К.е.н. Кушнір B.C.

ХНТУСГ ім. Петра Василенка

Другий етап формування класичної політичної економії. Адам Сміт: визначення цінності товару купленою працею і

доходами

Другий етап розвитку класичної політичної економії охоплює період останньої третини ХУШ ст. і пов'язаний із вченням Адама Сміта (1723-1790 p.p.).

Сміт стверджував, що в основі мінової цінності товарів в умовах розвинутого товарного виробництва лежить кількість праці, яку дозволяє придбати даний товар [1, с 144-145 ].Лише в первісному стані суспільства цінність, за Смітом, визначалась затратами праці на виробництво товару.

Мінова ж цінність (ціна) більшості товарів розподіляється Смітом на заробітну плату, прибуток і ренту як доходи окремих категорій населення. Доходи формуються на основі ціни, виходять з неї, як відрахування з продукту праці робітника, а куплена праця вимірює вартість кожної з даних частин доходів.

З другого боку, Сміт показує, що заробітна плата, прибуток і рента - це три первинних джерела всякого доходу, як і всякої мінової цінності. У кожному суспільстві чи кожній місцевості існують середні, або природні норми заробітної плати, прибутку і ренти, які регулюються загальними умовами (рівнем розвитку) суспільства і специфічною природою використання праці, капіталу і землі.

За Марксом Сміт помиляється, визначаючи вартість товару кількістю купленої праці, а також стверджуючи, що заробітна плата, прибуток і рента є джерелами вартості, оскільки за Марксом джерелом вартості є лише затрати праці робітника, а джерелом ренти і прибутку - затрати неоплаченої праці робітника. Тому єдино правильним за Марксом є визначення вартості

затратами праці робітника на виробництво продукції. Капітал же і земля є джерелами доходу для їх власників, створюваного неоплаченою працею робітника.

Якщо прийняти за істину точку зору Маркса, то дійсно, що вищеназвані твердження Сміта при визначення вартості кількістю купленої праці і про участь доходів у формуванні вартості є помилковими. Але якщо у створенні продукту дійсно бере участь і суспільство через свою працю — пряму і непряму, а також якщо покупці, зі свого боку, крім виробників, визначають цінність (ціну) товару - то у твердженнях Сміта помилки немає.

Однак Сміт дійсно припускається у своїх поглядах основної помилки. Це твердження про те, що доходи — рента і прибуток — є відрахуваннями з продукту праці робітника.

Сміт, як і фізіократи, не бачить нетотожності понять продукту в його фізичному вираженні та заробітної плати, прибутку і ренти у виразі вартісному. Адже продукт створюється дійсно конкретною працею робітника в поєднанні із засобами виробництва і силами природи. Заробітна плата ж, прибутки і рента є відображенням затрат праці всіх членів суспільства, а не лише робітників. Якщо заробітна плата робітників дійсно відображає затрати їхньої праці, то прибуток і рента є результатом застосування продуктивної сили капіталу і землі у створенні продукту, який оцінюється на основі затрат праці і інших членів суспільства, крім робітників. Тому розмір прибутку і є пропорційним величині затраченого капіталу, а не неоплаченої праці робітника.

Визначаючи цінність товарів кількістю купленої праці, Сміт розуміє, що в дійсності цю кількість праці визначити неможливо. Тому, за Смітом, мінова цінність (ціна) товару встановлюється переважно в грошах. Але при цьому встановлюється номінальна ціна товару, а працею - ціна реальна (хоч в дійсності реальна ціна визначенню не підлягає). Однак в короткострокових періодах, в даний час і в даному місці дійсні і номінальні ціни всіх товарів знаходяться в прямій пропорційності, що й робить гроші кращим мірилом мінової цінності.

з

У грошах Сміт визначає і номінальну ціну праці, а реальну - в кількості предметів необхідності і зручності, що даються за цю працю.

Однак для дуже довгих періодів часу кращим мірилом цінності Сміт вважає не золото і срібло, цінність яких теж змінюється, а хліб, зерно, оскільки, за Смітом, рівні кількості зерна у віддалені епохи скоріше збережуть одну і ту ж дійсну цінність. Це твердження Сміта піддається справедливій критиці з боку Рікардо.

Таким чином, теорією Сміта підтверджується, що хоч цінність і визначається кількістю праці, а точніше, кількістю купленої праці, однак в абсолютному вираженні в затратах робочого часу цінність визначенню не підлягає. В короткострокові ж періоди, за якими фактично живе суспільство, достатнім і кращим мірилом затрат купленої праці і мінової цінності є гроші.

Сміт розрізняв цінність у використанні, яка означає корисність предмета, і цінність в обміні, яка означає можливість обміну предметами при їх купівлі-продажу. Сміт довів необхідність не змішувати дані поняття, оскільки є речі, які, маючи досить велику цінність у використанні, становлять досить невелику цінність в обміні або навіть зовсім її не мають — наприклад, вода; навпаки, предмети, що мають дуже велику цінність в обміні, часто мають невелику цінність у використанні або зовсім її не мають - наприклад, діамант.

