Надобко Сергій Володимирович

Національний Університет «Юридична академія України ім. Я. Мудрого»

Поліархія - новий погляд на форму державного правління

Така категорія як форма державного правління формувалася під впливом різних чинників, які зумовлювали появу тієї чи іншої форми правління. Чимало республік та монархій , що існують на сьогодні з’явилися під приводом ворожнечі в державі , масових заворушень, революцій , шляхом повалення існуючої влади. На сьогодні , таких два види форми правління як монархія та республіка, не відбивають належним чином розвиток юридичної науки, не відповідають розвитку демократії та громадянського суспільства. Адже від держави , чи то республіки, чи то монархії, яка сформувалася під час буржуазних революцій середини ХІХ ст. залишилося досить мало , власне кажучи хіба що назва, що викликано демократичними перетвореннями в державах, розвитком громадянського суспільства, появою нових способів управління державою . А тому поняття «монархія» і «республіка » є за своєю суттю є застарілими і не відображають реалії сьогодення. Введення в науковий обіг терміну «поліархія» сприяло б появі певному балансу між республікою та монархією , адже ті дискусії щодо переваг монархії чи республіки є ніщо інше , як відстоювання власних інтересів. Зокрема, використання «поліархії» замість «республіки» при типологізації форм державного правління, по-перше усунуло б існуючий мовно – термінологічний «грецько – латинський » дисбаланс у цьому питанні, використовуючи одну мову – грецьку (μοναρχία – рολіαρχία ), яка є загальновизнаним термінологічним джерелом державознавства, на відміну від латинської, яка вважається мовою права (правознавства), адже ( республіка з лат. «res publica», «справа народу» ). По - друге, усувається існуючий дисбаланс між етимологічним змістом цих понять. Монархія – влада, яка є похідною від одного суб’єкта, а правління є результатом дії теж одного державного органу – монарха; поліархія – влада, яка похідна від багатьох суб’єктів (народу), а правління є результатом колективних дій теж багатьох (більше одного) державних органів. По – третє, терміни «монархія» та «поліархія» за своєю природою є юридичними термінами і пов’язані саме із державною владою. Тоді як поділ форм правління на республіку і монархію носить швидше політичний характер, аніж відображає порядок реалізації державної влади в країні. (Такої концепції притримуються представники професорсько – викладацького складу кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ: Тимченко С.М. , Бостан С.К., Пархоменко Н.М.)

Накопичений досвід побудови державних форм в епоху громадянського суспільства свідчить про те, що на зміну монархії, якій притаманні канонічні принципи та догми управління державою, прийшов якісно новий тип форми державного правління, якому притаманні такі ознаки:

· Джерелом верховної влади є не один як у монархії, а багато суб’єктів (громадяни, виборці), які безпосередньо або опосередковано беруть участь у формуванні всіх складових інституцій форми правління – вищих органів законодавчої і виконавчої влади ( дана ознака певним чином є подібною із ознакою республіки , за якої джерелом влади є народ);

· Правління в такій державі, на противагу, монархії є результатом колективних дій відповідних органів влади у той час , як в республіці правління здійснюється тим органом , який наділений більшими повноваженнями (президентська республіка – президентом , парламентська - парламентом);

· У таких державах влада неконцентрована – єдина за своєю суттю, вона умовно поділяється на три гілки : законодавчу, виконавчу, судову;

· Вищі державні органи влади обираються на певний строк, тобто реалізується принцип змінюваності.

· Державні органи через посадових осіб несуть відповідальність, яка насамперед має політичних характер і може відображатися в діях, як достроковий відзив (депутата), відхід у відставку (уряду, міністрів), розпуск парламенту, тощо. Чіткий розподіл компетенції між державними органами дає змогу встановити, на якій ділянці державного механізму відбувся збій у роботі і де потрібно замінити посадову особу.

Але, на відміну від монархії, де проблема розриву політичної та формально – юридичної структури влади взагалі не поставала, оскільки і перше і друге залежало від монарха, сучасна поліархія в цьому плані характеризується певним дуалізмом. Насамперед йдеться про те, що вона має дві сторони (грані): правову (конституційну ) форму – стійку, що закріплена в конституційних нормах, інституціональну систему влади, зміст якої визначається порядком формування, правовим статусом, принципами організації та взаємодії вищих органів законодавчої й виконавчої влади та політичну форму – сукупність функціональних взаємовідносин відповідних суб’єктів влади, які здійснюють реальне (практичне) правління в державі.

Спираючись на головні з наведених ознак і на ті, що кардинально відрізняють її від монархії та республіки, можна дійти висновку, що поліархія – це спосіб вираження сутності особливої політичної організації громадянського суспільства, який відображається у сформованій на основі волі громадян (народу) правової , політичної системи законодавчих та виконавчих органів влади, організація й функціонування якої ґрунтується на принципі поділу влади та відповідній системі стримувань і противаг.