Ритікова Л.Л.
Національний університет
біоресурсів і природокористування України
Розвиток біотехнологічної
освіти та її актуальність для
підготовки майбутніх фахівців
У зв’язку із швидкими змінами у всіх сферах
життєдіяльності, зокрема і в освіті, актуальною є проблема підготовки
спеціалістів з вищою освітою для різних галузей. В умовах зростання практичної потреби в нових технологiях, покликаних лiквiдувати нестачу продуктiв харчування, енергiї, мiнеральних ресурсiв, покращити стан охорони здоров'я i охорони навколишнього середовища зростає соціальна значущість якісної професійної підготовки фахівців з
біотехнології, об’єктивна потреба формування високого рівня їхньої професійної
компетентності.
Як показали наші
дослідження, питання підготовки фахівців із біотехнології майже не розроблено у теорії та практиці професійної освіти. Це зумовлено тим, що
біотехнологія в освіті є досить новим предметом.
Біотехнологія як наука переживає початкові етапи формування.
За визначенням Європейської
біотехнологічної федерації, біотехнологія — це спільне використання біохімії,
мікробіології і хімічної технології для технологічного (промислового)
застосування корисних властивостей мікроорганізмів та культур тканин. Іншими
словами, біотехнологія – це є скерований людиною комплекс способів отримання
корисних для суспільства цільових продуктів за допомогою біологічних агентів
мікроорганізмів, вірусів, клітин тварин та рослин, а також за допомогою
позаклітинних речовин і компонентів клітин [1].
Біотехнологія — міждисциплінарна галузь, що
виникла на стику біологічних, хімічних і технічних наук. З розвитком
біотехнології пов'язують вирішення глобальних проблем людства — ліквідацію
недостачі продовольства, енергії, мінеральних ресурсів, поліпшення стану
охорони здоров'я і якості навколишнього середовища. Біотехнологія вивчає можливості використання живих
організмів, їх систем чи продуктів їх життєдіяльності для вирішення
технологічних завдань, а також можливості створення живих організмів з
необхідними властивостями методом генної інженерії.
Біотехнологія — це саме та
дисципліна, яка, як фізика в середині минулого століття, визначає сьогодні
науково-технічний прогрес. У всьому світі на межі століть вона бурхливо розвивається,
в неї вкладаються величезні кошти. Отримані за допомогою генної інженерії ліки
і продукти харчування — ці
досягнення біотехнології вже увійшли в наше життя, а завтра їх кількість може
зрости в геометричній прогресії. Тому підготовка кадрів для біотехнології
повинна стати одним з пріоритетів у сфері освіти.
Розвиток біотехнології як науки в Україні йде «в ногу з часом». Україна належить до країн, для яких розвиток біотехнології є вкрай актуальним. З огляду на це розроблення саме тієї проблематики, якою займається ця науково-технічна галузь, набуває для України дедалі більшої ваги.
По-перше, це одержання дешевих, безпечних та корисних продуктів харчування. Не є секретом, що сільське господарство нашої країни є багато в чому збитковим. Вітчизняні сільськогосподарські продукти за своєю якістю і собівартістю не витримують конкуренції з аналогічними продуктами найбільш розвинених країн. Це зумовлено, поряд з іншими чинниками, недостатнім використанням досягнень біотехнології, зокрема слабким внесенням у ринок сільськогосподарської продукції трансгенних організмів, недосить інтенсивним впровадженням методів та підходів біологічної боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, знешкодження шкідливих продуктів сільськогосподарського виробництва тощо.
По-друге, на особливу увагу заслуговує питання внеску біотехнології у вирішення проблем охорони здоров’я населення України. На сьогодні завдяки беззаперечним досягненням біотехнології людство отримує відносно дешеві біологічні препарати, до яких насамперед належать гормони (інсулін, гормон росту тощо), інтерферони, моноклональні антитіла, ферменти та деякі інші фізіологічно активні речовини, що займають значну частку та посідають важливе місце на ринку фармацевтичних препаратів.
По-третє, вкрай важливою й дотепер невирішеною проблемою залишається для України знешкодження токсичних відходів промисловості, сільського господарства, охорони здоров’я. Це, власне, і шкідливі викиди вітчизняних підприємств, величезна кількість яких є наслідком недостатнього розвитку ефективних очисних споруд, і відходи фармацевтичної галузі, і продукти сільськогосподарської діяльності, зокрема пестициди, залишки яких нерідко присутні у продуктах харчування, ґрунті та воді, і багато інших небезпечних для здоров’я речовин.
