Філологічні науки/Актуальні проблеми перекладу

доцент, Полюк І.С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Комунікативно-прагматичний аспект перекладу

Виконуючи функцію повідомлення, тексти здійснюють певний вплив на комунікантів та їх поведінку. Дослідженням впливової сторони повідомлення займається прагматика, виділення і формування якої як області лінгвістичних досліджень почалося у 60-х – на початку 70-х рр. під впливом логіко-філософських теорій мовленнєвих актів Дж.Остіна, Дж. Р. Серля, З. Вендлера та ін., прагматичних теорій значення П. Грайса і прагматичних теорій референції Л. Лінського, Дж. Р. Серля, П.Ф. Стросона та ін.

Термін «прагматика», введений Ч. Моррісом як один із розділів семіотики, яку він поділив на семантику, син тактику і прагматику, згодом був модифікований і став позначати вивчення, походження, вживання і взаємодію знаків. Кожен знак має три види зв’язку, без яких він не може виконувати свою функцію. По-перше, знак пов'язаний з тим, що він означає, що в семіотиці називається семантикою знаку. По-друге, існуючи в системі, знак пов'язаний з іншими знаками цієї системи. Це зв'язок складає син тактику знаку. І, нарешті, знак пов'язаний з людьми, які користуються ним як знаком, оскільки він може бути знайомий тільки для когось. Якщо людей, які сприймають даний предмет як знак, немає, то немає і самого знаку. Цей третій вид зв’язку є прагматикою знаку. Три види зв’язку становлять значення знаку, подану їм інформацію, завдяки чому знаки можуть використовуватися для формування та передачі змістовних повідомлень. Семантика і прагматика взаємодоповнюють одне одну. Часто семантичний опис йде від прагматичного, проте вірно і те, що прагматичний аналіз речення в цілому спирається на семантичний опис. Не існує семантики без прагматики – так само не існує і прагматики без семантики [2, с. 347].

Прагматика включає в себе стилістику і протиставляється граматиці і семантиці, за допомогою яких вона реалізується [1, с. 13]. Переклад означає розширення кола рецепторів повідомлення, включаючи у це коло рецепторів (слухачів або читачів) іншого типу. Завдання перекладу – зберегти характер впливу (прагматичні відношення), для чого можуть знадобитися зміни у самому повідомленні. Явища, пов’язані з прагматичними чинниками, тобто з мовцем, адресатом повідомлення і ситуацією комунікації, досить різнорідні, різнопланові і торкаються широкого спектру мовних явищ різних рівнів.

Прагматичний елемент може входити до лексичного значення слова, в значення граматичних категорій і синтаксичних структур, зокрема, відбивається в актуальному членуванні пропозиції, тобто структуруванні інформації з точки зору її відомості/новизни або ступеня важливості для мовця чи слухача [1]. Сучасним дослідженням тексту, за Т.В. Радзієвською, властивий міждисциплінарний підхід, в якому враховуються досягнення функціональної стилістики, прагматики, семіотики, теорії комунікації, риторики, соціолінгвістики. Якщо у 60-70-ті рр.. у лінгвістиці тексту переважали структуральні методи і в центрі уваги дослідників були категорії зв’язності та цілісності, а сам текст розглядався як лінійна структура, утворена послідовністю мовних знаків, то поступово під впливом ідей мовної прагматики та теорії дискурсу здійснилася переорієнтація на аналіз комунікативних ознак тексту, пов’язаних з його функціонуванням у суспільній комунікації [3, с. 7-9].

Отже, текст почав аналізуватися в контексті інтенціональності, тобто з позицій носія мови з його комунікативними, ментальними, експресивними потребами у зв’язку зі структурою комунікативного акту, що його відбиває текст. Дослідження тексту було введено до антропоцентричної парадигми опису мовних явищ. Відповідно, поступово змінилися уявлення щодо тексту як об’єкта аналізу: текст почали розглядати разом з ознаками контексту, що визначають його комунікативні, структурні, змістові, риторичні особливості. Закономірним наслідком такого розвитку комунікативної лінгвістики стало її об’єднання з теорією дискурсу – дисципліною, що вивчає соціально обумовлені ситуації або сфери функціонування мови. Лінгвісти-дослідники виділяють чотири основні комунікативно-прагматичні функції тексту: позначальну або інформативну (вплив на інтелектуальну сферу одержувача через опис речей, явищ, подій; оціночну (вплив на систему поглядів, зміну ставлення адресата повідомлення до явищ, предметів тощо); настановну (вплив на поведінку одержувача інформації); систематизуючи. Таким чином, прагматичні фактори охоплюють усі рівні мови і виконують спрямувальну функцію, впливаючи на вибір змісту і спосіб його вираження з урахуванням усіх умов мовленнєвої комунікації. Відтак, при аналізі змістової сторони мовних одиниць, яких є важливим для перекладу, повинні бути враховані усі ті відношення, у які вступають мовці в процсі діяльності і які зумовлені конкретною комунікативною ситуацією.

Комунікативна ситуація, за Л.П. Рижовою, включає такі компоненти, як: комунікативна інтенція, обставини дійсності, в яких відбувається акт спілкування, відносини між комуні кантами, кожний з яких має певний набір соціальних ролей [4, с. 104-106].

Отже, переадресовуючи повідомлення іншомовній аудиторії, перекладач прагне знайти не просто смислові еквіваленти, тобто одиниці, що позначають ті ж явища дійсності, а ті функціональні відповідності, які здатні викликати у іншомовного одержувача реакцію, схожу з тією яку дане повідомлення викликає у тих, хто читає або чує його в оригіналі. Поряд із зіставленням різних мовних систем, в процесі перекладу відбувається зіставлення різних культур.

Література:

1. Григорьян Е. Л. Лингвистическая прагматика. – Ростов на Дону: РГУ, 2003. – 24 с.

2. Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 16. Лингвистическая прагматика. Сборник / Под общ. ред. Е.В. Падучевой. – М.: Прогресс, 1985. – 500 с.

3. Радзієвська Т.В. Комунікативно-прагматичні аспекти текстотворення: автореф. дис.. канд. філол. наук. – К.: Інститут української мови НАН України, 1999. – 33 с.

4. Рыжова Л.П. Истоки прагматической парадигмы во французском языкознании. – Тверь: КомКнига, 2004. – 345 с.