Історія/1. Історія України

К. і. н. Корновенко С.В.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Розподіл землі під час проведення урядом П. Врангеля аграрної реформи та його результати

Земельні ради, визначаючи норми угідь, які закріплювалися за новими та за лишалися за колишніми власниками, при розрахунках брала до уваги чимало показників. Насамперед це стосувалося родючості ґрунтів, яка носила регіональний характер, а також складу сім’ї селянина, що хотів розширити своє землеволодіння, характеру ведення ним сільськогосподарського виробництва. Так, наприклад, Агарська волосна земельна рада Євпаторійського повіту критерієм для визначення норми землі брала якість ґрунту. Згідно з цим, уся земля поділялася на кращу, середню, гіршу. Відповідно до цього, норма, яка залишалася екс-власнику, для кращих земель становила 150 дес., яка наділялася новим господарям – 75 дес.; для середньої відповідно – 160 і 80 дес.; для гіршої – 200 і 100 дес. [1, 12].

Інший варіант, на наш погляд, дещо складніший, запропонувала Донузлавська волосна рада того ж повіту. Згідно з ним, великі землевласники, землі яких підлягали відчуженню, розподілялися на три категорії: 1) ті, що постійно господарюють. Їм залишалося 300 дес.; 2) ті, що раніше господарювали. Їм також залишали 300 дес., однак, за умови, що вони впродовж трьох років відновлять свою діяльність, або у них заберуть 220 дес.; 3) ті, що ніколи не господарювали, здаючи свою землю в оренду. Їм залишали 150 дес. На тих же умовах, що і власникам другої категорії [2, 6].

Дещо іншу схему розподілу поміщицьких земель запропонувала Тав-бадракська земельна рада. Її членами було проведене ретельне обстеження маєтку Ю. Бекман у с. Азек. Згідно з ним, його землі складалися з таких угідь: 3 дес. Присадибних земель, 54 дес. фруктового саду, 14 дес. кущових та чагарників, 8 дес. під річкою та дорогами, 100 дес. сільгосппризначення, 90 дес. незручної для обробітку землі – разом 270 дес. Із угідь сільгосппризначення власники обробляли до 20 дес., решту здавали в оренду за скопщину. На підставі цих даних було земельною радою прийнято рішення про відчуження у Ю. Бекман 60 дес. сільгосппризначення, 90 дес. незручної для обробітку землі, решта залишалася у екс-власниці [3, 3].

Подібною була ситуація з маєтком С. Софронова, розташованого біля с. Молла-Ель. Його угіддя складалися з 2 дес. присадибної ділянки, 2 дес. луків, 100 дес. під р. Булганак, 155 дес. пасовиськ і незручної для обробітку землі, 453 дес. сільгосппризначення. Земельна рада на підставі цих даних прийняла рішення про відчуження у С. Софронова 403 дес. сільгосппризначення, а решту залишити за поміщиком [4].

Разом із тим, ситуація з розподілом поміщицьких земель не була однаковою на всіх підконтрольних Російській армії українських територіях. Так, наприклад, у Бердянському повіті нараховувалося лише п’ять волостей, що мали велике поміщицьке землеволодіння. Більшість земель повіту належали поселенцям-колоністам, носили надільний характер, а тому не підлягали відчуженню. Такий характер землеволодіння у повіті зумовив те, що земельні ради більше переймалися проблемами урегулювання орендних відносин, ніж відносин власності. Однак Вознесенська волосна земельна рада, на території якої розташований маєток Вінса загальною площею 2500 дес., прийняла рішення про відчуження поміщицьких земель для задоволення потреб сімей солдат, що воюють у Російській армії, з розрахунку 20 дес. на господарство [5].

В інших випадках земельні ради приймали рішення про закріплення за орендаторами орендованої ними землі. Так, Ново-Троїцька земельна рада прийняла рішення про закріплення за 18 орендаторами з маєтку Гінзбурга 600 дес. землі. Із помістя Сейнера Бурнашевська земельна рада наділила 85 орендаторів 25 тис. дес. землі. Із маєтку Машкалова, розташованого у с. Василівка, за 15 постійними орендаторами було закріплено 320 дес. землі. Громовська земельна рада за 60 орендаторами маєтку Фольц-Фейна закріпила 2000 дес. [6, 101].

Отже, вищенаведене свідчить, що П. Врангель не лише задекларував відчуження надлишків землі у великих землевласників, а й реалізував цю ідею на практиці. За поміщиками залишався мінімум придатної до обробітку землі, більша частина перерозподілялася за викуп між селянами. За підрахунками В. Цвєткова у різний спосіб землю на користь селян було перерозподілено більше, ніж у 20 великих поміщицьких маєтках [7, 370]. У середньому розміри селянських угідь зросли до 100 дес., а поміщицьких зменшилися від 100 до 600 дес. [8, 183]. За підрахунками сучасних російських істориків, розміри селянських господарств зросли від 30 до 100 дес., а в окремих місцевостях ще більше [9, 362].

________

1. Центральний державний архів Автономної Республіки Крим (далі – ЦДААРК). – Ф. Р-1668. – Оп. 1. Спр. 2.

2. ЦДААРК. – Ф. Р-1668. – Оп. 1. Спр. 4.

3. Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 322.

4. Отчуждение земель // Крестьянский путь. – 25. 10. 1920. – № 43.

5. Земельный закон в Бердянском уезде // Вечернее слово. – 13. 10. 1920. – № 235.

6. Цит за: Анкундинов Е. В. Опыт решения политических и экономических проблем в условиях гражданской войны (деятельность правительства П.Н. Врангеля): Дис…. к. полит. н., Одесса, 1997.

7. Цит за: Цветков В.Ж. Генерал-лейтенант барон П.Н. Врангель / Белое движение. Исторические портреты. – М.: Астрель, 2006.

8. Росс Н. Врангель в Крыму. – Франкфурт-на-Майне, 1982.

9. Новейшая история Отечества. ХХ век: – В 2-х т. / Под ред. А.Ф. Киселева, Э.М. Щадина. – М., 1999. – т.1.

Корновенко Сергій Валерійович – к.і.н., доцент, доцент кафедри новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Робоча адреса: Корновенко С.В., кафедра новітньої історії, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, бульв. Шевченка, 81, к. 524, 18031. Мобільний – 8-067-709-05-28.