По четверте — одержання за допомогою біологічних методів і підходів дешевих альтернативних джерел енергії. Ця проблема стосується виробництва етилового спирту, — біогазу (метанове бродіння, біометаногенез), вуглеводнів із використанням штамів бактерій, зокрема Botryococcus braunii, фотовиробництва водню та перетворення енергії сонячного світла.
Ось далеко не
повний перелік нагальних проблем і завдань, розв’язанню яких могла б сприяти
біотехнологія. Звідси й випливає, що підготовка кадрів для біотехнології повинна стати одним з актуальних
національних пріоритетів. Означене завдання щодо підготовки таких фахівців
повинна реалізувати, насамперед, вища біотехнологічна освіта.
Як наголошувалося віще, біотехнологія в освіті є досить новим
предметом, тому біотехнологічна
освіта переживає початкові етапи формування.
- поглиблення співробітництва між
біотехнологією та спорідненими галузями;
- створення у всіх країнах урядових
організацій, що вивчають можливості біотехнології;
- широке вивчення біотехнології (середні та
спеціальні школи, університети), систематичну пропаганду перспектив і досягнень
галузі.
Завдяки розвитку медичної промисловості виникли процеси промислового
одержання амінокислот, вітамінів, ферментів та ін. Біотехнологічні процеси
значно розширили сферу виробництва у харчовій промисловості. Ферментативний
каталіз замінив собою деякі реакції в синтезі органічних сполук. Численні
технології захисту довкілля, засновані на використанні мікроорганізмів і
рослин, є класичними прикладами екобіотехнологій.
Нова галузь промисловості вимагала нових фахівців. Для підготовки таких
працівників у колишньому Радянському Союзі у кінці 60-х років ХХ ст. на базі
кафедр технічної мікробіології Московського та Київського технологічних інститутів
харчової промисловості було відкрито кафедри технології мікробіологічних і
вітамінних виробництв. Це було зумовлене тим, що, по-перше, підготовка фахівців
для мікробіологічної промисловості повинна здійснюватися спеціалістами, які
мають великий досвід роботи з мікроорганізмами, і на кафедрах, де є необхідна
матеріально-технічна база. По-друге, робота з мікроорганізмами в промислових
умовах вимагала відповідних інженерних знань. Таке вдале поєднання
мікробіології та інженерії стало можливим у технологічних інститутах харчової
промисловості [2].
Отже, Національний університет харчових технологій (колишня назва
Київський технологічний інститут харчової промисловості) був першим і упродовж
більш як двадцяти років залишався єдиним в Україні, який готував спеціалістів
для біотехнологічної галузі (мікробіологічної промисловості).
Перший випуск інженерів-технологів у цьому вищому навчальному закладі (ВНЗ) за спеціальністю 1015 “Технологія мікробіологічних і вітамінних виробництв” у кількості 25 осіб відбувся у 1971 р. У кінці 70-х років ХХ ст. кількість випускників-біотехнологів збільшилася удвічі. Слід відзначити титанічні зусилля викладачів випускової кафедри, які, не маючи на перших порах ніяких підручників і посібників, готували кваліфікованих спеціалістів для мікробіологічної промисловості. З 1982 р. розпочата підготовка інженерів-біотехнологів у Національному університеті “Львівська політехніка” (колишня назва Львівський політехнічний інститут).
У 90-х роках ХХ ст. в Україні підготовку фахівців за спеціальністю “Біотехнологія” стали здійснювати в рамках напряму 0916 “Хімічна технологія та інженерія”. У 1992 р. спеціальність “Біотехнологія” була відкрита у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”, у другій половині 90-х років – Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут”, Українському державному хіміко-технологічному університеті (м. Дніпропетровськ), Дніпродзержинсько-му державному технічному університеті.
Починаючи
з 2001 року, у мережі вищих навчальних закладів Україні відкриваються
факультети біотехнології, створюються умови для здобуття вищої освіти
професійно вмотивованій молоді, в навчальний процес впроваджуються інноваційні
педагогічні технології.
З 2001 р. підготовка
інженерів-біотехнологів здійснюється у Національному фармацевтичному
університеті, з 2002 р. – у Національному авіаційному університеті, з 2003 р. –
у Національному аграрному університеті. Отже, нині в Україні дев’ять вищих
навчальних закладів готують фахівців для біотехнологічної галузі: чотири ВНЗ у
Києві, два – у Харкові, по одному – у Львові, Дніпропетровську і
Дніпродзержинську.
