DMITRIENKO I.V. (ДМИТРІЄНКО І.В., ЗДОБУВАЧ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ЮРИДИЧНИХ НАУК ХНУВС)

DMITRIENKO JU.N. (ДМИТРІЄНКО Ю.М., ЗДОБУВАЧ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ЮРИДИЧНИХ НАУК КНУ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

Deviations of the Ukrainian legal consciousness and its uncertainty of social structure as typical features of its crisis (ДЕВIАЦII ТА МАРГIНАЛIЗАЦIЯ СОЦIАЛЬНОI СТРУКТУРИ УКРАIНСЬКОI ПРАВОСВIДОМОСТI ЯК ТИПОВІ ВЛАСТИВОСТІ КРИЗОВОГО ЦИКЛУ СОЦIАЛЬНОI АКТИВНОСТI (Кризи правової свідомості)

Актуальність теми дослідження. Дослідження соціальної трансформації в сучасній правовiй науці, як правило, зосереджують увагу на докризовому або пiслякризовому правовому станi cвiдомостi, суспiльства, держави. Предметом дослідження виступають або особливості докризової правової структури суспiльства, що визначили напрямок і характер кризи або кризового циклу соцiаьної активностi правосвiдомостi, або новий правовий стан, що виникне після закінчення кризи правосвiдомостi. Сам часо-просторовий період кризи правосвiдомостi в цьому варіанті самостійного дослідницького інтересу не викликає. Ця позиція має під собою досить вагомі підстави. Соціологія правової думки від Т. Гоббса до Е. Гiдденса та й далi була вченням про соціальний порядок. Саме для дослідження соціального порядку призначався інструментарій, розроблений соціологією права. Сама ж криза правосвiдомостi або кризовий цикл її соціальної активності - мислилася як якийсь стрибкоподібний, короткочасний соціальний феномен, який не можливо змоделювати в особливому дослідницькому інструментарії. Однак реалії нашої країни виявилися іншими. Криза колишнього соціального устрою не призвела до стрибка в новий соціальний стан. Методи ж опису кризи, сформовані в межах «соціології правового порядку», все більше та бiльше демонструють свою неадекватність. Тим більш важливою виявляється вироблення автентичних підходів до аналізу соціального аспекту кризи, породженою нею кризової правосвідомості як самостійного соціального явища. Однак для того, щоб описати кризовий цикл соцiальної активностi правосвiдомостi в якості особливого соціального стану недостатньо тільки усвідомлення його тривалу тимчасовiсть. Тут необхідна з одного боку, зовнішня дослідницька позиція, що дозволяє дистанціюватися від власного відчуття особистості, що має iндивiдуальний цикл соцiальної активностi правосвiдомостi, з іншими особливостями емпіричного об'єкту де кризові явища були б представленi найбільш яскраво, а значить, простіше піддавалися б фіксації. По-перше, необхідно дослiдити, наскільки є великою небезпека розмiстити у кризову реальність суб'єктивні змісти, наскiльки у ній не втримуються промiжна правопроекційна ідентифікація дiйсностi. По-друге, необхідно дослiдити, якою є кількість «осадових» (Б. Лазерфельд) явищ, що дісталися в спадщину від колишньої реальності змістів, якi створюють таку особливу форму соціальної свідомості, коли на тлі катастрофічних змін у правосвiдомостi «нічого не змінюється». Дистанціюватися від власного сприйняття кризи української правосвiдомостi й дозволяє, на наш погляд, методологія соціально-психологічного аналізу кризової свідомості, похідним від якої виступає кризовий соціум. Особливим же емпіричним об'єктом, що дозволяє найбільше повно уявити типовi риси кризового соціуму, виступає соціум Заходу України. Тут історично склалась особлива культурно-правова спільність - «проточна правова культура». Під терміном «проточна правова культура» ми розуміємо особливий тип соціальної організації українського суспiльства, за якого виникає відносний баланс необхiдної та достатньої позитивної та негативної мiграцiї як всiєї української правосвiдомостi, так й її окремих складових частин, елементiв та компонентiв за слабкої сформованості «соціального ядра». Зразком «проточної правової культури» можемо запропонувати Захiд України. Захiд України завжди відрізнявся порівняно слабким розвитком соціальної сфери. Ця обставина, помножена на складні природно-кліматичні умови сформувала робило регіон малопривабливим для переселення. За всiх часiв існував великий комплекс мiроприємств, прагнучих цю обставину компенсувати. В XIX столітті - надання значних земельних угідь (100 десятин), податкових пільг для всіх знову прибулих. В XX столітті, у радянську епоху: "бронювання" квартир "на Заході" (у європейській частині країни), ідеологічні стимули (батькiвщина нацiоналiзму).