Це протиріччя між цінністю у використанні і цінністю в обміні, яке стало причиною сформульованого Смітом "парадоксу вартості", - чому багато цінних для життя товарів практично нічого не коштують і чому часто необов'язкові товари коштують дуже дорого - сьогодні пояснюється з позицій теорії цінності, відповідно до якої зі збільшенням кількості товару його загальна корисність і цінність збільшуються, а цінність одиниці товару зменшується. І навпаки. Цінність одиниці товару лежить в основі його ціни.

Коли води багато і затрати на її доставку невеликі, то цінність використовуваного літра води є низькою. Низькою є і ціна води при її значній доступній кількості. В пустелі ж вода безцінна. Діамантів мало, тому цінність і ціна їх високі.

Хоча Сміт і протиставляв цінність у використанні і мінову цінність, однак з визначенням ним мінової цінності (ціни) затратами купленої праці, з одного боку, і доходами, з другого, знаходиться у цілковитій відповідності сучасна неокласична теорія, згідно з якою рівноважна ціна товару визначається в процесі взаємодії попиту і пропозиції.

В основі попиту лежить цінність товару для споживачів, в основі пропозиції - витрати на виробництво товару. Визначення ж Смітом мінової цінності товару кількістю купленої праці і є, по суті, визначенням ціни товару на основі його цінності для покупця. Адже сума грошей, яку сплачує покупець за товар, є, з одного боку, еквівалентом затраченої покупцем праці у суспільному виробництві, а з другого боку дана сума відображає цінність товару для покупця, який він набуває. При цьому затрати купленої праці відповідають затратам праці на виробництво. Доходи ж власників ресурсів — заробітна плата, рента, прибуток, з яких, за Смітом, складається ціна, є одночасно витратами виробництва.

Правда, Сміт не включає у ціну товару цінність основного і оборотного капіталу і це в процесі аналізу цінності Маркс назвав неймовірною догмою Сміта. Однак Сміт підкреслив: якщо в ціні товару і є елемент, який безпосередньо не розпадається на доходи, то в кінцевому рахунку він однак представляє собою чиїсь доходи, одержані на попередніх стадіях обробітку сировини. І це дійсно так. Адже чистий національний дохід і є сумою заробітної плати, прибутку і ренти як відображення затрат живої прямої і непрямої праці на всіх стадіях виробництва. Включивши до ЧНД суму зносу (амортизації) основних засобів, як вираження затрат використаної уречевленої праці, одержимо валовий національний дохід як вираження суми цін товарів, як відображення затрат всієї суспільної праці.

На рівні суспільства мінова цінність всіх вироблених товарів, як відображення кількості купленої праці, відбиває рівність затрат праці на виробництво і виробничих затрат як трансформованих затрат праці у їх вартісному виразі.

Таким чином, твердження Сміта про те, що мінова цінність складається з доходів, відповідає тому реальному станові речей, згідно з яким ціна товару з точки зору його виробника відповідає затратам на його виробництво, включаючи прибуток, а на рівні суспільства кількість затраченої праці на виробництво у вартісному виразі відповідає міновій цінності всіх товарів, бо затрати виробників є доходами споживачів, а споживачі на основі суми своїх доходів і виходячи з корисності товарів встановлюють їх цінність (ціну). В кінцевому рахунку, згідно з вченням Сміта, мінова цінність відображає як величину затрат праці на виробництво в грошовому виразі (тобто всіх виробничих витрат) на загальносуспільному рівні, так і еквівалент затраченої праці у грошовому виразі, який знаходиться у вигляді доходів у покупців і використовується на купівлю вироблених ними ж товарів.

Стверджуючи, що мінова цінність визначається кількістю купленої праці, Сміт одночасно показує вплив попиту і пропозиції та конкуренції на формування ринкової ціни.

Виходячи з проведеного аналізу, можна стверджувати, що Сміт проклав напрямок для розвитку неокласичного вчення, хоч допустив при цьому протиріччя, визначаючи мінову цінність як сумою доходів власників ресурсів, так одночасно і працею лише робітників, вважаючи її єдино продуктивною.

Оскільки Сміт вважає, що цінність утворюється працею робітника, який нібито створює як продукт у фізичному виразі, так і прибуток та ренту, його можна вважати одним із засновників трудової теорії вартості в розумінні Маркса, не забуваючи при цьому, що Сміт визначав цінність кількістю купленої, а не затраченої на виробництво праці. Тому більш правильним і об'єктивним було б вважати А. Сміта засновником трудової теорії цінності.

Література:

1. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов:(Кн. І-Ш)/Рос. Акад. наук, Ин-т экономики/Пер, с англ., ввод, ст., коммент. Е.М.Майбурда/Отв. ред. Л.И.Абалкин. - М.:Наука, 1993.-570 с.