Филологические науки / 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Жукова М.Ю.

Чернівецький національний університет, Україна

Комунікативно-прагматичні типи висловлювань з модальними виразами у політичному дискурсі

Комунікативна прагматика вивчає використання мови учасниками мовленнєвого акту у контексті. На сучасному етапі її розвитку ця дисципліна характеризується тенденцією до вивчення мовних засобів в окремих мовленнєвих актах (Н. Д. Арутюнова, В. З. Дем’янков, І. М. Кобозєва, І. С. Шевченко), що відображають різні типи інформації (Ф. С. Бацевич, М. Д. Макаров, М. В. Нікітін).

Поняття комунікативної діяльності в лінгвістичній прагматиці базується на розумінні висловлювання як дії адресанта, спрямованої на адресата. Будь-яка діяльність, у тому числі й мовленнєва, не може бути безпредметною. Отже, така діяльність передбачає наявність певної мети. При цьому адресант повинен не тільки передати адресатові інформацію, але й водночас вплинути на нього для того, щоб інформація була сприйнята згідно з задумом мовця. Мовець, добираючи мовний матеріал, обов’язково повинен орієнтуватися на конкретного адресата. Таким чином, комунікативна діяльність передбачає наявність комунікативної мети, відповідних їй дій, способів і засобів їх передачі.

Комунікативно-прагматична функція реалізується одиницями різного ступеня усталеності, які виявляють позиції мовця, його комунікативні наміри та засоби мовленнєвої інтерпретації інформації, яка передається адресату, характеризують ставлення автора до учасників комунікації, організують смислову структуру дискурсу, забезпечуючи, тим самим, гнучкість мови як інструмента комунікації. До таких одиниць можна віднести модальні вирази, оскільки вибір мовцем певного модального значення завжди пов’язаний з комунікативним наміром та прагматичною спрямованістю висловлення. Особливе значення у зв’язку з цим має цілеспрямоване вживання модальних виразів для впливу на отримувача інформації.

Одним із завдань нашого дослідження є з’ясування того, які саме та яким чином модальні вирази слугують сигналом певної прагматичної орієнтації висловлювання. Для цього ми скористалися вже відомою класифікацією мовленнєвих актів Дж. Сьорля, який виокремлював: репрезентативи, або асертиви, які мають на меті засвідчити відповідальність мовця за істинність висловлювання (припущення, заяви, скарги, пояснення тощо); директиви, які змушують адресата зробити дещо (запитання, накази, прохання, поради тощо); комісиви, які зобов’язують мовця до виконання певних дій у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки (обіцянки, пропозиції, попередження, погрози тощо); експресиви, які виражають психологічний стан мовця, характеризують міру його відвертості (вибачення, співчуття, привітання тощо); декларативи, які встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю [1, c. 172-173]. Модальні вирази було класифіковано за типологією Р. Квірка, С. Грінбаума, Дж. Ліча, Дж. Свартвіка на: маргінальні модальні дієслова (dare, need, ought to, used to), модальні ідіоми (had better, would rather, would sooner, be to, have got to), напівдопоміжні дієслова (have to, be about to, be able to, be apt to, be meant to, be bound to, be going to, be obliged to, be supposed to, be willing to, be due to, be likely to, be allowed to), катенативи (appear to, happen to, seem to, get to, start out to, come to, turn out to, tend to, manage to, fail to + infinitive, keep, keep on, go on, carry on + gerund, get + ‘ed’ participle) [4, c. 137].

Спираючись на вищезазначені класифікації ми проаналізували 1028 висловлень з модальними виразами у британському та американському політичному дискурсах і встановили, що в промовах політичних діячів переважать директивні мовленнєві акти (41,5%), на другому місці – репрезентативи / асертиви (34 %), на третьому – комісиви (24%), найменша кількість експресивів – лише 0,5%, а декларативи не виявлено взагалі. Порівнявши британський та американський дискурси, ми встановили, що у промовах британських політиків переважають асертиви – 17,5%, директиви становлять 26%, комісиви – 13,5%, експресиви – 0,3%, а в американських – асертиви складають 17%, директиви – 15%, комісиви – 10,5%, експресиви – 0,2%. Така закономірність свідчить про тяжіння британських політиків до вживання модальних виразів з метою спонукання адресатів до певних дій, в той час як американські політики надають перевагу інформуванню адресата. Політики в обох країнах досить обережні з обіцянками та власними зобов’язаннями. Мала кількість експресивів та відсутність декларативів вказує на те, що модальні вирази не є характерними засобами вираження їх комунікативно-інтенціонального змісту.

Найпоширенішими модальними виразами в асертивах виявилися напівдопоміжне to be likely to, та катенативи to fail, to come to, to seem, get + ‘ed’ participle, keep. У директивах домінують напівдопоміжне have to, а у комісивах – напівдопоміжне be going to. Значення експресивів вербалізується лише маргінальним модальним дієсловом dare. Отже, група напівдопоміжних модальних виразів переважає у вербалізації комунікативно-інтенціонального змісту усіх мовленнєвих актів.

Література:

1. Ф.С. Бацевич Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2004. – 342с.

2. American Rhetoric. Top 100 Speeches : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.americanrhetoric.com/speechbank.htm

3. British Political Speech : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. british politicalspeech.org/ speech-archive.htm?q=&speaker=&party=& searchRangeFrom=2006&searchRangeTo=2011

4. A Comprehensive Grammar of the English language / Randolph Quirk, Sidney Greenbaum, Geoffrey Leech, Jan Svartvik ; Ind. by David Crystal. – London; New York : Longman , 1986 – 1779 с.