Однак відсутність умов для комфортного проживання викликало настільки ж постійний відтік населення "на Захід", що вiн не компенсувався оргнаборами робочої сили та iнтелiгенцiї. За цих умов особливо значимими ставали офіційні соціальні форми. Альтернатива ним формувалась у вигляді приватних форм спілкування, але остаточно практично не затвердилась. З початку 90-х років «проточна культура» припиняє своє існування. Відтік населення перестає компенсуватися новими оргнаборами. Але до середини 90-х не припиняється й масовий відтік. У результаті, в одному українському соціальному просторі виявилися люди із принципово різними соціальними часовими правовими характеристиками: на Заходi України – європейськозорiєнтована, а на Сходi - росiйськозорiєнтована правосвiдомiсть, що мали та мають рiзну ментальну структурованiсть, які в єдинiй державi взаємодіють один з одним. При цьому ні одна форма соціальної взаємодії не є остаточно iсторико-легітимною для соціуму в цілому. Саме в цьому варіанті й виявляється найбільше яскраво особливі характеристики кризи, кризової правосвідомості. Показати заємозв'язок між кризовим суспільством і кризовим циклом правосвідомостi, простежити процес маргiналiзацi суспільства та правосвiдомостi - є завданням статтi. Запропоноване професійному співтовариству дослідження спирається на декiлька дослідницьких традицій. По-перше, це дослідження соціальної структури. Дослідження соціальної структури - одне з основних напрямків розвитку науки про суспільство. Вже в класичних працях О. Конта. К. Маркса, М. Вебера, Г. Зiммеля та Е. Дюркгейма ця проблема розглядається з рiзних позицій. Однак найбільший розвиток проблематика соціальної структури одержала в роботах представників структурно-функціонального напрямку правосвiдомостi (Т. Парсонс, Р. Мертон, А. Берджес та інші). Тут проблема соціальної структури була розроблена стосовно до суспільства, де соціальний порядок був безсумнівною даністю, а самоідентифікація особистості носила досить безпроблемний характер. Якщо в роботах П. Бергера, Т. Лукмана, П. Бурд’є, Т. Шибутани та iн. виникала проблема «безмісцевої особистості», те тільки як теоретично можлива. У межах соціально-психологічної традиції (Я. Гелiнський, Е. Здравомислова. Л. Корель, Л. Вигодський та iн.) подібні стани правосвiдомостi описуються, але описуються як девiацiї. Однак за мiрою входження суспільства, а звiдси й правосвiдомостi в постнекласичну стадію розвитку правосвiдомостi зони розвиткових девiацiй иацiї все більше розширювалася. Виникає концепція маргiналiзацiї суспільства (Н. Пезешкiан, В. Московичи, Е. Гiдденс, Е. Ерiксон та деякі інші); за її iдеєю висуваємо тезу про автетнтичну маргiналiзацiю правосвiдомостi. Ця теза є відправною крапкою нашого міркування. Іншим джерелом нашої концепції став масив соціологічної та психологічної літератури, пов'язаної з процесами, що протікають у сучасному українському та російському суспільстві (В. Отрут, Л. Iонiн, А. Здравомислов, С. Климова, Н. Левитов, В. Морозов, I. Попова, О. Осипова, В. Сиров, Н. Поправко та iн.). У цих роботах розглядається процес атомiзацiї суспільства, поширення девіантних типів соціальної поведiнки, викликаних порушеннями природного механізму самоідентифікації. Однак у цих роботах досить чітко виділяється два підходи. В першому варіанті – індивідуальний рівень, розглядається як чуттєве явище, що приймає на себе й вiддзеркаленi процеси соціального рівня. У другому акценти зміщалися до зворотного. У нашій роботі ми спробуємо поєднати ці підходи, показавши як ініційований кризою загальної суспiльно-правової свiдомостi, кризовий цикл соцiальної