Федосова С.О.

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту, м. Черкаси

Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Перехід на ринкові засади господарювання передбачає комплекс заходів, спрямованих на підвищення рентабельності всіх галузей економіки, раціональне та економне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. У зв’язку з цим стає визначальною роль вартісних важелів впливу та ефективність виробництва, обліку та контролю за формуванням собівартості продукції. Собівартість як комплексний показник має максимально синтезувати та у вартісній формі відображати технологічні й організаційно-економічні умови виробництва відповідно до інтенсивного розвитку господарства. Тільки в цьому разі показник собівартості може бути успішно використаний для поліпшення управління виробництвом, оцінки економічної ефективності основних і оборотних активів, вибору оптимальних варіантів технології виробництва та організації його управління.

Організація виробничого обліку передбачає певне групування витрат підприємства. Загалом виробничі витрати слід, по-перше, акумулювати по місцях їх виникнення, по-друге, відносити на конкретну продукцію. Це досягається на рівні аналітичного обліку. При цьому даються різні визначення об’єкта обліку витрат : вид діяльності, продукт, виробничий підрозділ, завдання поставленні менеджером, на які відносяться витрати підприємства.

Згідно із П(С)БО 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, об’єктом обліку витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Об’єкти обліку витрат і об’єкти калькуляції мають різне призначення та зміст. Якщо під об’єктами обліку витрат розуміють сукупність витрат, то під об’єктами калькуляції – певний вид продукції. Місця виникнення витрат і центри відповідальності як внутрішньовиробничі одиниці обліку і контролю мають самостійне значення в системі аналітичного обліку в разі впровадження на підприємстві комерційного розрахунку, який передбачає високу економічну самостійність структурних підрозділів і ринкові відносини між ними.

На вибір об’єктів обліку витрат істотно впливають: організація виробництва, технологічні особливості, рівень спеціалізації підрозділів, структура управління підприємством; технічні параметри продукції, що виробляється; система контролю за витратами; ступінь освоєння внутрішньогосподарського розрахунку; впровадження комерційного розрахунку; інноваційні рішення. Тому номенклатуру об’єктів обліку витрат кожне підприємство розробляє самостійно.

Отже, на нашу думку, під методом обліку витрат на виробництво слід розуміти сукупність способів побудови аналітичних позицій з формування витрат з метою обґрунтованого калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) і управління ними.

Зазвичай використовують такі основні методи обліку витрат: простий, попередільний, позамовний, нормативний. При цьому простежується нечітке розмежування методів обліку витрат та калькулювання. У підходах учених існують відмінності: одні ототожнюють методи обліку витрат і калькулювання, інші – як конкретний порядок розрахунку собівартості продукції розглядають методи калькулювання.

На наш погляд, вихідною класифікаційною ознакою методів обліку витрат є об’єкти обліку витрат, які слід розподілити на аналітичні та госпрозрахункові позиції. Решта ознак є такими, які поглиблюють характеристику відображуваних витрат і за значущістю є не менш важливими. Нижче наведено класифікацію методів обліку витрат за певними ознаками:

- за складом об’єктів обліку : аналітичні позиції (види продукції, виробництв, технологічні процеси, окремі замовлення); госпрозрахункові позиції (структурні підрозділи, центри відповідальності, місця виникнення витрат)

- за ступенем деталізації витрат : елементи витрат та статті витрат

- за повнотою включення витрат : повні витрати та обмежені витрати

- за величиною включення витрат : реальні витрати, середні та нормативні витрати

- за оперативністю і рівнем контролю за витратами : нормативний та ненормативний метод

- за способом оцінки готової продукції : за фактичною, нормативною та справедливою вартістю

- за відображенням витрат в системі рахунків : інтегрований та автономний метод.

Серед основних проблем калькулювання є економічно обґрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. При цьому способи обчислення собівартості продукції поєднуються з методами обліку витрат, чітко не виокремлюються. Проте, використовуючи різні способи, можна отримати неоднакову величину собівартості певного виду продукції, хоча загальна сума витрат при цьому залишається незміною. Тому вибір конкретних методів калькулювання залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття рішень. Отже, метод калькулювання – це спосіб групування витрат за об’єктами калькулювання та прийоми калькуляція як технічний засіб розрахунку собівартості продукції. Слід розрізняти два методи калькулювання собівартості продукції :

- метод послідовного підсумування витрат;

- метод прямого накопичення витрат.

Суть першого методу полягає в тому, що собівартість кінцевої готової продукції визначають на основі послідовного підсумування витрат, які враховують на окремих аналітичних рахунках. За прямого методу накопичення витрат собівартість продукції визначається усіма витратами, які обліковуються на одному аналітичному рахунку.