Секція „Історія”,

підсекція №1 „Вітчизняна історія”

Ілляшенко Ю. Ю.,

викладач кафедри історії України

Черкаського державного технологічного

університету

Реалізація державної політики України в галузі виховання та навчання дітей (90-ті роки ХХ ст.)

Процеси розбудови держави, трансформації українського суспільства в напрямку визнання загальнолюдських норм і цінностей, а також світових демократичних стандартів знайшли відображення у реалізації державної політики України стосовно навчання та виховання дітей.

Одним з перших кроків молодої української держави у сфері дитячої політики стала ратифікація Конвенції ООН про права дитини 27 вересня 1991 року (документ був прийнятий та відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 р.) [1].

Починаючи з 90-х років ХХ ст. державна політика України стосовно вирішення проблем дитинства була спрямована на забезпечення на законодавчому рівні прав підростаючого покоління на освіту та виховання в умовах, які відповідали б природному середовищу зростання та гармонійного виховання, тобто сім’ї. Найбільш оптимальні результати щодо освіти і виховання дітей дає тісна взаємодія педагогів та батьків. Тому в Україні почалося відновлення батьківського всеобучу, який, набувши нового змісту, почав проводиться як у дошкільних, так і в загальноосвітніх навчальних закладах. У 1996 році було прийнято Програму родинно-національного виховання та навчально-тематичний план педагогічної освіти батьків [2]. На розвиток системи освіти спрямовані Закони України „Про освіту” (1991 р.), „Про загальну середню освіту” (1999 р.), „Про професійно-технічну освіту” (1998 р.), Укази Президента України „Про основні напрями реформування вищої освіти в України” (1996 р.), „Про заходи щодо поліпшення функціонування та розвитку загальної середньої освіти”, „Про основні напрями реформування вищої освіти”, „Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти”.

Процеси виховання й навчання дітей в Україні базуються на засадах гуманізму, демократії, мають громадянську та національну спрямованість. Про це свідчать такі нормативні документи, як Концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні (1995 р.), Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Державна національна програма „Освіта (Україна XXI століття)”, в яких визначено основні напрямки й орієнтири розвитку в галузі освіти відповідно до кардинальних змін у суспільному житті країни.

У Державній національній, програмі „Освіта” (Україна XXI століття) накреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і перспективу, визначено курс на створення системи безперервного навчання й виховання, забезпечення можливості постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального й культурного потенціалу як вищої цінності української нації. Також визначено основне завдання щодо виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад, демократизації навчально-виховних закладів, формування багатоваріантної інвестиційної політики в освітянській галузі [3]. У Програмі сформульовано найважливіші принципи реформи всієї системи освіти, серед яких демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів та педагогів; гуманізація системи, що полягає в утвердженні людини як вищої соціальної цінності; гуманітаризація освіти, покликаної формувати у свідомості учнів цілісний науковий світ, розвивати їх духовність і творче мислення; національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною історією і народними традиціями; неперервність освіти, перетворення її на процес, що триває протягом усього життя людини; органічна єдність навчання й виховання, що є важливою рушійною силою економічного й політичного прогресу суспільства.

Незважаючи на те, що реформування освітньої системи потребувало пошуку нових шляхів та вирішення багатьох проблем, в 1998 році Україна стала учасницею започаткованого Радою Європи проекту „Середня освіта для Європи”. Головним завданням проекту стала побудова громадянського демократичного „Європейського дому” на основі єдиних освітніх критеріїв та культурно-моральних цінностей. Реалізація проекту проводилася у співпраці з ЮНЕСКО, Європейським Союзом, Канадою, США, європейськими освітніми громадськими організаціями, духовенством. Оціночним критерієм було визначено класичність як вершину педагогічної гармонії в площині переходу кількісних параметрів у нову якість. В основу проекту було покладено громадську та полікультурну освіту, виховання в особистості на принципах взаємоповаги, гуманізму та толерантності, громадської відповідальності перед власним майбутнім, державою й нацією в цілому [4].

Системний аналіз цілісної системи навчання і виховання в Україні дає змогу зробити висновок про те, що відродження навчально-виховної сфери, її наближення до життя потребує гармонізації її основних функцій, структурних компонентів, які об’єктивно визначаються сутністю, місцем і роллю освіти як головної складової частини життя українського суспільства.

Література:

1. Конвенція прав дитини // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), 2003. – С. 17-25.

2. Про становище сімей в Україні: Національна доповідь. – К.: НВФ „Студцентр”, 1999. – 232 с.

3. Добрускін М. Освіта і суспільство // Рідна школа. – 1997. – № 7-8.

4. Чижевський Б. Середня освіта для України – європейська класична освіта // Освіта України. – № 21. – С. 5.

Дозволяю опублікування у відкритому друку Ілляшенко Ю.Ю.

18.02.2007 р.

Відомості про автора

Ілляшенко Юлія Юріївна – викладач кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету.

Домашня адреса: вул. Шевченка, буд. 50 А, кв. 82,

м. Золотоноша,

Черкаська обл.

19700

Домашній телефон: 8-047-37-2-12-32

Місце роботи: кафедра історії України,

Черкаський державний технологічний університет,

бульвар Шевченка, 460,

м. Черкаси

18006

Робочий телефон: 8-047-2-73-02-52