Музыка и жизнь / 4. Эпохи, стили, жанры

Кохан Л. Й.

Україна, Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського

ВПЛИВ «МАЛОРОСІЙСЬКОЇ» ОПЕРИ

І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

НА РОЗВИТОК МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИХ ЖАНРІВ

В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ

Анотація. У статті досліджено жанрово-стильові особливості п’єси І. П. Котляревського «Наталка Полтавка».

Доведено, що автор абсолютно слушно назвав свій твір «малоросійською оперою» і, таким чином, започаткував не тільки новий музично-драматичний жанр, а цілий напрям у вітчизняній літературі та у вітчизняному музичному мистецтві.

Ключові слова: «малоросійська» опера, жанрово-стильові особливості, драматургія, український театр.

Як відомо, нова українська драматургія починається «малоросійською» оперою І. П. Котляревського «Наталка Полтавка» – п’єсою, яку І. К. Карпенко-Карий назвав «праматір’ю українського народного театру» і яка водночас є першим зразком українського музично-драматичного твору.

Сама поява «Наталки Полтавки» нерозривно пов’язана з розвитком театрального руху в Україні: її було написано в той час, коли в українській літературі «лише накреслювалися шляхи зближення з реальною дійсністю, на сцені переважали мелодрами й водевілі, значна частина яких перекладена з французької мови» [4, с. 375]. «Харківська трупа, що в 1818  р. переїхала до Полтави, де її очолив І. П. Котляревський, спрямувала свою діяльність на розширення тематики й жанрових форм постановок, їх виходу за межі перекладних французьких і німецьких мелодрам та водевілів. Крім того, «Наталка Полтавка» була відповіддю на назрілу потребу створення національного репертуару, протиставлення його псевдонародним п’єсам типу «Козака-віршувальника» О. Шаховського» [2, с. 266].

Отже, важливою особливістю «Наталки Полтавки» І. П. Котляревського було, по-перше, звернення до теми з народного життя, по-друге, виведення на театральну сцену героїв з народу, а по-третє, порушення проблем, що були актуальними для того часу й не втрачають своєї актуальності аж донині, – прагнення простих людей здобути особисте щастя в умовах соціальної нерівності та всупереч важким випробуванням і перешкодам.

Що стосується жанрово-стильових особливостей «Наталки Полтавки», то її звичайно розглядають у зв’язку з так званою російською комічною оперою, поширеною в другій половині XVІІІ ст. Більше того, навіть сам термін «малоросійська опера», який І. П. Котляревський обрав для своєї п’єси, свідчить про певну їх жанрову близькість: «І там, і там зображувалися картини буденного життя, драматичні частини чергувалися з пісенними партіями, а в драматичному конфлікті, що розв’язувався неодмінно щасливо, брали участь комічні персонажі…» [4, с. 377]. Проте дослідники підкреслюють, що «крім структурної схожості, нічого спільного з комічною оперою «Наталка Полтавка» не має. Її ідейно-тематичний діапазон ширший, а характери життєвіші й глибші» [4, с. 377]. На цьому ж наголошує М. П. Загайкевич: «Покладений в основу «Наталки Полтавки» принцип чергування розмовних діалогів з музичними (а точніше – з пісенними) номерами властивий багатьом типам театральних п’єс, поширених у Західній Європі та Росії в кінці XVІІІ – на початку ХІХ ст. (водевіль, комічна опера, зінгшпіль). Разом з тим, спираючись на ці форми, а також на зразки національної театральної творчості (вертеп, шкільні інтермедії), І. Котляревський написав п’єсу наскрізь оригінальну, новаторську як щодо змісту, так і щодо особливостей драматургії» [2, с. 266].

Варто наголосити ще на одній надзвичайно важливій новаторській особливості «Наталки Полтавки» – це «націленість» І. П. Котляревського на реалістичне зображення дійсності, що дозволяє розглядати цей твір як взірець просвітницького реалізму, хоча, безперечно, знаходимо в ньому і деякі залишки класицистичних традицій (наприклад, дотримання трьох єдностей), і вплив сентименталізму (зокрема, в розв’язці).

Як відомо, І. П. Котляревському належить авторство не лише літературного тексту «Наталки Полтавка», а і її музичної складової. Причому усі пісенні партії, які драматург увів до своєї «малоросійської» опери, чітко підпорядковані змістові твору, вони підсилюють поворотні моменти сценічного дійства, сприяють розкриттю характерів героїв п’єси, відтворюють їх переживання, тобто функціонально є близькими до оперних арій та аріозо. «Ліричні й лірико-драматичні мотиви переважають у партіях Наталки й Петра, життєрадісний образ бурлаки Миколи розкривають козацькі пісні з героїко-епічним відтінком («Гомін, гомін по діброві», «Ворскла – річка невеличка»). Є у п’єсі вокальні номери, близькі до побутового романсу («Віють вітри, віють буйні») і канта (куплети Возного, Виборного) або ж запозичені з народних жартівливих наспівів («Дід рудий, баба руда»)» [2, с. 267].

