Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процесса

Коломієць Ю.В.

Старший викладач кафедри ЗТДМВТНК, к.п.н., ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Березянчук І.О.

Магістр педагогічно-індустріального факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Вивчення загальнотрудових умінь у системі трудової підготовки школярів

Для найбільш повного й глибокого вивчення загальнотрудових умінь у системі трудової підготовки школярів необхідно розкрити сутність самої системи трудової підготовки. Трудова підготовка учнів з позицій системного підходу являє собою компонент (або підсистему) більш складної системи — освітньо-виховної системи школи. Її зміст у найпростішому виді з позицій системного підходу включає наступні елементи: основи наук, трудове навчання, суспільно корисна, продуктивна праця, дитяча технічна творчість[1,12]. Трудове навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань про предмети, засоби й процеси праці, розвиток технічної творчості формування трудової культури. У процесі трудового навчання школярі опановують загальнотрудові і деякі спеціальні вміння й навички, що дає їм можливість брати участь у продуктивній праці. У процесі продуктивної праці школярі безпосередньо включаються в систему виробничих відносин, трудяться разом із вчителями, переймають їхній досвід. Важливим елементом трудової підготовки школярів є суспільно корисна праця, що здійснюється в шкільних навчальних майстернях..

У психолого-педагогічній літературі найчастіше обґрунтовується поділ трудових умінь на загальнотрудові (планування, організація, самоконтроль і регулювання), загальновиробничі (читання й складання креслень, виконання технічних розрахунків, вимір, настроювання й налагодження технічного устаткування та ін.) і спеціальні (професійні), що забезпечують високий рівень виконання трудових дій у тій або іншій професії. Серед дослідників проблеми загальнотрудових умінь, як педагогів, так і психологів, не існує єдиної думки про їхню сутність і структуру.

Істотною стороною загальнотрудових умінь П. Атутов і В. Поляков відзначають те, що учні опановують ними в процесі навчальної і суспільно корисної, продуктивної праці. Спеціальні вміння формуються в школярів головним чином на заняттях з трудового навчання у процесі вивчення розділу «Основи деревообробки».

Т. Кудрявцев до складу загальнотрудових умінь включає вміння ставити мету й організовувати трудовий процес для її досягнення, планувати свою роботу, контролювати процес діяльності, регулюючи його на основі цього контролю, самостійно оцінювати успішність трудової діяльності.

Отже, велике значення у формуванні вмінь має засвоєння теорії і методології, тобто знань з основ наук і знань про способи дій. Ці два процеси невіддільні один від одного, вони взаємозалежні й взаємообумовлені. Н. О. Менчинська розглядає засвоєння й застосування знань як дві сторони єдиного процесу навчання. Застосування знань є й способом їхнього засвоєння, і показником якості засвоєння. У процесі формування загальнотрудових умінь можна визначити наступні компоненти: 1) засвоєння знань; 2) оволодіння способами (прийомами) навчально-трудової діяльності; 3) оволодіння загальнотрудовими вміннями [1,24].

Відповідно до концепції П. Гальперіна, Н. Тализіної, одиницею змісту навчання повинні виступати не знання, уміння й навички, а розумові й практичні дії, які поєднують у собі знання про досліджуваний об'єкт, дії над ним і вміння й навички, що становлять спосіб дій на основі знань. Залежно від повноти й способу оволодіння учнями орієнтовною основою дій психологами розроблені три типи навчання[2].

Орієнтовну основу першого типу навчання становлять лише зразки дії і її сировина. Ніяких рекомендацій щодо того, як потрібно виконувати дії, не дається. Показують лише спосіб виконання дій і їхній кінцевий результат для даної конкретної навчальної ситуації. Учень шукає необхідні для виконання дії орієнтири, методику й послідовність дій «всліпу», методом проб і помилок. У результаті таких пошуків завдання може бути виконано, але дії, за допомогою яких воно виконувалося, залишаються нестійкими, не відтворюються при зміні умов, при переносі їх на інші завдання.

Другий тип характеризується наявністю всіх умов, необхідних для правильного виконання дії. Учневі даються чіткі орієнтири, методика й послідовність операцій для даного конкретного випадку, в результаті чого навчання йде швидко й без помилок. Сформована дія є більш стійкою, ніж за першого типу орієнтування. Однак сфера переносу дії обмежена подібністю конкретних умов його виконання.

Орієнтовна основа третього типу навчання має повний склад, орієнтири представлені в загальному вигляді, характерному для цілого класу явищ. У кожному конкретному випадку орієнтовна основа дії складається учнем самостійно за допомогою загального методу, що йому дається. У результаті цього учень одержує подання про принцип знаходження орієнтирів, про основні правила побудови оптимально методики й послідовності дій при освоєнні цілої групи, класу операцій. Діям, сформованим на орієнтовній основі третього типу, властиві не лише швидкість і безпомилковість процесу формування навичок, але й більша їх стійкість, широта переносу.

Використана література:

1. Загрекова Л.В. Формирование естественнонаучных понятий политехнического содержания в трудовой подготовке школьнников с помощью межпредметных связей: Учеб.пособие к спец.курсу. - Л.: ЛГПИ, 1985.- 97с.

2.Степан Шабага. Загальнотрудові уміння у системі трудової підготовки школярів// Трудова підготовка в закладах освіти, 2006. - №5. – с.5

__________________ Коломієць Ю.В. _______________ Березянчук І.О.