Педагогічні науки/

Аспірант Твердохліб Т. С.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Україна

В. Ф. Певницький – педагог Київської духовної академії

В умовах пошуків шляхів подолання духовної кризи в сучасній Україні є досить актуальним звернення до вивчення педагогічного досвіду окремих педагогів Київської духовної академії, зокрема, В. Певницького.

Василь Федорович Певницький (29. 02. 1832 – 12. 07. 1911) відомий як гомілет, філософ і педагог. Народився він у Василівському Погості, що недалеко від м. Мурома Володимирської губернії, в сім’ї священика. Початкову освіту хлопець здобув вдома під керівництвом батька, який підготував сина дуже добре. Завдяки цьому В. Певницький зміг у 1841 р. поступити відразу у другий клас духовного училища м. Мурома.

У 1844 р. помер батько В. Певницького, а у 1845 р. – мати, хлопець залишився сиротою. У 1846 р. майбутній науковець блискуче закінчив духовне училище і вступив у Володимирську духовну семінарію, з якої у 1851 р. перейшов у Київську духовну академію. Як один з найкращих учнів він це зміг зробити за рік до завершення повного семінарського курсу. Після закінчення В. Певницьким у 1855 р. навчання в академії, він залишився на службі у вищому духовному навчальному закладі Наддніпрянської України.

Педагогічна і наукова діяльність В. Певницького в академії була плідною. Так, 29 лютого 1860 р. за професійні досягнення викладач отримав звання екстра-ординарного професора, після захисту докторської дисертації, 22 травня 1862 р. – ординарного професора, а 16 лютого 1881 р. – заслуженого ординарного професора. Окрім цього, Василь Федорович займав високі посади в керівництві Київської духовної академії. Зокрема, 15 років він обіймав посаду помічника ректора по церковно-практичному відділенню (1869 – 1884 рр.), а потім 22 роки був членом академічного правління.

Незважаючи на зайнятість В. Певницького, обумовлену працею в керівництві академії, основну увагу він зосередив на викладанні. На початку своєї роботи Василь Федорович був призначений бакалавром на кафедру загальної словесності. З того часу почалася безперервна самовіддана блискуча викладацька діяльність В. Певницького у Київській духовній академії, яка тривала 50 років. У перші сім років роботи в академії він читав лекції по загальній словесності. Хоча В. Певницький і був ще недосвідченим викладачем, але свої обов’язки виконував професійно. У 1862 р. Василь Федорович перейшов на кафедру церковної словесності, чи гомілетики. З 1869 р., коли було введено новий статут, до цієї кафедри долучили ще пастирське богослов’я, котре і доручили викладати В. Певницькому до 1884 р. З того часу, коли знову був уведений новий статут, професор почав читати лекції лише з гомілетики. Викладачем цього предмету Василь Федорович пропрацював до кінця 1905 – 1906 навчального року, коли добровільно пішов у відставку. Згодом його обрали почесним членом академії, а з 7 грудня 1907 р. і до смерті В. Певницький був її позаштатним професором.

Окрім викладацької роботи, Василь Федорович активно займався також науковою діяльністю. Більшість його досліджень присвячено гомілетиці та філософії, є також окремі педагогічні праці. До останніх варто віднести, наприклад, «Педагогические заметки» (1866), «Образ Господа и Спасителя нашего Иисуса Христа, как учителя» (1868), «О религиозном воспитании детей в семействе» (1900).

Проблеми виховання, саме релігійного виховання стали об’єктом дослідження В. Певницького. Виховання релігійності, на думку науковця, має починатися в ранньому віці завдяки батькам. Сім’ї педагог відводить важливу роль у релігійному вихованні дошкільника. Зі вступом дитини до школи переважну частину обов’язку щодо релігійного виховання дитини переймає навчальний заклад. Василь Федорович доводив, що всі найкращі людські якості обумовлюються «живою дією релігійного духу» і вихователь у школі має сприяти «укріпленню і розвитку кола релігійних потреб людини та посильному їх задоволенню» [3, с. 341]. Релігійна освіта, за В. Певницьким, мала відбуватися на уроках закону Божого. Педагог показував його важливість в порівнянні з іншими предметами шкільної програми.

У своїх працях В. Певницький зачепив проблему вимог до особистості учителя. Великого значення професор надавав використанню учителем здобутків педагогічної науки, проте він вважав, що зміст і об’єм знань з педагогіки учителя повинні залежати від того, де він буде працювати: у початковій, чи в середній, чи у вищій школі. «Педагогіка, яка розглядає всі способи і засоби освіти і в нижчих, і в середніх, і у всіх можливих школах доречна тільки в курсах вищих закладів…»[3, с. 337].

В. Певницький особливо турбувався про педагогічну освіту священиків, оскільки їм доведеться викладати закон Божий у школі. Науковець також доводив необхідність педагогічної практики для майбутніх учителів.

В. Певницький звертав увагу на педагогічну майстерність вчителя. Він учителя порівнював з Ісусом Христом і закликав учителів прагнути до тих педагогічних якостей та умінь, які були притаманні Христу. На думку дослідника, «тут (в образі Христа як учителя) все є, чого б не побажали ви від учителя. Глибина думки … поєднується з найвищою ясністю і простотою: в устах Господа Ісуса Христа велика думка робиться зрозумілою людям малим та невченим» [2, с. 379].

Проблема функціонування світської школи також цікавила педагога. В. Певницький закликав до єдності всіх, хто здійснює навчально-виховний процес, а її забезпечення науковець бачив шляхом підпорядкування школи церкві. Священик має турбуватися про правильність здійснення освіти дітей, «в його особі має зосередитись безпосередній нагляд над внутрішнім улаштуванням і спрямуванням навчальної справи у школі» [3, с.346].

Як бачимо, В. Певницький плідно і самовіддано працював у Київській духовній академії протягом 50 років. І хоча його педагогічна спадщина незначна за об’ємом, проте містить оригінальні ідеї.

Література

1. Отчет о состоянии КДА за 1900 – 1901 у. г. // Труды Киевской духовной академии. – 1901. – № 11. – С. 408 – 466.

2. Певницкий В. Образ Господа и Спасителя нашего Иисуса Христа, как учителя / В. Певницкий // Труды Киевской духовной Академии. – 1868. – № 3. – С. 374 – 418.

3. Певницкий В. Педагогические заметки / В. Певницкий // Труды Киевской духовной Академии. – 1866. – № 7. – С. 331 – 352.

4. Певницкий В. Педагогические заметки / В. Певницкий // Труды Киевской духовной Академии. – К., 1866. – № 9. – С. 124 – 156.

5. Титов Ф. Заслуженый ординарный профессор Киевской духовной академии Василий Федорович Певницкий (Некролог)// Труды Киевской духовной академии. – 1911. – № 9. – С. 145 – 179.