Педагогические науки /5. Современные методы преподавания

Зайцева Л.С., Чекулаєва Т.О.

Сєвєродонецький технологічний інститут

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Принцип комунікативності у навчанні іноземної мови.

Європейський вибір України зумовлює її прагнення подолати бар’єри у вітчизняній та європейській освітніх системах, наблизитись до продуктивних надбань різних країн у цій галузі.

З цією метою в Україні широко апробується система європейських вимог до вивчення іноземних мов, інші стратегічні напрацювання у сфері соціалізації особистості, вироблення соціальних навичок у спілкуванні тощо.

На сучасному рівні навчання дисциплін галузі „іноземна мова” передбачає:

- отримання та створення різних типів повідомлень;

- застосування різних інструментів відповідно до потреб аналізу різних текстів та культурних феноменів;

- інтегрування лінгвістичних та інтерпретаційних знань і умінь у різних ситуаціях спілкування;

- апробування та застосування культурної /інтеркультурної /функціональної грамотності та відповідних усвідомлених умінь.

Одним із способів інтенсифікації навчання іноземної мови (насамперед мовлення іноземною мовою) і наближення навчання до „природного” шляху опанування мовлення є процес спілкування іноземною мовою, тобто використання принципу комунікативності у навчанні.

Будь-який навчальний процес являє собою процес спілкування, що відбувається у формі спілкування студентів, а також шляхом спілкування учнів один з одним. На заняттях з англійської мови іншомовне спілкування – це не лише засіб, але й мета навчання. Звідси витікає важливість урахування комунікативної спрямованість навчання іноземної мови.

Комунікативність передбачає мовленнєву спрямованість навчального процесу, що полягає не лише в тому, що переслідується мовленнєва практична мета, але й у тому, що шлях до цієї мети – це практичне використання мови.

Комунікативність включає в себе індивідуалізацію навчання мовленнєвої діяльності, під якою розуміємо урахування всіх особливостей студента як індивідуальності: його здібностей, вмінь здійснювати мовленнєву на навчальну діяльність та, головне, його особистісних характеристик.

Комунікативність передбачає ситуативність навчання. Ситуативність необхідна і як спосіб мовленнєвої мотивації, і як умова розвитку мовленнєвого вміння. Ситуативність дійсно може відтворити комунікативну реальність, чим і підвищить інтерес до говоріння.

Комунікативність пов’язана з поняттям функціональності. Це означає, що будь-яка мовленнєва одиниця, будь-яка мовна норма виконує в процесі комунікації певні мовленнєві функції.

Принцип функціональності передбачає перш за все адекватний процес комунікації підбір матеріалу, тобто:

· вибір із тих сфер комунікації, до участі яких ми готуємо учнів;

· вибір лексики не на основі глобальної частотності, а частотності для певної мовленнєвої задачі в певній ситуації;

· вибір лексики, необхідної для обговорення проблем для міжлюдського спілкування.

При цьому передбачається широке використання комунікативних вправ на заняттях англійської мови.

Усі вправи для усного мовлення можна класифікувати за двома напрямами:

· залежно від мовленнєвої діяльності (говоріння – слухання), для розвитку якої вони призначені:

· від етапу становлення складного мовленнєвого вміння говорити чи слухати.

На основі досліджень процесу становлення усно-мовленнєвих умінь видається можливим сформулювати вимоги до комунікативних вправ:

1. Повідомляти студентам інформацію, „поділитися” якою може стати їхньою реальною потребою чи навчальним завданням.

2. Стимулювати своє ставлення до тієї чи іншої життєвої або навчальної реальності.

3. Створювати ситуацію для мовленнєвого спілкування в класі.

4. Будувати їх слід на опрацьованому та достатньо засвоєному учнями матеріалі.

5. Забезпечувати дійсну мовленнєву поведінку учнів згідно із соціально-комунікативною позицією.

Світ, у якому доведеться жити нашим дітям, змінюється набагато швидше, ніж наші школи. І справді, до школи приходять покоління молоді, які живуть в інформаційному суспільстві, в цифровому середовищі, щоб скористатися його перевагами, необхідно переосмислити самоцінність знань та самодостатність викладача як джерела інформації.

Література.

1. Подмазін С.І. Особистісно-орієнтований освітній процес //Педагогіка і психологія. – 1997. – № 2.

2. Смолкин А.И. Методы активного обучения. – М., 1991.

3. Талызина Н.Ф. Управление процессом усвоения знаний. – М., 1984.

4. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2000.

5. Якиманская И.С. Развивающее обучение. – М., 1989.