерційних банків, бюджетних надходжень. Але власних ресурсів на оновлення технічної бази у сільськогосподарських виробників не вистачає. У зв’язку з щорічним зменшенням кількісного складу машинно-тракторного парку та його балансової вартості, знижуються можливості використання амортизаційних відрахувань. Через відсутність у підприємств новітніх технологій виробництва, брак обігових коштів, зупинку оновлення основних фондів підприємств в умовах фінансової кризи скорочується виробництво вкрай необхідних селу техніки і обладнання.

З огляду на неплатоспроможність сільськогосподарських підприємств,виникає проблема забезпечення підприємств технічними засобами при мінімальних фінансових витратах, розв'язати яку можна шляхом організації лізингової діяльності підприємств, оренди чи купівлі потриманої техніки.

Одним із дієвих заходів в оновлені технічної бази як для сільгосптоваровиробника, так і вітчизняного сільгоспмашинобудування є фінансовий лізинг. Він стає своєрідним виручальником для підприємств, які прагнуть модернізувати виробництво, скористатися новітніми технологіями. Світовий досвід переконливо свідчить, що застосування агролізингу дало можливість зарубіжним країнам значно підвищити рівень технічного забезпечення аграрного виробництва.

Державна підтримка вітчизняного виробника сільськогосподарської техніки має йти не шляхом штучного здешевлення їх продукції, а через заохочення інвестицій у переоснащення сучасним обладнанням і технологіями для значного підвищення якості продукції. Цього вимагає і Світова організація торгівлі (СОТ), членом якої стала Україна. Сприятливим є й той факт, що показники державного бюджету стосовно закупівлі техніки на умовах фінансового лізингу відповідають вимогам СОТ щодо трансформації бюджетної програми з метою переведення їх із „жовтої” до „зеленої” скриньки.

Всі сторони, які задіяні в лізингових операціях, зостаються у виграші: держава – через три-сім років повністю повертає інвестовані з держбюджету кошти; вітчизняні виробники сільгосптехніки – після відправки своєї продукції одразу одержують фінансові ресурси для відтворення виробництва в повному обсязі; аграрії – отримують нову техніку в кредит на три-сім років зі сплатою 22 відсотків першого внеску від загальної вартості машини. В середньому це становить 3,2 відсотки на рік, що в декілька разів менше фактичних рівнів інфляції.

Таким чином, застосування агролізингу і розвиток агролізингової діяльності в сільському господарстві є обнадійливим засобом подолання кризової ситуації з технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств.