Особливості афективної організації поведінки особистості

Терещук А.Д. канд. психол. наук,

ст. н. с. Інституту психології

Афективна система починає формуватися на самих ранніх етапах розвитку особистості і обов’язково бере участь у регуляції поведінки та її адаптації. Виникнення афективної поведінки зумовлено взаємодією різних факторів, основними з яких є сила подразника, особливості психоемоційного напруження, що передували афекту та існувала безпосередньо при її виникненні, особистісні особливості індивіда та індивідуальна значущість подразника для особистості як взагалі, так і безпосередньо в межах психологічної ситуації.

Афективна організація поведінки безпосередньо проходить різні рівні, кожний з яких має свій адаптаційний зміст, свій тип вражень, для якого має бути сенсибілізований даний рівень, свої форми орієнтування в навколишньому, організацію пристосувальної поведінки. Існують своєрідні афективні механізми переживань, що трансформують адаптивне завдання в адаптивну поведінку. Відповідна кожному рівню структура афективного переживання організує відповідну картину навколишнього й відповідні форми життя в ньому. Саме це дає змогу говорити про рівні афективної організації свідомості й поведінки. Без сформованості необхідного афективного переживання відповідний тип поведінки з’явитися не може. Реконструюючи рівні афективної поведінки в нормі, ми змогли описати типи переживань, що формують свідомість і поведінку кожного рівня: як ці переживання розрізняються суб’єктивно, як організується структура переживання, як вона розвивається при переході до більше активних і складних форм взаємодії із середовищем, як різні типи переживань взаємодіють один з одним. У підході також розглядаються форми афективної саморегуляції, які здійснюються на кожному рівні: як при розв’язанні різних адаптивних завдань відбувається підйом активності, підвищується афективний тонус, стабілізуються самі афективні процеси. Кожний рівень афективної організації поведінки, першочергово направлений на розв’язання вітальних завдань, в онтогенезі здійснює культурний розвиток, що подібний культурному розвитку окремих психічних функцій. Рівні афективної поведінки складаються в єдину саморегулюючу систему зі складними ієрархічними взаєминами. «Відносини» між рівнями в реальності дуже складні й динамічні, оскільки людина повинна одночасно розв’язати одразу полярні адаптивні завдання. У цьому не має протиріччя, а навпаки, гармонійна конструкція різнопланових тенденцій, що відкривають закони організації свідомості й поведінки. Закони даної структури відповідають основному алгоритму організації живої системи.

Нижче представлений короткий огляд структури афективної сфери, що дає змогу представити тип відносин з оточуючим на кожному рівні.

Перший рівень афективної регуляції є рівнем пластичності. Він бере участь у розв’язані найбільш базальних завдань захисту організму від руйнівних впливів зовнішнього середовища, а також здійснює примітивне оцінювання самої можливості контакту. Оцінюється не сам контакт, а інтенсивність зміни параметрів, за якими відбувається «зчитування» інформації про навколишнє. «Зчитується» все для того, щоб зайняти позицію найбільшого комфорту й безпеки. Просторові пропорції об’єктів сигналізують про ступінь їх стійкості, рівноваги, можливості руху між ними». Рівень оцінює кількісні характеристики можливого впливу: «Найважливішим афективним релізером є зміна інтенсивності впливу, в зв’язку з чим особливий афективний зміст для об’єкта здобуває рух об’єктів щодо нього». Афективне переживання на цьому рівні ще не носить позитивного чи негативного оцінювання отриманого враження. Воно пов’язане із загальним відчуттям комфорту або дискомфорту в психічному полі. Відчуття дискомфорту короткочасне. Воно викликає миттєву рухову реакцію та переміщення індивіда в просторі. Вважається, що вербалізувати враження цього рівня досить складно. Ця форма афективного оцінювання обмежена безпосередньою ситуацією, визначається лише зовнішніми впливами та не оцінюється якість впливу. Разом з тим, примітивний механізм першого рівня обов’язково бере участь у розвинених формах емоційної регуляції, там, де необхідне переживання інтенсивності. Наприклад, при регуляції процесу спілкування, де він, визначаючи дистанцію контакту, забезпечує індивідуумі безпеку й емоційний комфорт. Рівень бере участь у творчому процесі, оскільки симультанний характер орієнтування, здійснюваний цим рівнем, дає змогу бачити в неусвідомлених рішеннях красу, відчути гармонію, які є першими сигналами правильності рішення. Як і інші, цей рівень вносить свій внесок у підтримку психічної активності. Як нижчий рівень, він забезпечує найменш енергоємні пасивні реакції, відповідає за зняття надсильного напруження, підтримує стан спокою. Підтримка такого стану спокою забезпечується стимуляцією людини специфічними, значимими для цього рівня враженнями, які виникають при переживанні афективного комфорту в просторі, від вражень, одержуваних від сприйняття динаміки інтенсивності зовнішніх впливів. Наприклад, зачарованість від відблисків, тіні та вогню, рухів листя, хмар, вулиці за вікном, споглядання орнаменту на шпалерах, гармонійного пейзажу, усього, що відбувається через зміну освітленості, просторових відносин у навколишньому. Ця динаміка «подиху» зовнішнього світу через свою незначну інтенсивність спонукає людину не до рухової реакції, а навпаки, занурює її в стан зачарованості, доставляючи глибоке почуття афективного спокою. На основі першого рівня формуються активні психотехнічні прийоми стабілізації афективного життя.

Другий рівень емоційної регуляції є більш довершеною формою взаємодії з навколишньою дійсністю. Основною функцією цього рівня є регуляція процесу задоволення соматичних потреб. Процес впорядкування психосоматичних потреб, фіксація способів їх задоволення, встановлення зв’язку із зовнішніми сигналами дає змогу суб’єктові адаптуватися до постійних умов існування, виробити афективні сенсорні контакти у формі стереотипів. Афективний контакт при цьому ускладнюється. З’являються позитивні переживання з приводу задоволення вітальних потреб організму, тобто з’являється якісна оцінка психічного поля, активність у виділенні й відтворенні певних вражень. Вибірковість у контакті з навколишнім здійснюється за рахунок того, що позитивні враження більш стійкі, і будь-яке порушення процесу задоволення потреби призводить до переживання невдоволення. Другий рівень надзвичайно чутливий до різних ритмічних впливів, оскільки зосереджений на регуляції ритмічно організованих соматичних потреб. Афективні стереотипи другого рівня беруть участь у найскладніших формах поведінки. Наприклад, афективна фіксація суб’єктом способів контакту із середовищем дає можливість суб’єктові виробити оптимальну для себе манеру взаємодії з оточуючими та виробити індивідуальні стереотипи взаємодії із середовищем. Це сприяє формуванню індивідуальності, оскільки другий рівень має стійку афективну пам’ять. Звички багато в чому визначають поведінку людини, роблять її несхожу на іншу. Внесок другого рівня в тонічну регуляцію психічних функцій дуже суттєвий. Підсилюючи, фіксуючи задоволення від сприятливого протікання внутрішніх соматичних потреб і сенсорного контакту зі світом, механізми рівня підтримують активність, стійкість у контактах зі світом. На основі тонізованої соматичної потреби розвиваються численні способи аутостимуляції, що підтримують радість від вражень навколишнього світу й власних проявів у ньому: задоволення від здоров’я, кольорів, запахів, звуків, смаку, дотику. У процесі культурного розвитку афективні механізми тонізованої соматичної сфери перетворилися в складні психотехнічні прийоми підтримки емоційних станів. Ритмічна організація сенсорних вражень лежить в основі народних пісень, танців, ритуалів, релігійних обрядів. Музика, живопис, література також містять у собі психотехнічні прийоми цього рівня, оскільки їх вплив на людину також ритмічний. Другий рівень афективної регуляції, пристосовуючи людину до звичних умов, виявляється неспроможним в нестабільних умовах, тому повинні існувати більш складні механізми емоційного контакту із середовищем.

Цими механізмами є механізми третього рівня, так званого рівня експансії. Пристосувальним змістом цього рівня є переживання з приводу досягнення афективно значущої мети, подолання перешкод, оволодіння невідомою і небезпечною ситуацією. Переживання носять стенічний і астенічний характер: несподіване враження, небезпека, перешкода викликають зацікавленість, азарт, гнів, мобілізують і бадьорять суб’єкт. Переживання безпорадності, нездатність боротися обумовлюють астенічні реакції. Активна взаємодія з навколишнім спонукає індивіда до необхідності оцінювати свої сили. Завдяки механізмам третього рівня, суб’єкт значно поповнює знання про себе. Афективний досвід успіхів і невдач породжує самовідчуття «можу» і «не можу», розвиваючи рівень домагань. Диференціація переживання бажання й можливості його здійснення вперше породжує передумови виділення себе із ситуації як суб’єкта. Відрив на цьому рівні афективного переживання від безпосередньої сенсорної основи дає можливість йому жити в уяві. Тонічна регуляція здійснюється третім рівнем специфічно. Тут негативні враження перетворюються в позитивні.