активностi правосвідомостi індивіда починає iндукувати й підтримувати механізми соціальної кризи. Об'єктом дослідження виступає особлива соціальна спільність - «проточна правова культура» - сформована на Заходi України. Предметом дослідження є процес маргiналiзацiї правосвiдомостi українського суспільства та її вияв у кризовому циклi cоцiальної активностi правосвідомості індивіда. Ціль дослідження - продемонструвати взаємозв'язок між індивідуальною кризовою правосвідомістю й характеристиками кризового суспільства. Метою дослідження визначається коло завдань: 1) Проаналізувати характеристики соціальної кризи, що сформувалась на рубежі XX - XXI століть в Українi; 2) Виділити риси індивідуальної правосвідомості, ініційовані кризою загальної свiдомостi; 3) Простежити зворотний вплив індивідуальної кризової свідомості на набір соціальних стратегій, що стають соціальними структурами; 4) Описати особливий тип організації суспільства – проточну культуру - сформовану на Далекому Сході Росії (Заходу України) як найбільш показовий приклад функціонування кризової правосвідомості; 5) Виявити соціальний зміст і протікання процесу маргiналiзацiї суспільства, викликаного кризовою правосвідомістю. Емпіричною базою дослідження є статистичні дані статистичних органів, дані масових опитувань з репрезентативній (квотнiй) вибірці (п = 973). Ці дані зіставлялися з аналізом соціального самопочуття населення Харкiвської областi, проведеного в 2007-2012 роках «Унiверситетом мисл» (п = 1390). Низка найбільш складних питань правової самосвідомості особистості й усвідомлення кризисностi уточнювалися нами в русi неформалізованих інтерв'ю (п = 30). Метою й завданнями дослідження изначається й методика, що застосовується. Виходячи з передбачуваної емпіричної бази, визначається метод аналізу й інтерпретації даних. Для аналізу тексту (опитний аркуш або інтерв'ю) використовувалася методика «аналіз категоризації заємодій» (membership categorization device), розроблена X. Саксом. X. Сакс досліджував, як в текстах «фiксуються» описи соціальної реальності, що забезпечують взаєморозуміння учасників взаємодії. Аналіз категоризації взаємодії правосвiдомостi cпирається на принципи соціального конструктивізму, що виходить із того, що правова мова - є копiя соціальної реальності. В зв'язку із цим, методика припускає користовання двома правилами. По-перше, дослідник припускає, що дана категорія належить до деякого загального родового класу категорій (collection). По-друге, дослідник виходить із правила «консистентне” (consistency) категорій, використовуваних в інтерв'ю. Суть цього правила полягає в тім, що в нарративi респондент зберігає деяку логіку викладу й поєднує категорії в межах одного значеннєвого блоку. Новизна дослідження полягає в тому, що: 1) вперше в рамках соціології права описаний і проаналізований феномен «проточної правової культури»; 2) проаналізований взаємозв'язок між індивідуальним кризовим циклом соцiальної активностi правосвідомостi та розвитком кризових явищ в соціумі; 3) виявлено процес концентрації дезадаптивних стратегій на рівні мікрогруп; 4) проаналізовані можливості впливу на кризовий соціум за умов потокової правової культури; 5) виявлена необхідність формування системи інваріантної поведiнки. У період соціальної кризи формується механізм праворефлексивної мультиплікації суспільства, втрати загальнозначущих кризових стандартів поведiнки та соціальної взаємодії. Це призводить до появи в якості провідної соціальної структури малої групи із замкнутою системою правових цінностей, що спiввiдносться з iншими цiностями як їх iдейно-свiтоглядне