Взагалі, як зауважує Л. Архимович, «У світовій оперній літературі на початок ХІХ ст. вже склалася певна форма побудови твору, за якою кожна дійова особа діставала по два-три різні характером і змістом арії, що виявляли різний настрій, різні сторони того чи іншого образу. Крім того, кожна дія звичайно закінчувалася ансамблем, а остання дія – фінальним хором або великим ансамблем усіх дійових осіб. Котляревський, як людина з великим художнім кругозором та ерудицією, очевидно, був обізнаний із сучасною йому оперною драматургією і використав її прийоми у своїй «Наталці Полтавці» в своєрідній національній формі» [1, с. 85]. Так, як уже зазначено вище, образи героїв «Наталки Полтавки» розкриваються за допомогою різноманітних вокальних номерів; у п’єсі є також тріо (наприклад, «Гей, Наталко, не дрочися», «Де згода в сімействі»), що близькі за своєю формою до тріо в сучасних операх; завершується «малоросійська опера» фінальним хором «Начинаймо веселиться…».

«Котляревський намагається розкрити драматичний підтекст кожної пісні і використати його в найпотрібніший, драматургічно й психологічно вмотивований момент дії. Центр ваги в розвитку конфлікту нерідко переходить саме на музичну тканину твору. І це визначає приналежність «Наталки Полтавки» до оперного жанру. Звідси випливає, що в даному разі не розмовний текст, а музика визначає жанровий різновид цього твору: тут ми маємо справу із своєрідним, специфічним жанровим різновидом національної української опери» [1, с. 86].

Отже, І. П. Котляревський абсолютно слушно назвав свій твір «малоросійською оперою» і, таким чином, започаткував не тільки новий музично-драматичний жанр, а цілий напрям у вітчизняній літературі та у вітчизняному музичному мистецтві, адже завдяки величезній популярності п’єса «Наталка Полтавка» стала взірцем для численних наслідувань і викликала появу цілої низки опер із народного життя.

Що ж до музичного наповнення «Наталки Полтавки», то загалом до її тексту включено дев’ятнадцять пісень, що належать до різних жанрово-тематичних груп – тут є історичні пісні, любовно-побутові, жартівливі. Більшість із них («Ой під вишнею, під черешнею», «Та йшов козак з Дону», «У сусіда хата біла», «Віє вітер горою» та ін.) мають фольклорне походження, а деякі («Ой мати, мати», «Сонце низенько») написані І. П. Котляревським у народному дусі. У переробленому вигляді використано знамениту сатиричну пісню Г. С. Сковороди «Всякому городу нрав і права», яку виконує Возний. Варто підкреслити, що І. П. Котляревський переважно зберігає текст народних пісень у всіх його особливостях, опускаючи лише ті строфи, які так чи інакше не пасують до зображуваної ситуації, або, навпаки, додаючи від себе нові рядки як засіб характеристики персонажів, але додержуючись і в цих випадках стилю народної пісні. Крім того, у п’єсі знаходимо ряд арій і дуетів, що є результатом творчої обробки народно-пісенних текстів. А. Шамрай умовно поділяє такі пісні на дві групи: «одна група – арії і дуети, які взято з народних пісень, але творчо переосмислено автором, друга група – пісні, написані самим Котляревським, але з використанням матеріалу і поетичних засобів народної пісні…» [3, с. 161]. Учений також слушно наголошує, що «…ввівши у п’єсу народні пісні у відповідній літературній обробці, Котляревський першим в українській літературі став на шлях мистецького освоєння народної лірики» [3, с. 158].

Так само творчо І. П. Котляревський поставився і до музики народних пісень, уведених до тексту «Наталки Полтавки». Зауважимо, що на відміну від усталеного літературного тексту твору, музична складова цієї «малоросійської» опери протягом її тривалого сценічного життя зазнавала істотних змін і численних переробок. Так, після І. П. Котляревського до вдосконалення музики «Наталки Полтавки» бралися А. Барсіцький, А. Єдлічка, О. Маркович, М. Васильєв, які «вносили в п’єсу – кожен по-своєму, в міру своїх сил і здібностей – то нові пісні, то нові прийоми їх обробки» [1, с. 86]. Зрештою, автором кінцевої версії «Наталки Полтавки» як оперного твору став М. В. Лисенко, який зумів піднести цей твір на новий якісний щабель.

Висновки. Таким чином, «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського увійшла в історію української культури «як викристалізований зразок національної музично-драматичної творчості, як родоначальниця жанру діалогічної народно-побутової опери» [2, с. 268].

Література:

1. Архимович Л. Українська класична опера / Лідія Архимович. К. : Державне видавництво музичної літератури, 1957. – 319 с.

2. Загайкевич М. Історія української музики. : у 6 т. / М. Гордійчук, М. Загайкевич. – К.: Наукова думка, 1989 – т. 1. – 448 с.

3. Шамрай А. Вибрані статті і дослідження / А. Шамрай. – К. : Держлітвидав УРСР, 1963. – С. 158, 161

4. Шубравський В. Драматургія // Історія української літератури : у 8-ми т. / ред. колегія: В. С. Буряк, О. Є. Засенко [та ін.]. – К. : Наук. думка, 1967 – т. 2. – С. 385–386.