Педагогические науки / 2.Проблемы подготовки специалистов

Василенко М.Є.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

Структурування поняття готовності студентів юридичних внз до професійної праці

Підготовка студентів-юристів до професійної праці вимагає дійового механізму оцінювання її рівня у навчально-виховному процесі, тому вбачається важливим узагальнити та проаналізувати структурування поняття готовності студентів до професійної праці.

Загальне поняття, структура та зміст готовності до праці представлені у численних наукових дослідженнях. Їх аналіз свідчить про розповсюдженість у вітчизняній науці переважно двох підходів до трактування поняття готовності до праці — особистісного та функціонального.

Прихильники особистісного підходу вважають готовність до праці результатом соціального, психічного та фізіологічного розвитку людини як суб’єкта трудової діяльності (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, А.О. Деркач, М.І. Дьяченко, Л.О. Кандибович, Г.С. Костюк, В.А. Крутецький, Л.Е. Орбан-Лембрик, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадріков). Для функціонального підходу характерним є трактування готовності до праці як комплексного стану людини, що активізує розвиток психічних функцій, необхідних для успішного виконання виробничих прийомів та операцій (Л.С. Виготський, К.М. Гуревич, Є.П. Ільїн, М.Д. Левітов, В.А. Моляко, Л.С. Нерсесян, В.Н. Пушкін, Д.М. Узнадзе).

В основу вивчення взаємозв'язків функціональних утворень готовності до професійної праці були покладені чотири концепції:

- про специфічність психологічних функцій, які активізуються конкретними видами професійних робіт (для обґрунтування ієрархічної взаємозалежності структурних компонентів готовності до професійної діяльності);

- про мінливість психологічних функцій, що активізуються трудовою діяльністю в процесі надбання професійної майстерності (для обґрунтування ролі професійного досвіду у формуванні готовності до праці);

- про обумовленість психічних процесів, які активізуються трудовою діяльністю, факторами інтенсивності, тривалості, особливостей організації роботи (для обґрунтування психофізіологічних компонентів у структурі готовності до праці,);

- про оптимальне поєднання психічних процесів у трудовій діяльності (для вирішення питань оптимального співвідношення психологічних функцій у структурі готовності до праці).

За психологічною структурою готовність до професійної діяльності поєднує:

- мотиваційний компонент відображає професійну спрямованість особистості, що виявляється у професійних інтересах, прагненнях, нахилах, настановах;

- орієнтувальний компонент визначає оволодіння професійно-особистісними цінностями у праці і як наслідок формування професійного світогляду, а саме, виробничих ідеалів, поглядів, переконань, принципів, професійної етики. Психічні утворення орієнтувального компоненту формуються в умовах набуття індивідуального трудового досвіду і реалізації соціальних відносин у процесі праці та професійного навчання;

- пізнавально-операційний компонент сприяє формуванню комплексного підходу до професійної діяльності, коли внаслідок систематизації накопиченої інформації, відносин та досвіду професійної поведінки виробляються прийоми ефективного виконання виробничих функцій;

- емоційно-вольовий компонент характеризує самоконтроль у процесі праці та здатність мобілізувати себе психічно й фізично. Поєднання почуттів та вольових процесів забезпечує емоційну сприйнятливість професійної діяльності, виявляти самовладання, наполегливість, ініціативність, рішучість, самостійність, самокритичність;

- психофізіологічний компонент готовності складають психічні процеси, біопсихічні властивості та професійно важливі якості особистості. Це, у першу чергу, професійні особливості сприймання, уваги, пам'яті, мислення, уявлень, вимоги до сили, врівноваженості та рухливості нервових процесів, рухових якостей, професійних здібностей тощо;

- оцінювальний компонент передбачає самооцінку відповідності своїх кар’єрних домагань професійним можливостям, рівню професійної підготовки. У такій оцінці значну роль відіграє порівняння результатів виконання виробничих функцій із професійними ідеалами особистості.

Проблему дослідження готовності особистості до праці широко відображено і в сучасній педагогіці. Теоретичні і практичні результати означених пошуків представлено у роботах Д.Є. Аксьонова, В.І. Астахової, С.Я. Батищева, І.Ф. Ісаєва, А.С. Макаренка, І.Ф. Прокопенка, В.О. Сластьоніна, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, Є.М. Шиянова. Готовність до праці визначається педагогами як цілеспрямована підготовленість до трудової діяльності, що характеризує рівень розвитку необхідних для праці психічних якостей, здібностей, нахилів.

На думку таких учених, як О.В. Бикова, К.М. Дурай-Новакова, В.П. Зінченко, Н.Г. Ничкало, Н.А. Побірченко, В.Г. Редько, готовність студентів до професійної діяльності відображає результати їх навчання, виховання та розвитку в системі професійної освіти.

Поняття про таку готовність відображає спрямованість на майбутню працю, володіння професійними знаннями та уміннями, професійно важливі риси особистості. Основу спрямованості на майбутню працю становлять професійні інтереси, настанови, переконання та наміри у подальшій кар’єрі, моральний потенціал тощо. Знання та уміння, що є невід’ємною частиною готовності особистості до праці, утворюють складну систему сполучення з пізнавальними навичками, набутими у фаховій освіті й навчальній практиці. Щодо обґрунтування набору професійно важливих якостей, то фахівці вказують на професійні здібності, пам'ять, мислення, увагу, працездатність, які забезпечують успішне виконання виробничих функцій у майбутній праці.

Таким чином, узагальнення наукових поглядів на структурування готовності студентів до професійної праці дозволяє дійти висновків, що у загальній структурі готовності студентів до майбутньої професійної праці виділяють такі основні компоненти:

- когнітивно-операційний як формування знань, умінь та навичок сумлінного здійснення професійних функцій у праці;

- мотиваційний, пов’язаний із усвідомленням своїх інтересів, суспільних цінностей професії та свого місця в суспільстві;

- ціннісно-орієнтований, що відображає розвиток професійної самосвідомості, тобто сформованість особистісного осмислення результатів професійної діяльності, умінь співвідносити свої уявлення про результативність праці із потребами суспільства;

- психолого-педагогічний розкриває здатність до поглибленої професійної освіти, підвищення своєї кваліфікації, розвитку професіоналізму, професійно важливих здібностей та якостей у процесі самовиховання та самопідготовки до обраної професійної діяльності;

- соціально-професійний характеризує набуття досвіду праці у трудовому колективі та професійній спільності.

Література:

1. Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Харківська область: монографія / І.Ф. Прокопенко, В.П. Андрущенко, В.І. Астахова, В.С. Бакіров, В.Я. Білоцерківський, А.Г. Відченко; Ін-т вищ. освіти АПН України, Асоц. ректорів пед. ун-тів Європи. — К.: Знання України, 2009. — 431 с. — Бібліогр.: С. 419-431.

2. Сімко Р.Т. Поняття готовності до професійної діяльності на сучасному етапі розвитку психологічної науки //Проблеми сучасної психології.— 2011. — Вип. 13 — С. 415-425.