ядро, не корелює або корелює вибiрково за мiрою спiвпадiння з ціннісними правовими орiєнтацiями інших груп та має претензiї на нову владну елiту. Такий спосіб організації суспільства приводить до ескалації девіантної поведiнки в суспільстві, збiльшенню конфлiктностi та одночасно, замкнутості мікрогруп і правових мікропросторів у соціумі. Відбувається праворефлексивна маргiналiзацiя основних соціальних стратегій правової поведiнки, які із загальнозначущих стають значимими тільки для даного соціального оточення. Найбільше показово протікають ці процеси на Заходi Українi (на Далекому Сході Росії), що представляє собою особливий тип організації суспільства – «проточну правову культуру”. Під «проточною правовую культурою» ми розуміємо соціальну структуру з відносним балансом позитивної та негативної правової суб’єкт-об’єктної міграції за несформованості правового «регіонального ядра». У рамках проточної культури найбільш значимими виявляються формальні правовi регулятиви, що нiвелюють реальне праворефлексивне розходження між групами, утворюючими типовi складовi cхiдноукраїнської iдейно-свiтоглядної основи правової системи (подiбно iдейно-свiтоглядної основи проточної правової системи Далекого Сходу Росiї). У період функцiонування кризового циклу соцiальної активностi правосвiдомостi формальні регулятиви правової дiяльностi терплять збиток і праворефлексивна гетерогенність схiдноукраїнського суспільства виходить «на поверхню, що підсилює відчуття кризи у населення. Гранична різнорідність схiдноукраїнського суспільства призводить до неможливості вироблення системи інваріантної соціально-правової поведiнки та загальнозначущих цiнностей «з середини», шляхом синергетичної самоорганізації. Для компенсації цієї ситуації необхідне проведення цілеспрямованої соціологічної інтервенції. Теоретична значимість дослідження уявляється в тім, що робота розширює уявлення про взаємодію праворефлексивної мікроумови й макросоціального рівня в період соціальної кризи за перехiдного правостановлення. У статтi наданий даний опис нового типу соціальної організації -проточної правової культури. Розроблена в ході дослідження методологія може бути використана при аналізі широкого кола соціальних і психологічних явищ кризового періоду розвитку. Практична значимість роботи складається в можливості розробки на її основі стратегій впливу на кризовий соціум перехiдного правостановлення з метою створення нової системи інваріантної правової поведiнки. Висновки й положення наукової статтi можуть бути використані в практиці соціальних працівників, в правовiй та педагогічнiй практиці, при читанні спеціальних дисциплін для спеціальностей «теорiя та iсторiя держави i права», «теорiя правосвiдомостi». Кризовий цикл соцiальної активностi правосвiдомостi як нормативний показник маргiналiзацiї рiзногалузевих правових норм виявляється в тому, що спостережувана нами універсальна криза посттоталiтарного перехiдного правостановлення уявляє негативну суму всіх способів і результатів маргiнально-правової діяльності, не може не моделювати кризовий цикл соцiальної активностi правосвiдомостi на індивідуальному й соціальному рівні. А оскільки, будь-який вияв соціальної реальності сприймається, а найчастіше й моделюється на індивідуальному рівні правосвiдомостi, тобто з особистісного рівня, у нього ж, в остаточному підсумку, й остаточно перетворюється. За А.