„Економічні науки”

12. Економіка сільського господарства

Кончаковський Є.О.

Основні аспекти мотиваційного механізму в сфері сільськогосподарського виробництва

Полтавська державна аграрна академія

В даний час більшість вчених-економістів та керівників підприємств АПК України розглядають проблеми, пов’язані з мотивацією праці в останню чергу, або взагалі не приділяють їм належної уваги. Не будемо заперечувати, що в сільському господарстві нашої держави немає інших проблем, однак таке відношення до цього питання є досить дивним. Найсучасніші технології виробництва, родючі ґрунти, нові сорти рослин, породи тварин, техніка – все це використовується з різним ступенем ефективності, в залежності від ставлення до праці робітників підприємства.

Зараз в більшості підприємств аграрної сфери немає чіткої стратегії щодо формування механізму мотивації, тобто чіткої системи взаємопов’язаних мотивів, стимулів, потреб та способів їх задоволення.

На нашу думку, таке відношення до питань мотивації породжує дві основні негативні тенденції в формуванні трудового потенціалу галузі. Перша, це погіршення відношення до суспільної праці (в КСП, приватних агрофірмах тощо) і зосередження зусиль на особистих господарствах. На початковому етапі формування ринкових відносин в нашій державі, великі сподівання покладалися на те, що із паюванням земель і майна колишніх колгоспів та радгоспів, працівники почнуть відчувати себе власниками і, як наслідок, в них покращиться відношення до праці та її ефективність

Однак, ці сподівання так ними і залишилися. Ефективність праці в підприємствах агарного сектору щороку знижується, як і інші показники економічної діяльності.

Почуття власника є дієвим стимулом покращення ефективності праці. Про це свідчить праця робітників у особистих підсобних господарствах. Та, нажаль почуття власника в сучасних жителів села проявляється лише в особистих підсобних господарствах. На перший погляд, праця в виробничих колективах є менш ефективною порівняно з працею в особистих підсобних господарствах. Але така думка є досить спірною і ось чому. Витрати праці в особистих підсобних господарствах практично не піддаються кількісній оцінці, а оскільки практично всі трудові процеси виконуються вручну, то витрати праці в розрахунку на одиницю виробленої продукції нижче ніж в господарствах суспільного сектору.

Однак не тільки погіршення відношення до праці є головним наслідком відсутності виваженої мотиваційної стратегії підприємств аграрної сфери. Зараз більшість робітників не мають таких якостей, що відповідали б потребам ринкової економіки. Передусім це стосується розуміння того, що праця забезпечує його власні матеріальні і соціальні потреби, але робота, щоб користуватися попитом, повинна бути висококваліфікованою і характеризуватися гідним відношенням до праці. Роботодавці ж, в свою чергу, повинні підтримувати гідне відношення до роботи своїх працівників і забезпечити підвищення рівня оплати праці в залежності від їх професіональних здібностей. Внаслідок того, що роботодавці не зацікавлені в підвищенні професійних здібностей своїх працівників, виникають ситуації коли нікому працювати з сучасною технікою, обладнанням.

За таких умов дуже важко очікувати появи працівників нового типу, зацікавлених в ефективній праці та підвищенні свого кваліфікаційно-освітнього рівня. Враховуючи не саму кращу демографічну ситуацію як в сільській місцевості так і загалом по країні й низьку престижність праці в аграрному секторі серед сільської молоді, майбутнє українського села є не досить райдужним.

В даний час мотиваційний механізм в підприємствах сільськогосподарської сфери повинен враховувати особливості праці в даному секторі і забезпечувати підвищення якісного складу трудового потенціалу галузі.

На нашу думку, складовими мотиваційного механізму праці в сільському господарстві повинні бути наступні.

Виробнича складова повинна забезпечувати нормальні умови виробництва, систему матеріальних винагород в залежності від результатів праці окремого працівника, та загальних результатів всього підприємства. Головним завданням при формуванні системи матеріального заохочення працівників є поєднання результатів праці первинних підрозділів з кінцевими результатами підприємства з метою недопущення неефективного виробництва продукції, тобто збільшення обсягу виробництва при незмінному обсягу реалізації.

Соціальна складова має забезпечувати соціальні гарантії, створення відповідних умов соціально-культурного розвитку працівників. Розвинута соціальна інфраструктура підприємства відіграє важливу роль в мотивації робітників. За умов однакового розміру заробітної плати мотивація працівників буде вищою на підприємстві з кращими умовами поза виробничого дозвілля. Особливо це стосується робітників, які працюють в галузі сільського господарства. Не буде великим відкриттям той факт що міграція молоді з села до міст зумовлена низьким рівнем розвитку соціально-побутової сфери в сільській місцевості.

Мотиваційна складова повинна враховувати основні теоретичні положення та забезпечувати зацікавленість працівників в підвищенні кількості і якості своєї праці. Особливу увагу слід приділяти усвідомленню працівників стосовно того, що лише постійне підвищення своїх професійних здібностей забезпечить їм гідний рівень матеріальної винагороди протягом всієї кар’єри.

Формування продуманої стратегії мотивації та її виконання через ретельно розроблений мотиваційний механізм дозволить значним чином покращити результати праці в аграрних підприємствах України.