Економічні науки / 14. Економічна теорія

К. е. н. Марчук Л. П.

Миколаївський державний аграрний університет

ПРО ЕТАПИ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Проблеми інноваційного розвитку України відрізняються особливою актуальністю і є об’єктом прискіпливої уваги вітчизняних економістів. Усі вони одностайні щодо визнання того факту, що інноваційні зрушення в нашій економіці мають обмежений характер, а інноваційні зміни відбуваються дуже повільно. Називається ціла низка причин, які гальмують інноваційний розвиток. Серед них недостатнє фінансування НДДКР, нестача інформації про новітні технології, значний ризик при вкладанні коштів у наукові розробки, тривалий термін окупності інноваційних витрат, недостатній розвиток інноваційного ринку та інноваційної інфраструктури тощо.

Не відкидаючи цих підходів до дослідження проблем інноваційного спрямування, зауважимо, що для повноти аналізу їх недостатньо. На нашу думку, крім висвітлення зазначених причин треба брати до уваги об’єктивні закономірності технологічного розвитку виробництва. Інноваційні зрушення виступають своєрідною формою розвитку продуктивних сил, відбивають ступінь освоєння практикою наукових знань. Це освоєння відбувається поступово, тому доречно говорити про етапи інноваційної еволюції виробництва. У рамках кожного етапу роль і значимість інновацій є різними, і на це треба зважати, обираючи напрями та пріоритети інноваційної політики.

Інноваційні зрушення стають метою і змістом високорозвинутого виробництва. Вони свідчать про якісну довершеність виробництва, що має посилюватись. За таких умов інноваційні зміни – визначальна домінанта розвитку виробничих процесів.

Виробництво, яке тільки починає формуватися в рамках нової системи господарювання, переслідує інші цілі. Воно прагне відповідної структуризації та фінансового забезпечення найнеобхідніших економічних процесів, формуючи механізм власного відтворення. Інноваційні перетворення тут виступають як один з елементів відтворювального механізму, який носить підпорядкований характер. За такої ситуації інноваційні зміни слугують засобом подолання переважного впливу екстенсивних факторів, створюючи умови для майбутньої інтенсифікації виробництва.

Вітчизняна економіка, яка на сучасному етапі лише формує свої ринкові засади, звичайно, відповідає другому варіанту розвитку. Тому у нас поки що основними напрямами інноваційних перетворень є модернізація виробництва та часткове удосконалення технологічних процесів. Про це свідчать відповідні статистичні дані. На початок 2005 року технологічна структура промислового виробництва в Україні мала такий вигляд: сектор високих технологій – 11,56%, сектор середніх технологій – 13,63%, сектор низьких технологій – 73,10%. У нас економічна ефективність використання знань в обробній промисловості в структурі ВВП за показником продукованої валової доданої вартості не досягає 2%, а частка продукції прогресуючого у світі шостого технологічного укладу становить 0,10% [2, c. 8].

Такий стан виробництва вітчизняні економісти розглядають тільки як негативне явище, поскільки орієнтуються на відповідний технологічний розвиток провідних країн світу. Звичайно, такі порівняння – не на нашу користь, але слід зрозуміти, що це об’єктивно необхідний період економічного розвитку, протягом якого треба подолати негативні наслідки попереднього занепаду виробництва і створити фундамент для майбутньої інноваційної розбудови економіки. Теоретично невірно в одному ракурсі порівнювати інноваційний розвиток повністю сформованого виробництва та виробництва, що знаходиться на стадії свого становлення.

Нинішній етап інноваційних перетворень в Україні треба розглядати як стадію технологічної підготовки виробництва до сприйняття в недалекому майбутньому високих технологій і їх масового поширення. Цей етап не можна відмінити, через нього не можна переплигнути. Його можна тільки скоротити за допомогою свідомого впливу суспільства на інноваційні процеси. Вважаємо, що дієвість цього впливу в значній мірі буде залежати від загального рівня економічного піднесення в країні, створення належних умов для поширення ринкових методів господарювання, виваженої державної політики. Тому основними складовими сучасної інноваційної розбудови вітчизняної економіки, на нашу думку, мають бути:

– подолання структурної деформації виробництва, спричиненої глибокою трансформаційною кризою у попередні роки;

– посилення уваги держави до проблем науково-дослідної сфери, зміцнення її фінансової бази;

– узгодження цілей державної інноваційної політики з пріоритетами ринкової розбудови народного господарства;

– стимулювання інноваційної діяльності приватнопідприємницьких структур;

– подальший розвиток інтеграції науки з виробництвом;

– відпрацювання системи захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– диверсифікація каналів поширення інформації про новітні технології;

– використання переваг міжнародного науково-технічного співробітництва.

Література:

1. Кіндзерський Ю. Інституціональні аспекти відтворення у контексті структурних трансформацій // Економіка України. – 2007. – №2. – С.4 – 12.

2. Федулова Л. Технологічний розвиток економіки // Економіка України. – 2006. - №6. – С. 4 – 11.

3. Чечетов М. Інноваційна складова ринкової трансформації // Економіка України. – 2004. – №11. – С. 4 – 14.

4. Шира Т. Б. Вплив інноваційно – технологічного потенціалу підприємства на конкурентоспроможність інноваційного продукту // Фінанси України. – 2006. – №1. – С. 43 – 50.

Авторська довідка
Прізвище, ім’я, по батькові	Марчук Любов Петрівна
Місце роботи	Миколаївський державний аграрний університет
Вчений ступінь	кандидат економічних наук
Вчене звання	доцент
Посада	доцент
Домашня адреса	54042 м. Миколаїв – 42, проспект Жовтневий, 37, кв. 4
Телефон	(0512) 44 – 29 – 74
Назва тез	Про етапи інноваційної еволюції виробництва
Секція / підсекція	Економічні науки / 14. Економічна теорія