Г. Асмоловим прогресивно детермінують правовий розвиток особистості послідовно три моменту: індивідуальні правовi властивості людини, соціально-історичний спосіб правового життя, спільна правова діяльність. Причому, у русi правової діяльності правоусвiдомлення зовнішнього формується та діє через правоусвiдомлення внутрішнього свiту людини. Викликами ж кризового соціуму є необхідність вибору з широкого різномаїття векторів розвитку кризового циклу соцiальної активностi правосвiдомостi прогресивне збiльшення правової свободи особи, її відповідальності, автономї від соціальної групи, разом з тим порушуються звичні правовi взаємини соціального-індивідуального правоусвiдомлення. Кризовий цикл соцiальної актиувностi правосвiдомостi виявляє себе, в першу чергу, на індивідуальному рівні збiльшенням такої правової поведiнки, що відхиляється, а це є девiацiї правосвiдомостi, якi презентують правову маргiналiзацiю особистості, тому що індивід втрачає традицiйну крапку вiдрахування, орієнтир на легітимну соціальну норму, «як межі інтервалу припустимої правової поведiнки», у контексті якої вивляється та чи iнша девiацiя правосвiдомостi, соціально-рольова поведiнка. Правова поведiнка, що здатна до анормативного (делiнквентного) чи нормативного (девiантного) вiдхилення вiд чинної норми права як нерацiональної та застарiлої, припускає наявність узаконеного в даній групі еталона праворефлексивного співвіднесення, що надає поняття девiацiям правосвiдомостi вiдносний характер, який як й правова норма, залежить від змістів правосвiдомостi, які вкладають у них люди. Взагалі, девiацiї правосвiдомостi, як відхилення активних правових рефлексiй вiд статичного змiсту правової iдiоми та традицiї, можна розуміти по-різному, тому що це можуть бути й «позитивні» девiацiї, на творчу роль яких як механізм правової мінливості, звернув увагу Я.I. Гилiнський, та «негативні», що руйнують особистість і суспільство навколо себе, (творчі, руйнівні за-Осиповою О.С.На той час, як у простих співтовариствах правова свiдомicть, що відхиляється, завжди піддається соціальному контролю, у складних співтовариствах ця проблема багатогранна та має різні рівні правового вiдзеркалення: індивідуальна правова свiдомicть з відхиленням від норм права, правил спілкування, моральності, девіантні праворефлексивнi субкультури. Частіше під девіантною правосвiдомiстю все-таки мається на увазі така правосвiдомiсть, що відхиляється, з негативним, але правоналаштованим відтінком Серед теорій загальних девiацiй є різні підходи. Так, наприклад, Ломброзо Ч. стверджував, що фізичні риси, пов'язані зі злочинними схильностями, є причиною девiацiй правосвiдомостi. За Шелдоном, певна вдосконала побудова тіла найбільш часто зустрічається в девiантов або маргiналiв. Психоаналітичний підхід в відповідності 3. Фрейдом, Е. Фроммом. К. Хорни (неопсихоаналiз) трактує девiацiї як психічні аномалії, що відповідають певним типам особистості, що виникають в результаті конфліктів, що їм властивi. Представники соціологічних теорій: Дюргейм, описуючи аномiю, cтверджував, що девiацiя відбувається внаслідок порушення або відсутності соціальних норм: Шоу й Маккей вважали, що девiацiї виникають при послабленні, суперечливості соціальних норм і культурних цінностей. За iдеями Т. Парсонса, Р. Мертона (структурний функціоналізм) - джерело девіантної правосвiдомостi знаходиться у невідповідності дій індивіда очікуванням оточуючих людей, девiацiї правосвiдомостi збiльшуються при розбіжності між декларованими у суспільстві правовими цінностями, правовими стандартами поведiнки та реальних можливостей її досягнення, мотивами правової поведiнки (№ 46, с.6). За iдеями представникiв культурологічних теорій Селіна, Міллера, Сутерленда, вважаємо, що причиною девiацiй правосвiдомостi є конфлікти норм правової субкультури й пануючої правової культури.

