Бадрак С. В.

Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, асп.

Діаспора як феномен процесу розвитку культури

Культура у процесі глобалізації має багату значущість як феномен, який впливає на розвиток та гармонізацію взаємовідносин у суспільстві. Особливо цей аспект стосується міжкультурних відносин, взаємозв’язок яких відбувається саме у формі культурного обміну.

Інтеграція культури до іноземного середовища відбувається шляхом поповнення культурного надбання особливими якостями, притаманними тільки певній культурній групі.

Таке явище, як культурний вплив, є природним процесом у міжкультурному обміні. Вплив однієї культури на іншу залежить від різних умов: географічних, геополітичних, соціальних та ін. При цьому, як правило, одна культура не поглинає іншу. Навпаки – вона збагачує її новими, властивими лише їй елементами, еволюціонуючи у нову форму, яка є результатом процесу культурної інтеграції.

За визначенням великого тлумачного словнику сучасної української мови, діаспора – це релігійні та етнічні групи, що живуть у нових для себе районах як національно-культурні меншини.

Діаспора за історію свого закордонного існування сформувалася як представник окремих суспільних груп, об’єднаних одним етносом, мовою, національними вподобаннями та інститутами представництва на міждержавному рівні.

Іммігранти, як правило, групувалися в общини чи осередки, що дозволяло їм вирішувати спільні питання перебування на чужій землі, визначення свого місця на ній, розвитку ужиткового та прикладного мистецтва, збереження усних традицій, релігії, культурних нащадків, вивезених в процесі еміграції. Ці угрупування у процесі адаптації згодом перетворюються у величезну діаспору по всьому світі, яка сьогодні є важливим знаменником всесвітньої культури.

У процесі формування будь-якого суспільства (навіть окремої міграційної групи чи цілої діаспори) важливу роль відіграють соціальні інститути. Економіка, політика, культура, мораль, право, держава, сім’я, освіта, релігія та інші інститути обумовили процеси становлення суспільства в іноземному середовищі.

Закріплюючись у суспільній свідомості, ідея становлення суспільства своєї національної меншини відбивається на всіх рівнях діяльності емігрантів – від сільського господарства до промисловості, від мистецької діяльності до політики.

Феномен діаспори є сукупністю явищ в історії культури у процесі її еміграції, імміграції, адаптації, пристосування та розвитку в іноземному середовищі у контексті історичної моделі формування суспільства. Культура стає головним чинником у даному процесі. Вона охоплює всі елементи розвитку національної меншини в іноземному середовищі, обумовлюючи якісне формування її національної ідеї, її самовизначення, функціонування соціальних інститутів, збереження національних традицій та встановлення рівноправної діяльності у суспільстві.

Поняття еміграція та імміграція тісно пов’язані і являють собою єдиний процес виселення з однієї країни, та в’їзд до іншої країни на постійне проживання. Даний процес є дуже складним і налічує в собі багато елементів, взаємодія та послідовність яких обумовлює саме результат цього процесу.

Процес адаптації елементів культури, яка імплементується в іноземне середовище, є процесом, який пов’язано з часовим аспектом, і відбувається поступово, пристосовуючи їх до нових «культурних умов».

Пристосування є складним вольовим процесом, коли культура-іммігрант повинна встановлювати нові закони свого розвитку в контексті суспільства, в якому вона перебуває.

Розвиток культури в іноземному середовищі відбувається різними шляхами, з урахуванням її національної складової та впливу збоку соціуму, у якому вона перебуває.

Обов’язковий складовий елемент діаспори – еліта. Представники інтелігенції, науковці, державно-політичні діячі, лікарі, студенти, військові тощо – суб’єкти, що відіграють роль формування, впливу на розвиток, направлення вектору культурної діяльності мікросуспільства – діаспори.

Мистецька діяльність – наочний результат якісного функціонування діаспори та її інститутів. Величезна кількість світових шедеврів мистецтва та культури в різні часи було створено митцями, що знаходилися в умовах іноземного середовища, або під впливом перебування у такому середовищі.

Релігія є, безумовно, одним з найважливіших інститутів діаспори, який встановлює морально-етичні засади функціонування суб’єктів діаспори. Часто саме за релігійним критерієм у тому чи іншому суспільстві відбувається відбір щодо суспільних відносин, культурної діяльності, ведення бізнесу тощо.

Феноменологія за Е. Гуссерлем обумовлює звернення до первинного досвіду, який розуміє свідомість не як емпіричний предмет вивчення психології, а як «трансцендентальне Я», а також як інтенційність. Тобто, діаспора в цьому аспекті формується не просто як відокремлена від країни свого походження суспільна група, а як спроба створення нового суспільства, спираючись на національні традиції та найкращі досягнення свого народу.

Діаспора є потужним явищем культурної інтеграції та культурних зв’язків між народами та країнами. Ії суспільне значення є безумовним, що встановлено у національних та міжнародних законодавчих нормах багатьох провідних держав світу.

Діаспора, базуючись на культурному елементі, є об’єднуючою ланкою всіх шарів існування будь-якого сучасного суспільства, особливо, у міжнародних відносинах.

Литература:

1. Ахмадулліна Е. А. Особенности и динамика ценностно-мотивационной сферы личности в процессе социокультурной адаптации эмигрантов / Дис. канд. псих. наук: 19.00.13, 19.00.05 // Е. А. Ахмадулліна. – Казанський державний університет ім. В. І. Ульянова – Леніна. – Казань, 2006;

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. Київ, Ірпінь: Перун, 2002;

3. Гуссерль Э. Философия как строгая наука / Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск: Сагуна, 1994.