Педагогические науки/ 2. Проблемы подготовки специалиста

Ніколаєнко О.В.,

Ушата Т.О.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Соціальне середовище як особлива складова професійної та соціально-культурної іншомовної комунікації

Підготовка майбутніх спеціалістів до професійної та соціально-культурної комунікації зумовлює необхідність визначення поняття середовища, в якому передбачається спільна професійна діяльність, процеси соціального життя.

Нами визнано, що людська цивілізація на сучасному етапі увійшла в якісно нову фазу розвитку, характерними рисами якої є глобалізація економіки, виробництва, збільшення інтернаціоналізації життя, інформаційного, економічного обміну та співробітництва. Інтеграційні процеси сприяють тому, що соціальне середовище часом кардинально модифікується вже за життя одного покоління. Відокремлене існування народів, культур, економіки, технологій стає неможливим, оскільки розвиток міграційних та демографічних процесів, збільшення кількості етнічно змішаних сімей, створення багатонаціональних колективів, сама організація виробництва, експорт технологій та ін. значно розширюють межі виробничої, міжкультурної, міжнаціональної взаємодії. Це означає, що діє складний, суперечливий процес взаємної адаптації людей, кореляція власної поведінки особистості відповідно до традицій та звичок, ділової культури багатонаціонального оточення [1, с. 9].

Видозміна характеру взаємовідносин між народами (представниками народів) зумовлює і перетворення соціального середовища.

Сучасна людська цивілізація складається з близько 3000 етнічних спільнот. Забезпечення співіснування різних етносів в межах єдиного соціуму та стабільність суспільного розвитку в ньому являє серйозну проблему для кожної поліетнічної держави, що складають у світі переважну більшість: з більш ніж 200 держав, що існують сьогодні, лише 20 вважаються етнічно гомогенними (етнічні меншини в них налічують менше 5% населення). Тому на сьогоднішній день єдино прийнятною ідеологією та політикою сучасних держав, що все більше стають полі етнічними, є мультикультуралізм і толерантність, тобто позитивне ставлення до наявності у соціумі всіляких етнічних суспільств та добровільна адаптація соціальних та політичних інститутів до потреб та інтересів різних соціокультурних груп.

Взаємодія соціумів є об’єктивною необхідністю, реальністю, що існує принаймні тому, що людські спільноти живуть на одній планеті. При цьому взаємодія соціумів на основі знання, розуміння та добровільної духовної конвергенції та інтеграції їх ментальностей є моральним взаємозбагаченням, взаємовигідним співробітництвом, рівноправним партнерством [3, с. 41].

У нашому дослідженні важливо проаналізувати не поліетнічне, а соціальне середовище, де відбувається акт іншомовної комунікації.

Спочатку розглянемо наявні уявлення про середовище людини. Незважаючи на широке використання поняття «середовище», воно не має єдиного значення. У словнику С.І. Ожегова надаються наступні визначення: 1) оточення, сукупність природних умов, де протікає діяльність людської спільноти, організмів; 2) оточуючі соціально-побутові умови, а також сукупність людей, пов’язаних спільністю цих умов [5, c. 137].

Енциклопедичний словник визначає середовище як оточуючі людину суспільні, матеріальні та духовні умови її існування та діяльності. Середовище у широкому сенсі (макросередовище) охоплює суспільно-економічну систему в цілому – продуктивні сили, суспільні відносини та інститути, суспільну свідомість і культуру. Середовище у вузькому сенсі (мікросередовище) охоплює безпосереднє оточення людини.

Одночасно людина існує в кількох середовищах: у світі речей та предметів – як фізичне тіло, у світі живої природи – як жива істота, у світі людей – як член суспільства. У середовищі виділяють наступні чотири підсистеми.

1. Природне середовище – загальний «фон» суспільства: стан атмосфери, водний компонент, склад поверхні землі, структура ландшафту, рослинний і тваринний світ, клімат, густота населення.

2. Середовище «другої природи» - модифікація природного середовища, перетвореного людьми: угіддя, шляхи, зелені насадження, домашні тварини, культурні рослини.

3. «Третя природа» - штучний світ, створений людиною, що не має аналогів у природному світі: асфальт, бетон міст, простір життя та роботи, транспорт, технологічні об’єкти, меблі, культурно-архітектурне середовище.

4. Соціальне середовище – своєрідна інтеграція трьох попередніх середовищ, що дає в підсумку певну якість життя, що виявляється, наприклад, у культурній осілості. [4, с. 96].

І.Г. Ніколаєв звертає увагу на те, що незалежно від різновидів усім середовищам притаманні однакові ознаки: будь-яке з них дозволяє щось суб’єктові та якось на нього впливає.