За iдеями Беккер-Iнтеракцiонизму– розглядаємо девiацiї, як результат праворефлексивної інтерпретації, оцінки владою, що володіє, групи. З позиції теорії конфліктів (К. Маркс, Л. Козер, Р. Дорендорф}-причинний комплекс девіантної правосвiдомостi знаходиться у протиріччі між відносно рівномірно зростаючими потребами людей та істотно нерівними можливостями їх нормативно-правового задоволення . Реальністю спостережуваного нами перехiдного соціуму кризового правостановлення є як.раз те, що немає як такої системи декларуємих правових цінностей та стандартів (старі зламані, нові не встановилися), а існує праворефлексивна дихотомія сформованих у суспільстві правових цілей і коштів (неможливiстъ задоволення старими правовими способами колишніх регулятивних потреб), виникнення нових правових потреб, мотиви правової поведiнки й можливості, якi теж перетерпіли зміни в існуючому хаосі. Зміни якості інформаційного правового потоку (зняття «залізної завіси») змiнюються нерівномірно. Сучасна України являє ідеальну сукупність всіх девiантногенних розвиткових факторів». Отож, можна говорити про те, що причини й джерела девiацiй правосвiдомостi знаходяться у нинішньому кризовому стані перехiдного українського суспільства, а критерії оцінки девiантностi настільки перекручені, що часом відбивають скоріше суб'єктивну систему координат оцінюючого стану праворефлексiй, ніж соціальні стандарти, за виключенням явно деструктивних, асоціальних форм, засуджуваних у всіх суспільствах. Важлива крапка відліку ( в якості чого може виступати соціальна структура суспільства, цінності. норми, різні форми групового життя, на особистісному рівні-мотиваційна сфера), залежно від вибору якої змінюється поняття «маргінал», «девиант», що вiдноситься до особистості, групи. За iдеями О.С. Осипової в бiфуркацiйних культурно-правових середовищах, де є можливість продукувати як старі, так й новi форми обрання тiєї форми поведiнки, що вiдповiдає змiненiй реальностi, але реальна правосвiдомicть, одразу не взмозi відiрватися від реальності, тим самим й стає неадекватною, маргiнальною та девіантною стосовно нової правової (неправової) дiйсностi. За iдеями Г.Олпорта питання психічної адаптації та «нормальності-аномальності» правосвiдомостi в період поширення соціальної аномiї загострюються, оскільки саме суспільство «стає усе більше хворим».

Їм ставиться питання континуума, особистої, соціальної відповідальності, володіння правовими ідеалами та самоконтролем. Зламування старих ідентифікаційних культурно-правових механізмів, що iсторично склалися в результаті конкретно-iсторичної правової соціалізації, призводить до вивільнення потенціалу тих правових рефлексiй, що були незатребувани за колишніх умов правових стратегій, які раніше, будучи девіантними, зараз можуть забезпечувати або більш успішну їх відповідність культурно-правовому середовищу (правовi інновації), або ще більшу деградацію (правовi невiдповiдностi, колiзiї, конфлiкти). Кожна девiацiя правосвiдомостi містить у собі основи руйнівного й творчого початку, для процесу правової еволюції важливо, яке з початків превалює, який початок затребувано навколишнім середовищем. Зараз ми стаємо свідками, як у нашому суспільстві поступово соціалізуються, стають кращими раніше девіантні форми правосвiдомостi та поведiнки. Розповсюджена нині девіантна правосвiдомiсть формується внаслідок деформації соціальних норм, на нормативних «уламках» колишніх критеріїв норми й відхиляється від її параметрiв, що часто виступають у якості клінічних критеріїв «норми-патології» у психіатрично-правовiй практиці. У широкiй повсякденності орієнтирами правомiрностi девiантної правосвiдомостi часто виступають старi уламки колишніх критеріїв норм, але вже існують інші правовi реалії правоусвiдомлення, вони змінилися, а також рiзнi спроби додати їм статус нової правової норми. Неминуче зіткнення різних правових орієнтирів, критеріїв оцінки, порушення механізму соціального регулювання взаємодій, на той час як прояви властиво девіантної правосвiдомостi зустрічаються всі частіше. Масова правова маргiналiзацiя cучасного суспільства розширює соціальну базу для девiацiй правосвiдомостi. За умов кризового циклу соцiальної активностi правосвiдомостi поширюється морально-правовий нигилізм, криміналізація масової правосвідомості, узаконюючи різні види девіантної поведiнки, їх роль у системі суспільно-правових відносин.