Четвертий рівень, рівень контролю, забезпечує життя індивіду в суспільстві. Пристосувальний зміст цього рівня полягає в тому, щоб налагодити емоційну взаємодія з людьми, сформувавши правила взаємодії з ними. На цьому рівні відбувається ускладнення структури поля. Враження оцінюється як позитивне чи негативне, або навіть як нейтральне, якщо його відповідно оцінює інша людина. Орієнтування цього рівня спрямовані на виділення афективних проявів іншої людини як сигналів, найбільш значимих для адаптації до навколишнього. Разом з емоційним контролем з’являється емоційне переживання «добре» - «погано», «смію» - «не смію», «повинен - «не повинен», почуття сорому, провини, задоволення від успіху. Емоційна пам’ять фіксує індивідуальний досвід переваг і заборон у контактах з оточенням. На цьому рівні суб’єкт відчуває безпеку й затишок навколишнього світу, якщо має емоційну впевненість у силі інших, у їх знаннях, в існуванні емоційних правил поведінки, що гарантують адаптацію без раптових зривів. На даному рівні закладається основа довільної поведінки, яка дозволяє суб’єкту вступити в процес взаємодії, що стабілізує поведінку людини. Засвоєння форм комунікації, поведінки, взаємодії дає змогу дитині вже в ранньому віці наслідувати дії дорослої людини. Невдача на цьому рівні не викликає рухової реакції або агресії, тут дитина звертається до інших людей за допомогою. Необхідний підйом активності на четвертому рівні забезпечується за рахунок стенічного афективного стану іншої людини. Вплив на динаміку афективних процесів здійснюється емоційним упорядкуванням вражень, їх організацією, емоційною оцінкою інших людей. Вони ніби заряджають один одного радістю емоційного контакту, інтересом до спільної справи, впевненістю в успіх, відчуттям безпеки, надійності використовуваних засобів. Тут виникає спеціальна потреба людини в емоційному контакті, гостре задоволення від радості інших. У процесі психічного розвитку відбувається присвоєння культурних психотехнічних прийомів стабілізації афективного життя. Ці прийоми лежать в основі найдавніших форм фольклору, де афективно затверджується неминучість перемоги добра над злом, гарного над поганим, можливості переживання радості й жалю, перемога маленького й доброго над великим і злим. Ці ж традиції є у мистецтві, релігії, що мають гуманістичну спрямованість.

Розглядаючи спільну роботу всіх рівнів афективної системи за розв’язанням адаптивних завдань, відзначаємо, що в стабілізації афективного життя в нормі всі рівні та їх механізми узгоджено діють в одному напрямку. Наприклад, при нормальному функціонуванні афективна сфера бере активну участь у формуванні складних етичних і моральних переживань, які виникають у людини в зв’язку з участю в релігійному обряді. Вся налагоджена робота рівнів забезпечить подібне переживання: людина досягне афективного підйому завдяки враженням першого рівня, які позитивно оцінять гармонійно організований простір церкви, завдяки враженням другого рівня, «доставлених» сенсорними враженнями від кольору, музики, ритму, отримає позитивну емоцію від переживань, пов’язаних з героїчним сюжетом, де перемагає добро над злом і т.п.

Як уже зазначалося, рівні починають функціонувати неодночасно. Порядок їх включення в ранньому онтогенезі обумовлюється необхідною послідовністю розв’язання низки завдань, що закономірно виникають по мірі психофізичної зрілості особистості, розвиваючи й ускладнюючи її контакти з навколишнім світом. На кожному черговому етапі розвитку й адаптації до навколишнього в якості провідного, головного в регуляції поведінки може виступати новий рівень. При цьому відбувається тимчасова афективна дезадаптація. Нові, більш ефективні механізми рівнів визрівають поступово. Особливо складний перехід від домінування рівнів, що встановлюють стабільні зв’язки з оточенням (другий і четвертий рівні), до рівнів, що забезпечують пристосування до мінливих умов оточення. Гармонійний розвиток особистості припускає чергування стабільних і рухливих способів адаптації. Пропуск включення будь-якого рівня призводить до проблем в подальшому психічному розвитку.

Висновки. Існують своєрідні афективні механізми переживань, що трансформують адаптивну задачу в адаптивну поведінку. Визначеному, відповідному кожному рівню структура афективного переживання організує відповідну картину світу і відповідні форми життя в ньому. Ці рівні є «одиницями» емоційно-афективної сфери. Вони не можуть замінити один одного. Послаблення або посилення функціонування будь-якого з них може призвести до загальної дезадаптації системи. Тому глибоке вивчення афективної регуляції поведінки сприяє розвитку системного підходу в ліквідації негативних проявів розвитку особистості.

Список використаних джерел

1. Баенская Е.Р. Помощь в воспитании детей с особым эмоциональным развитием (ранний возраст). М.: Телевинф, 2007. – 112 с.

2. Никольская О.С. Аффективная сфера как система смыслов, организующих сознание и поведение – М.: Изд-во МГУ, 2008. – 464 с.