Багато дослідників відмічають особливу роль соціальної спільноти як середовища людини. Так, наприклад, соціально-психологічні аспекти взаємовідносин людини з оточуючим середовищем розкрито у дослідженнях Л.С. Виготського, Є.О. Климова, М.С. Комарова, Д.Ж. Марковича, Т. Нийта, В.В. Рубцова. Проблеми адаптації людини до нового культурного середовища було висвітлено у працях зарубіжних вчених Дж. Бері та Г.К. Триандиса. Саме соціальному середовищу належить головна роль з перетворення біологічного індивіда на соціального суб’єкта.

У психолого-педагогічному словнику зазначається, що соціальне середовище є конкретним проявом суспільних відносин, в умовах яких розвивається конкретна особистість, соціальна спільнота; соціальними умовами їх розвитку. Далі пропонується наступна класифікація проявів соціального середовища:

- за типом спільності – суспільна формація, клас, групи;

- за типом групи – сімейне, навчальне, суспільне, трудове, спортивне та ін.

- за формуючим впливом – те, що детермінує, тренує, навчає, виховує, перевиховує;

- за способом впливу на форму свідомості – правове, моральне,естетичне, наукове;

- за віком – однолітки, старші, молодші, змішані;

- за ставленням до середовища – позитивне (що викликає наслідування), байдуже, негативне (що викликає протест);

- за соціальною спрямованістю – соціальна, асоціальна;

- за типом контактів – безпосереднє, опосередковане.

Відносини людини та зовнішніх соціальних умов її життя у соціумі мають характер взаємодії. Важливо зауважити, що цей процес взаємодії носить двобічний характер: з одного боку, середовище через свої структурні елементи впливає на формування особистості; з іншого – особистість, залучаючись до соціальних відносин з іншими особами, предметами та явищами, створює це середовище, надаючи йому певних соціальних якостей.

Отже, аналіз точок зору науковців дозволяє нам визначити наступні види соціального середовища, в умовах яких відбувається іншомовна професійна та соціально-культурна комунікація.

По-перше, це певна країна. Тут положення комуні кантів різне. Місцеве населення з виробничої необхідності взаємодіє з представниками інших країн. Представник іншої держави через професійну необхідність вивчає місцеву мову, оволодіває професійною термінологією, поняттями цією мовою, а також елементами культури, соціальним досвідом народу країни перебування. В цьому штучно створеному середовищі комуні канти взаємодіють з метою вирішення конкретного завдання, після виконання якого акт комунікації офіційно завершується.

По-друге, це короткотривалі відрядження спеціалістів для вирішення професійних, посадових обов’язків. У цьому випадку середовищем комунікації будуть співробітники конкретних колективів. Процес комунікації завершується після досягнення мети, поставленої перед комуні кантами.

По-третє, це постійні колективи, де іншомовна комунікація здійснюється на довготривалій основі: полі мовні колективи, фірми, корпорації, що створені і функціонують для вирішення конкретних задач. В цьому випадку іншомовна комунікація стає не тільки засобом вирішення виробничих завдань, професійних дій, але й умовою успіху колективу, засобом кар’єрного росту, особистого успіху комунікаторів. Це виробничі колективи де співпрацюють іноземці та місцеве населення.

По-четверте, середовищем комунікації виступає численна ділова документація. В цьому випадку комунікація здійснюється опосередковано – через ділові папери, інструкції. Прикладом може бути робота з імпортною технікою і т. ін.. Спеціалісти самостійно, в тому числі і без перекладача, змушені обслуговувати таку техніку, здійснювати ті чи інші технологічні операції. В даному випадку вивчення документації виступає актом опосередкованої комунікації і дозволяє досягнути поставленої мети.

По-п’яте, це соціальне оточення комунікантів. В кожній країні воно особливе, з тільки їй притаманними рисами.

Врахування особливостей соціального середовища майбутньої професійної та соціально-культурної комунікації у період підготовки майбутніх спеціалістів, підсилення практичної спрямованості іншомовної комунікації, її психологічної складової дозволяє при вивченні мови більш ефективно використовувати країнознавчий матеріал.

Література:

1. Алєксєєнко Т. "Я-соціальне" та "Я-індивідуальне" в соціалізації особистості / Т. Алєксєєнко // Шлях освіти. — 2009. — N 4. — С. 7-9

2. Вища школа: проблеми і пошук (філософія, культура, політика, методика): зб. матеріалів наук.-практ. семінару, 24 берез. 2008 р., Чернігів / Ред.: Н.А. Прядко; Черніг. держ. ін-т права, соц. технологій та праці. — Чернігів, 2008. — 68 c.

3. Вплив соціально-психологічних технологій на соціальне середовище / А. Овчаров // Соц. психологія. — 2008. — N 6. — С. 34-42

4. Соціальна ідентичність як чинник соціальної стратифікації / Н. Коваліско // Соц. психологія. — 2006. — N 4. — С. 94-106.

5. Филологическое наследие. Классики славянского языкознания / В.И. Гончаров, М.М. Тягунова, Н.В. Хруцкая; Нац. пед. ун-т им. М.П.Драгоманова. — К.: Реферат, 2009. — 442 с.