У січні 2003 р. спеціальність “Біотехнологія” була
виключена з напряму “Хімічна технологія та інженерія” і за ініціативи декана
факультету біотехнології і біотехніки Національного технічного університету
України “КПІ” Шинкаренко Л.М. створено новий напрям підготовки 0929
“Біотехнологія”, у рамках якого відкрито спеціальності “Промислова
біотехнологія”, “Біотехнологія біологічно активних речовин” і
“Екобіотехнологія”. У березні 2006 р. Міністерством освіти і науки України
затверджено галузеві стандарти (освітньо-професійна програма і
освітньо-кваліфікаційна характеристика) підготовки бакалавра за напрямом 0929
“Біотехнологія”.
Кваліфікація
біотехнолога передбачає високий рівень спеціальних наукових знань, широкий
кругозір в галузі сучасних досягнень світової науки, високу майстерність
експериментатора, оригінальність наукової думки. Область професійної діяльності
інженера-біотехнолога включає дослідження, отримання і застосування ферментів,
вірусів, мікроорганізмів, клітинних культур тварин і рослин, продуктів їх
біосинтезу і біотрансформації; створення технологічних процесів їх виробництва
і технологій використання. Випускники за напрямом підготовки дипломованого
фахівця "Біотехнологія" можуть реалізувати себе в таких видах
професійної діяльності як виробничо-технологічна, проектно-конструкторська,
науково-дослідна, організаційно-управлінська.
Таким чином, фахівець в області
біотехнології має бути професіоналом, здатним комплексно поєднувати
дослідницьку, проектну і підприємницьку діяльність, яка орієнтована на
створення високоефективних структур, стимулюючих зростання і розвиток різних
сфер соціально-економічної діяльності.
Сьогодні в Україні фахівців і
професіоналів біотехнологів готують за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями:
I кваліфікаційно-освітній
рівень: "бакалавр" (рівень освіти — базова вища освіта, кваліфікація — фахівець з
біотехнології);
II кваліфікаційно-освітній рівень з рівнем освіти — повна вища освіта:
"магістр" (кваліфікація — магістр
біотехнології, викладач ВНЗ, інженер-дослідник-біотехнолог);
"спеціаліст" (кваліфікація — інженер-біотехнолог).
Згідно з
Класифікатором професій ДК-03 та Доповненням №6 професія фахівців та професіоналів з біотехнології — біотехнолог з відповідними посадами.
Магістрів і
спеціалістів біотехнологів готують за такими спеціальностями: промислова біотехнологія, фармацевтична
біотехнологія, агробіотехнологія, екобіотехнологія та біоенергетика, молекулярна біотехнологія.
Зазначимо, що за суттю лише остання відрізняється від інших докорінним чином (генна і клітинна
інженерія прокаріотів і еукаріотів, спрямований мутагенез, трансгенні рослини і тварини).
Необхідність розробки, впровадження і розвитку освітніх біотехнологічних програм
підготовки магістрів зумовлена прагненням інтеграції України
з Європейським Союзом, входженням до Світової організації торгівлі
і сприйнятті її світовою спільнотою як держави, яка не лише демонструє схильність
керівництва до екологічних пріоритетів біологічної безпеки, а й формує
багаторівневий освітній простір для сталого розвитку, забезпечує
підготовку біотехнологів, компетентних професіоналів у різних напрямах
біотехнологічної діяльності, здатних дотримуватися вимог цивілізованого бізнесу,
сприяти відповідності якості продукції АПК та процесу її виробництва,
переробки, згідно з міжнародними стандартами без шкоди для довкілля і життя
людей [3].
Використана
література:
1.Екологічний словник.
Преждо В.В.– Харків. – ХДАМГ, 1999. - 57 с.
2. Степко М. Вища
технічна освіта і наука Україна як фактори суспільного розвитку // Вища школа
– №5-6. – 2004. – С.46.
3.Мельничук М.Д., Рідей Н.М. Організація підготовки
бакалаврів і магістрів за напрямом «Біотехнологія» в НУБІП України / Мельничук М.Д. // Науковий вісник Національного
університету біоресурсів і природокористування України. 2009. — Вип. 134. – С. 69 –71.