Історія/ Загальна історія

Даховський В.А

Київський національний університет ім.. Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Наслідки Холодної війни.

Відкритим проголошенням Холодної війни прийнято вважати промову Черчилля у Фултоні в 1946 р., коли він призвав до створення англо-американського союзу для боротьби із «східним комунізмом».
За два тижня до неї у Вашингтоні була отримана знаменита «довга телеграма» Дж.Кенана, поряд із цим розвивалися іранська й турецька кризи, не за горами було проголошено про доктрини Трумена, план Маршала та багато іншого.

Таким було загальне уявлення про Холодну війну. Однак це протистояння містить велику кількість темних плям й до сих пір, які отримали більш або менш логічне пояснення, але наслідки того, що ніколи не висвітлювалося урядами ми відчуваємо до сих пір.

Сполучени Штати й Радянський Союз ніколи офіційно не використовували свої військові сили один проти одного, тому це протистояння названо «Холодною» війною, але суті це не змінює. Все ж таки це була війна. Психологічна, інформаційна, скрита війна, тільки в цій війні використовувалися не танкові атаки, не бомбардування з повітря, а непереривна серія ударів, що завдавалися по суспільній думці.

В загалі, початок Холодної війни виглядає досить закономірним. Існування двох принципово протилежних моделей побудови суспільства неодмінно призводить до конфронтації між ними, до розподілу й розширенню сфер впливу ворогуючих сторін.

У березні 1985 року до влади у СРСР прийшов новий Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов, У 1985-1986 рр. він проголосив політику широких перетворень, відомих як Перебудова. Передбачалось поліпшення відносин із капіталістичними країнами на основі рівноправності й відкритості («нове мислення»).

Приклад Перебудови активізував реформістів у Східній Європі. У 1989 р. перетворення, які проводились комуністами у Східній Європі, переросли у революції. Разом з комуністичним режимом у НДР було зруйновано й Берлінський мур, що стало символом зупинення розділу Європи. Зіткнувшись із тяжкими проблемами, СРСР вже не міг підтримувати «братські» комуністичні режими. «Соціалістичний табір» розпався.

У 1990 р. у більшості країн Східної Європи до влади прийшли прибічники скорішої «вестернізації», тобто перебудови суспільства за західними стандартами. Почалися реформи, які були основані на «неоліберальних» ідеях, близьких до західного неоконсерватизму й неоглобалізму. Реформи проводились дуже швидко, без поступової підготовки, що призводило до болючої ломки суспільства. Вони отримали назву «шокової терапії», так як вважалось, що після короткого шоку наступить полегшення. Країни Заходу оказали фінансову підтримку цим реформам й в кінці кінців у Східній Європі вдалося створити ринкову економіку за західним зразком. Підприємці, середній клас, частина молоді виграли від цих перетворень, Робочі, службовці, пристарілі люди програли. Східноєвропейські країни опинилися у фінансовій залежності від Заходу.

Нинішня ситуація у світі, незважаючи на всі її виклики, докорінно різниться від періоду «Холодної війни». Не дивлячись на рецидиви старих підходів, все ж зростає розуміння загальності завдань, що стоять перед всіма країнами. Росія, США й інші провідні держави тісно взаємодіють по широкому спектру проблем, включаючи боротьбу з тероризмом та розповсюдження ЗМЗ у двосторонньому й багатосторонньому форматах, у тому числі й у Раді Безпеки ООН, «вісімки», Раді Росія-НАТО. Між цими країнами розвиваються багаторазові торгівельно-економічні, інвестиційні зв’язки, закладаючи тим самим об’єктивний фундамент взаємозалежності й взаємної зацікавленості, якого раніше так бракувало. Вони разом вирішують проблеми глобальної енергетичної безпеки, захисту здоров’я людей від епідемій, забезпечення доступу до сучасної освіти. Взаємне осмислення загального минулого тільки укріпить взаємне розуміння й довіру, дозволить остаточно подолати у світовій політиці спадок «Холодної війни». Також не можна не помітити зміну геополітичного становища, економічні чинники, що істотно впливають на положення Росії та її відносини з США.

В епоху холодної війни тотальний контроль над світом зі сторони двох наддержав виконував регулятивну роль у міжнародних відносинах. В наш час ядерна зброя вже не має того значення, яке вона мала раніше. Разом із розпадом СРСР та зникненням біполярності й закінченням ідеологічної боротьби між Сходом та Заходом відбулося звільнення етнічних, міжплемінних, націоналістичних конфліктів, що були раніше «заморожені», а також зіткнень соціальних меншин, культурних ідентичностей та інших явищ, що досягають сьогодні кризових масштабів в багатьох, а особливо слаборозвинутих країнах. Також відбулися глибокі зміни у правилах міжнародних взаємодій й в поведінці їх учасників, особливо недержавних акторів.

Нові уряди країн Східної Європи вимагали скорішого виводу радянських військ зі своєї території. У СРСР не було ані можливостей, ані бажання зберігати свою присутність. У 1990 році почався вивід військ, у липні 1991 року були розпущені Варшавський договір й СЕВ. Єдиною потужною силою у Європі залишилось НАТО, СРСР не надовго пережив свій військовий блок. У серпні 1991 року в результаті невдалої спроби керівників СРСР установити авторитарний режим (так званий ДКЧП) реальна влада перейшла від Горбачова до керівників республік СРСР. Прибалтика вийшла з Союзу. У грудні 1991 року, щоб закріпити свій успіх у боротьбі за владу, керівники Росії, України й Білорусії підписали у Біловежській пущі угоду щодо розпуску СРСР й створення Співдружності незалежних держав.

Росія отримала свободу вести себе відповідно до свого історичного призначення, тобто бути собою, а значить у повній мірі вносити свій вклад у загальну справу підтримки міжнародної стабільності й між цивілізованої згоди на критично важливому етапі формування нової архітектури міжнародних відносин.

США визнали згодом частину своїх помилок у стратегії зовнішньої політики щодо СРСР. «Після Другої світової війни ми сприймали сталінську Росію як експаністську й агресивну силу й відповідали відповідним чином, - писав про це Г.Кісінджер. «Ми визнаємо, що тим самим напевно створили у радянській стороні уяву, що ми намагалися загнати СРСР у перманентно програшне становище. Ми також недостатньо гарно розуміли, що потреби безпеки континентальної держави істотно відрізняються від потреб держави, оточеної, як наша з усіх боків океанами. Наша історія відсутності іноземних вторгнень з 1812 р. зробила нас не уважними до проблем країни, яка підверглася неодноразовим набігам». Картину доповнювали демонізація суперника й чорне-біле бачення світу.

Й СРСР, а потім Росія й США й весь інший світ зробили для себе уроки «Холодної війни». Це пагубність комплексу непогрішимості й намагання зробити інші народи більш щасливими проти їх волі, небезпека мілітаризації міжнародних відносин й спокуса покладатися на військово-силові методи вирішення проблем замість їх політико-дипломатичного врегулювання.