Історія

Загальна історія

Судак Ірина Іванівна

Аспірант кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Квебекський фактор у формуванні та розвитку федеративного устрою Канади (остання третина XIX ст.)

м. Київ, 02222

просп. Маяковського 24, кв. 67

тел. (044) 515-09-44

моб. (8066) 716-26-49

e-mail: stinki@jrcmarket.com.ua

Квебек – це найбільша за площею і друга за кількістю населення провінція Канади. Сучасну назву провінція отримала від її теперішньої столиці, що означає "місце, де звужуються води". Неофіційна ж назва провінції – "Французька Канада", адже її заснували піддані французької корони ще в 1534 р.

У Канаді історично склалось суспільство з наявністю двох основних етнічних компонентів – франко- та англоканадського походження. Прoтиріччя між англо- та франкоканадцями практично у всіх сферах життєдіяльності після підкорення в 1763 р. Англією Нової Франції (Канади) стало початком виникнення квебекського національного питання.

Еволюція канадської федеративної системи та інститутів федеральної влади значною мірою обумовлена тим фактором, що одна з десяти канадських провінцій – Квебек, на території якої проживає близько чверті населення країни, за етнічним складом відрізняється від інших провінцій, оскільки переважна більшість населення є нащадками вихідців із Франції.

Квебекці схильні розглядати Канаду як політичний союз, що забезпечує співіснування двох культурних спільнот, які відрізняються не тільки мовою, але і етнічним походженням. Мова в даному випадку стає основною ознакою, що диференціює дві спільноти. Таким чином, дуалістична концепція канадського федералізму має певні історичні обгрунтування, що визначило позицію Квебеку у формуванні федеративного устрою Канади.

Критика канадської федеративної системи провінційними лідерами почалась відразу з дня заснування федерації в 1867 р. Квебек став першою провінцією, що почала вимагати реформування Конституції та органів державної влади. Вимоги Квебеку були найрадикальнішими і передбачали всебічне оновлення федеративної системи країни.

Канада повинна була утворюватись після попереднього з’ясувуння всього спектру думок відносно умов її утворення. А думки з приводу цього існували різні, навіть полярні. Так, для Джорджа Картьє (голови уряду Квебеку) та його прихильників компроміс 1867 р. був договором між двома націями – засновницями Канади, які мали рівні права, та вибирали федералізм для того, щоб мати можливість жити краще разом. Для Джона Макдональда (голови уряду Онтаріо), котрий став першим прем’єр-міністром федерального уряду, Канада утворювала домініон на чолі з сильним централізованим урядом, який користується безмежною владою і представництвом. Результатом стала перевага авторитарної концепції федералізму, проти якої Квебек в наступні періоди виступав знову і знову. Таким чином, слід зазначити, що досить суперечливе формування федералізму в Канаді було тісно пов’язане з квебекським фактором у формуванні федеративного устрою Канади.

Важливою подією в історії взаємовідносин англо- та франкоканадців слід вважати утворення в 1867 р. канадського Домініону, що об’єднав у федеративний союз більшість британських колоній в Північній Америці, а саме: Онтаріо, Квебек (раніше утворювали провінцію Канада), Нова Шотландія і Нью-Брансуїк. Саме представники Квебеку були найбільш зацікавлені в утворенні самоврядної федерації. В основі цієї зацікавленості знаходяться дві взаємопов’язані причини. По-перше, утворення федерації дозволило б франкомовній та католицькій більшості в майбутній провінції Квебек утворити інститут самоуправління. Звичайно, Квебек став би частиною федеративного союзу, в якому центральний уряд контролює питання зовнішньої політики, оборони та економічного розвитку, але питання культури і соціальної сфери при цьому регулюються законодавством провінції. По-друге, амбіції лідерів франкоканадців сягали можливості утворення в майбутньому двонаціональної (аборигенне населення до уваги не приймалось) держави на території від Атлантичного до Тихого океанів. Але, як показав час, франкомовне населення залишилось переважаючим тільки в провінції Квебек, що не заважало лідерам Нижньої Канади наполягати на дуалістичній природі федеративної держави в Канаді.