Поширення девiацiй правосвiдомостi пов'язане с особливостями трансформацiї її соціальної структури (дизфункцiя соціальних інститутів веде й до такого способу самоорганізації діяльності людей за умов реiнституалiзацiї). Причому в Українi спостерігається збiльшення деструктивних інституціональних змін в чиннiй державно-правовiй свiдомостi, дизфункцiї соціальних інститутів, аномiийностi характеру процесів розпаду й формування інституціональних структур правосвiдомостi. Виникають нелегiтимнi зони (що iснують за межами марального сприйняття правосвiту) правової поведiнки переважно первинних суб’єктiв (фiзичних осiб) правосвiдомостi, що сприяють поширенню делiнквентних соціальних норм і видів поведiнки. Девiацiї правосвiдомостi «виступають одним iз способів правової синергетичної самоорганізації діяльності людей за умов реiнституцiоналiзацiї соціуму. Межа між позитивними та негативними формами девіантної правосвiдомостi є рухливою в часі та соціальному просторі. Соціальні ідеали, правовi очікування, норми й критерії девіантної правосвiдомостi згодом зміняюються, але її регулятивна девiацiя як відхилення від перевіреної, загальновизнаної норми, завжди несе в собі елемент непередбачуваності, ризику, можливу небезпеку. У бiфуркацiйному культурно-правовому середовищi при величезному рівні трансформацiйних змiн, часовий проміжок їхнього з’явлення виникає небезпека непередбаченої правової та неправової модифікації суспільства, закріплення патологічних форм тих нормативно-правових нововведень, що знову призведуть до відтворення кризового циклу соцiальної активностi правосвiдомостi саме собою, але на новому щаблi iсторичного розвитку. Стан ризику – межа, риса, поділяюча хаос і порядок, інновації та новацiї, що встановлює нормативно-рольову форму правосвiдомостi, визначаючи автентичну поведiнку. Це є стан «змiни хаосу та порядку, що ріднить поняття девiацiї та маргiнальностi правосвiдомостi. Однак, якщо девiацiя правосвiдомостi – нормативне відхилення її iдейно-свiтоглядних цiнностей від одного стандарту в еволюцiйно зорiєнтованому суспільстві, що розвивається, то маргiнальнiсть правосвiдомостi перебуває на стику як мінімум двох стандартів і нормативних культур. За умов бiфуркацiйного культурно-правового середовища знищується саме поняття усталеного правового стандарту й нормативностї правової культури, ядра та окраїни, умови переродженого правового хаосу. Саме із цих межевих форм за умов праворефлексивного перетворення зламування старого змiсту правосвiдомостi нормативно живиться рiзноджерельнiсть української правосвiдомостi, апробується та чи iнша модель нових стандартiв терпимого, а в подальшому й кращого її змiсту. Основна передумова маргiнальностi правосвiдомостi - втрата нею структурних i зворотнх зв’язкiв з дiйснiстю. Перебуваючи в суспільстві, суб’єкти маргiнальної правосвiдомостi перебувають, фактично, поза соціальними зв'язками та процесами. Фактично, це теж відхилення від певних корпоративних установлень тiєї чи iншої соціальної групи (за масштабами меншої, чим за випадку з девiацiями) та виявляється на особистісному рівні, на відмінність від девiацiй правосвiдомостi, що презентуються та легалiзуються винятково під регулятивним впливом поля соціального свiту.