ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Экономические науки/7. Учёт и аудит

Аспірант Гущин А.А.

Сумський національний аграрний університет, Україна

Проблеми регулювання земельних відносин в україні та шляхи їх вирішення в сучасних умовах глобалізації ринкової економіки

«Єдиний засіб втримати державу в стані незалежності від будь-кого – це сільське господарство. Хоч майте ви всі багатства світу, якщо вам нічого їсти – ви залежні від інших. Торгівля створює багатство, але сільське господарство створює свободу»…

Цими словами відомий французький філософ і письменник Жан-Жак Руссо вивів своєрідну формулу економічної незалежності основною складовою та своєрідним базисом якої є земля – головний ресурс та засіб виробництва сільського господарства.

Україна, де-юре, за своїм природно-ресурсним та аграрним потенціалом посідає провідне місце у світі. Однак, де-факто, неефективне використання зазначеного потенціалу призводе до того, що агропромисловий комплекс України за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу.

Основними проблемами цього є:

- низька інвестиційна привабливість сектору (зокрема неефективність державної підтримки сільськогосподарського виробництва);

- низька конкурентоспроможності продукції сільського господарства та її невідповідність міжнародним стандартам;

- використанні застарілих технологій та, відповідно, низька економічна ефективність сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами світу;

- негативні зміни в якості ґрунтів (катастрофічне падіння родючості ґрунтів і зростанні їх ерозії).

Земля – це одне з основних національних багатств України. Земельним ресурсам у соціально-економічному розвитку суспільства завжди належала провідна роль. Ефективність розвитку національної економіки та темпи формування ринкових відносин визначають характер і масштаби земельних перетворень будь-якої держави світу. Протягом останніх 14 років, і до тепер, відбувається реформування земельних відносин в Україні. Подолання державної монополії щодо власності на землі і встановлення багатосуб’єктності прав власності на землю є основним принципом, який визначає напрями земельних реформ в сучасній Україні. Відправною точкою визначення земельної політики держави є 25 жовтня 2001 року, тобто дата прийняття Земельного кодексу України. Передбачалося, що з ухваленням основного нормативно-правового акту земельного законодавства визначиться земельна політика нашої держави, яка в подальшому повинна буде концентруватися на остаточному розв’язанні проблеми розвитку відносин власності на землю, формуванні цивілізованого ринку земель, розвитку іпотечного кредитування, удосконаленні системи земельних платежів, підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами, поліпшеній організації державного контролю за використанням і охороною земель тощо.

Після набрання чинності Земельного кодексу України, Верховною Радою було прийнято понад 20 законів, які регулюють земельні відносини та особливості використання земель і які є субстанціональними, тобто базовими, для формування ринку землі. Ключовими серед них є такі закони України: «Про землеустрій», «Про оренду земель», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство», «Про оцінку земель». Однак нажаль не завжди кількість позитивно впливає на якісні показники, тобто значна кількість законів що регулюють земельні відносини в Україні зовсім не означає відсутності правових прогалин у земельному законодавстві чи відсутність проблем щодо використання землі чи в методиці її оцінки.

Постійні зміни у земельному законодавстві, його пристосування до реалій сьогодення і гонитва за світовими стандартами, європейськими нормами та правилами, – все це потребує вирішення цілої низки невідкладних і доволі складних завдань, а саме:

1) проведення земельної реформи пов’язане зі значним збільшенням кількості землекористувань та землеволодінь, виконання великої кількості обґрунтувань, технічних розрахунків, виготовлення картографічних матеріалів, юридичного посвідчення прав на земельні ділянки та їх державної реєстрації тощо.

2) проблема грошових вливань, так як для проведення землевпорядних робіт в сучасних умовах реформування земельних відносин потребує відповідного фінансування як з боку держави, так і з боку місцевих бюджетів, а також за рахунок власних коштів землекористувачів та землевласників.

Підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна зробити наступні висновки та такі узагальнюючі тезиси стосовно вирішення проблем регулювання земельних відносин України в сучасних умовах.

По-перше, ефективність засобів управління земельними відносинами в сучасних умовах глобалізації ринкової економіки повинна ґрунтуватися на тому, що найдоцільніший тип використання землі визначатиметься рішенням не чиновників, а численних власників та користувачів земельних ділянок. Даний підхід сприятиме підвищенню вартості власності на землю, поліпшенню добробуту громадян, економічному розвитку України, на якій вони проживають, і держави в цілому.

По-друге, політика нашої держави щодо вдосконалення земельних відносин в сучасних умовах має сприяти максимальному залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у сферу торговельного, готельного, транспортного, офісного будівництва, зовнішнього благоустрою території, рекреаційної діяльності, реконструкції неефективних виробництв в офісні центри тощо, цільовим наданням земельних ділянок у довгострокове користування з правом подовження термінів землекористування на бажаний інвестору строк або викупу їх відповідно до закону тощо.

По-третє, нові земельні відносини в сучасних умовах глобалізації ринку потребують запровадження оновлених методів управління землекористуванням, тому для вдосконалення земельних відносин необхідно створювати сприятливі умови для ефективної системи планування використання землі, усунення юридичних перешкод на шляху вільного обігу землі серед громадян та юридичних осіб, гарантування прав власності на землю і землекористування, організація використання земель на платній основі, забезпечення їх охорони в інтересах населення України.

Література:

1. Домбровська О. А. Стратегія управління земельними ресурсами в місті Алушта Автономної республіки Крим // Державне управління: Удосконалення та розвиток. – Електронне наукове фахове видання Академії муніципального управління. – № 4. – 2011р.

2. Ковальський М.Р. Формування нової доктрини управління земельними ресурсами в умовах реформування економіки України // Теоретико-методологічні і науково-практичні засади інвестиційного, фінансового та облікового забезпечення розвитку економіки: матеріали міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф. 15-16 листопада 2011р., ПДАТУ, м. Кам’янець-Подільський. Ч.1. – Тернопіль: Крок, 2011. – 372с.

3. Програма розвитку земельних відносин на території Білокуракинської селищної ради на 2011 – 2015 роки. – [Електронний ресурс]. – [режим доступу]. – http://bk-selrada.at.ua/

4. Програми Економічних Реформ на 2010–2014рр. // Про Розвиток сільського господарства. – Комітет з економічних реформ при Президентові України В.Ф. Януковичу. – [Електронний ресурс]. – [режим доступу]. http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_1.pdf