Филологические науки / 9. Этно-, социо- и психолингвистика

к. філол. н. доц. Василенко В.А.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

Комунікативна компетенція як соціолінгвістична проблема

Соціолінгвістика – відносно молода наука, яка виникла в середині минулого століття на стику різних дисциплін. Такий статус соціолінгвістики зумовив той факт, що й на сьогодні тривають дискусії щодо самого предмета соціолінгвістики, її понятійного апарату, бо деякі з понять трактуються неоднозначно і потребують уточнення, конкретизації, оскільки часто вони запозичені з інших наукових дисциплін і вимагають соціолінгвістичної інтерпретації. Одним із таких понять є поняття комунікативної компетенції особистості, дослідження якого на сьогодні стоїть у центрі наукових пошуків сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників різних наукових напрямів: соціолінгвістичного, комунікативного прагматичного, когнітивного тощо (Ф.Бацевич, В.Бєликов, І.Горелов, Л.Крисін, Л.Масенко, Н.Шумарова та ін.).

Термін „мовна компетенція” був запозичений соціолінгвістами з ідей генеративної граматики Н.Хомського. Лінгвіст визначає поняття мовної компетенції як знання мови (граматична правильність) і протиставляє його використанню мови (прийнятність, мовленнєва діяльність), яке розглядалося як „неграматичне”, хаотичне [5, с.175].

Американські соціолінгвісти, використовуючи термін Н. Хомського, розширюють поняття мовної компетенції. Д. Хаймс, Дж. Гамперц та інші розуміють компетенцію носія мови не лише як володіння граматикою і словником, але й як знання умов, ситуацій, в яких відбувається мовленнєвий акт, тобто це не вроджені здібності, а здібність, яка формується у процесі взаємодії індивіда із соціальним середовищем [4, с.75]. Отже, компетенція – це й експліцитні знання, і навички (здібності), і оцінні судження (ціннісна орієнтація). Таким чином, комунікативна компетенція трактується американськими соціолінгвістами як здатність індивіда вибирати з доступної йому сукупності граматично правильних висловлювань ті, які необхідним чином відображають норми поведінки в конкретних актах взаємодії [4, с.205]. Але у трактовці поняття мовної компетенції американських соціолінгвістів вбачаються також деякі протиріччя. Критикуючи погляди Н. Хомського, соціолінгвісти твердять, що справжньою метою лінгвістики є специфікація комунікативної компетенції мовця-слухача, тобто його знання не лише про граматично правильне, але й про соціально прийнятне. Дж. Серль говорить, що формальний підхід до поняття мовної компетенції можна порівняти з „формальним вивченням грошового обігу і кредитної системи в економіці без дослідження ролі обігу й кредиту в економічних операціях” [2, с.17].

У результаті цієї дискусії в межах соціолінгвістики починають розмежовувати поняття мовної компетенції та комунікативної компетенції. Так, аналізуючи поняття мовної компетенції, англійський лінгвіст Р. Белл визначає комунікативну компетенцію як знання, які має носій мови і яке стосується не тільки формального коду, але й соціальних наслідків мовних виборів, доступних йому в процесі використання мови протягом його життя, коли він виступає як учасник мовленнєвих подій, що створюють настільки важливий конституент людського суспільства [3, с.273]. Враховуючи ідеї Н.Хомського, Р. Белл чітко розрізняє поняття мовної компетенції та комунікативної компетенції носія мови. Мовну компетенцію вчений розуміє як вроджене знання, яке притаманне ідеальному мовцю-слухачу і яке дозволяє йому створювати й розпізнавати граматично правильні речення його мовою.

Описуючи модель комунікативної компетенції, соціолінгвісти враховують „широкий діапазон комунікативних каналів і змісту, які наявні у носія мови, і його здатність на основі цього змісту і своїх намірів вибирати із свого репертуару мовних і соціальних навичок відповідний засіб передачі значення” [4, с.275].

Отже, сучасна соціолінгвістика віддає перевагу терміну комунікативна компетенція, хоча, наприклад, С. Ервін-Тріпп віддає перевагу терміну соціолінгвістична компетенція, оскільки „необхідно виключити численні форми володіння немовної комунікації” [2, с.293]. Так, Ф.Бацевич також розрізняє поняття мовної і комунікативної компетенції. Мовну компетенцію дослідник визначає як знання учасниками комунікації мови (мовного коду), передусім правил, за якими породжуються правильні мовні конструкції та повідомлення, здійснюється їх трансформація [1, с.123]. Але повноцінне спілкування неможливе лише за допомогою мовного коду. Важливою складовою комунікативної компетенції кожної людини вчений вважає знання комунікативних законів та вміння їх використовувати їх, а якщо необхідно – протистояти їм [1, с.42].

Аналізуючи поняття комунікативної компетенції, сучасні соціолінгвісти говорять про відмінності між двома інтелектуальними категоріями – знання й володіння мовою [2, с.68]. Знання тільки словника й граматики є недостатнім, щоби спілкування певною мовою було успішним: необхідно знати ще й правила та умови вживання мовних одиниць. Саме тому формування комунікативної компетенції є основною метою мовного навчання.

Отже, вивчення мовної компетенції як соціолінгвістичної проблеми, на наш погляд, має досить велику практичну цінність і перспективність, оскільки дозволяє подивитись на мовну ситуацію того чи іншого регіону або й держави в цілому не просто з погляду функцій мов, що використовуються на певній території, а крізь призму людини, її здібностей, можливостей та потреб у вивченні комунікативних засобів.

Література:

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Підручник. – К.: Академія, 2004. – С. 42-123.

2. Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика. – М., 2001. – С. 17-293.

3. Белл Роджер Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. – М.: Международные отношения, 1980. – С. 68-273.

4. Методологические проблемы языкознания / А.В. Бондарко, А.Н. Гаркавец, Ю.А. Жлуктенко и др.; Отв. ред. А.С. Мельничук; АН УССР Ин-т языковедения им. А.А. Потебни. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 75-275.

5. Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. – М., 1972. – 217с.