Прийняттю Акта про Британську Північну Америку 1867 р. передували багаторічні переговори між регіонами майбутньої Канади з одного боку, і між регіонами та британською метрополією, з іншого. Під час цих переговорів представники Квебеку послідовно виступали на користь максимальної децентралізації нової держави (тобто, вже тоді зайняли позицію, яка стане основною в політиці Квебеку на федеральній арені). В зв’язку з цим, важливе місце в політичних дискусіях, що передували прийняттю Акта, посіло питання щодо характеру – федеративного чи конфедеративного – нової держави. Представники Квебеку на конституційних переговорах послідовно відстоювали конфедеративну модель, оскільки конфедерація розглядалась як союз держав; останнє передбачало можливість інтерпретувати конфедеративний устрій як максимально децентралізований і, головним чином, такий, що не може перешкоджати виходу тієї чи іншої частини зі складу конфедерації. Федерація в свою чергу розглядалась як єдина союзна держава.

Після утворення Канадської федерації в 1867 р. основні проблеми взаємовідносин англійської та французької спільнот у Канаді стосувались питання мови та освіти. В зв’язку з цим доречно буде згадати про два положення конституційного Акта 1867 р. По-перше, це стаття 133, яка гарантувала англо-французьку двомовність в легіслатурі та судах Квебеку і таких федеральних інститутах влади, як Парламент Канади та суди. Обидві мови були визнані офіційними в провінції Квебек, але при цьому мова не йшла щодо прав французької мови в інших регіонах Канади. Таким чином, Квебек – навіть з конституційної точки зору - надовго перетворився в єдину провінцію країни, де права французької мови були офіційно визнані, що акцентувало його унікальну роль „національного осередку” франкоканадців у межах всієї Канади. По-друге, положення статті 93 Акта гарантувало права релігійних меншин у сфері освіти.

Наприкінці XIX ст. асиміляція та обмеження, які створювались федеральною владою у сфері освіти та культури франкоканадців, стали ключовими передумовами виникнення квебекського націоналізму, що в свою чергу призвело до посилення регіоналізму в Канадській федерації.

В цьому контексті слід звернути увагу на два моменти: по-перше, згідно конституційного Акта 1867 р. Квебек отримав контроль над системою освіти на своїй території, що досить важливо через те, що саме провінційній владі надавалось тим самим право розв’язувати питання щодо мови викладання ; по-друге, слід відмітити, що на практиці питання стосовно розподілу владних повноважень між федеральним центром та регіонами було, скоріш за все, не зняте, а поставлене в результаті прийняття конституційного Акта. І якщо провінції англомовної Канади довгий час майже байдуже ставились до „вторгнень” федерального центру в сферу провінційних повноважень, для Квебеку з самого початку утворення Канадської федерації було характерним наполегливе відстоювання своїх конституційних прав і повноважень від посягань центру.

Таким чином, Канадська федерація, яка на момент свого утворення відзначалась високим ступенем централізації політичної системи, перетворилась в одну з найбільш децентралізованих систем світу, що характеризується широкими повноваженнями регіонів. Цей процес був пов’язаний, насамперед, із двонаціональним характером Канади, котрий став наслідком домінування двох націй-засновниць Канади – англоканадської та франкоканадської. Головну роль в цьому відіграв Квебек, починаючи із заснування конфедерації, коли саме через протест і тиск цієї провінції, замість унітарної, було утворено федеративну Канаду.

Саме на прикладі Канадської федерації, можна прослідкувати, що федералізм – це шлях, який вибирають народи з різними культурами, мовами, традиціями. Оскільки Канадська федерація не змогла забезпечити функціонування та розвитку франкоканадцям французької мови та культури, що є важливими чинниками самовизначення особистості, на рівноправному з англоканадцями рівні, то це і призвело до сепаратистських настроїв, що зародились у провінції Квебек.