Психологія і соціологія. 9

К. пс. н. Варфоломєєва О. В.

Кримський республіканський інститут післядипломної

педагогічної освіти

ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ АКМЕОЛОГИЧНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПСИХОТЕРАПЕВТІВ

Питаннями розквіту професіоналізму займається акмеологія, суттю якої є розгляд у єдності процесів особистісного і суб’єктно-діяльністного розвитку, а також шляхи досягнення професійної майстерності на основі реалізації творчого потенціалу особистості (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, О.О. Бодальов, А.О. Деркач, В.Г. Зазикін, Є.О. Климов, А.К. Маркова, О.С. Огнів, С.І. С'єдін та ін.) На думку О.О.Бодальова, необхідною умовою для досягнення найбільшого результату навчання психології є «глибоко особистісне настроювання». Необхідно почувати чуже «Ти» також сильно, як власне «Я», залишаючись при цьому на позиції позазнаходження. Для професійного психолога поняття духовного простору – це не метафора, а соціальна реальність [1, с. 116, 125].

Як показали наші багаторічні дослідження, акмеологічна модель професійного становлення психотерапевта представлена ієрархією п'яти рівнів: психічного, індивідуально-соціального, герменевтичного, символічного, екзистенціального [2]. Традиційно акмеологічна модель виявляє перехід від реального стану, якості і рівня розвитку особистості і її професіоналізму до майбутнього оптимального [3, с. 7]. Акмеологічні закономірності виявляються відповідно до рівнів акмеологічої моделі.

Емоційна стабільність і зрілість, а також відсутність напруженості і занепокоєння взаємозалежні зі схильністю до просоціальної поведінки, з високою коммунікативністю і небайдужим ставленням до клієнтів (N=73, r=0,44; P<0,05). Саме емоційна стабільність створює умови, що привертають, для формування яскраво вираженого інтересу до емоційної насиченості життя і наповняє останню змістом. Однак, надмірний, неадекватний оптимізм, як показник ригідності, може мати негативні наслідки при роботі з депресивними, суїцидально налаштованими або смертельно хворими клієнтами, тому що при взаємодії з ними необхідна екзистенціальна мудрість і особистісно – професійна мужність.

Ригідність визначає стан реактивної депресії (r= 0,26; P<0,05), що, у свою чергу, може викликати зниження самооцінки. Останнє мотивує психотерапевта до активних пошуків тісного контакту з представниками професійного співтовариства: він знайомиться з новими колегами і психотерапевтичними теоріями, проходить курс індивідуальної або групової психотерапії. («Депресія»-«екстраверсія»: r=0,43; P<0,05. «Ригідність» – «екстраверсія»: r=0,25; P<0,05). Зріле співвідношення прояву інтровертованості / екстравертованості не тільки сприяє виходові зі стану реактивної депресії, але також, на наш погляд, є однією з умов формування професійної майстерності психотерапевта. Прояв функціональної ригідності може вплинути на зниження показників за шкалою «локус контролю – Я» («Може, я не така вже сильна особистість?» (r=-0,13) або «локус контролю – життя» («Ситуація виходить з-під контролю!») (r=-0,1). Однак, ці зв'язки недостовірні, що вказує на їхній тимчасовий характер.

Ситуативна депресія спонукує психотерапевта оцінити, наскільки було продуктивним й осмисленим його життя. («Депресія» – «процес життя»: r=-0,27; P<0,05). Переоцінка пріоритетів може послужити початком нового етапу індивідуально-професійного становлення. Виявлено кореляційну залежність між показниками «невроз» – «результати життя» (r=0,24; P<0,05). Таким чином, невротичні стани мотивують внутрішню активність продуктивного психотерапевта в напрямку безкомпромісної оцінки самого себе в житті і повсякденній діяльності. Невротичні розлади зворотні, у даному випадку вони не приводять до дезорганізації особистості, а відкривають інноваційні шляхи до знаходження себе. На наш погляд, цікава кореляція між «неврозом» і «емпатією» (r=0,25; P<0,05). Імовірно, що психотерапевт відновлює власні емоційні й особистісні ресурси за допомогою лікування чужого душевного болю; відчуття причетності робить людину людянішою. Однак, емпатія заради епатії не може бути метою життя високопродуктивного психотерапевта і цілком втілювати його життєву перспективу (r=-0,22; P<0,05). Емпатія продуктивна як прояв спонтанного, саме емоційно-чуттєвого збагнення психологічних проблем клієнтів.

Суб'єктивне відчуття самітності не впливає на професійну продуктивність психотерапевта. Життя на самоті не може знецінити знайдений зміст буття у світі (r=0,26; P<0,05). Гідне переживання вимушених періодів самотності є успішно витриманим іспитом на екзистенціальну зрілість. А от професійний вакуум психотерапевтом переживається болісно. Тому він прагне понизити рівень власної афективної, когнітивної і мотиваційної ригідності, що дозволяє швидко й ефективно змінювати програму психотерапевтичної діяльності з метою виконання сучасного соціального замовлення.

Нейротизм при високому ступені виразності може знизити ступінь виразності емпатичних здібностей (r=-0,39; P<0,05), блокувати досягнення і саме формулювання чітких цілей життя (r=-0,41; P<0,05), а також тимчасово знецінити результати в житті (r=-0,29; P<0,05). Подібний же вплив на знецінювання результатів життя може робити і показник за шкалою «психотизм» (r=-0,33; P<0,05). Збільшення показників за шкалою «психотизм» може створити деструктивну ілюзію принципової некерованості власним життям, тобто привести до зниження показників за шкалою «локус контролю - життя» (r=-0,46; P<0,05). Ситуативний невроз, що загострився, може «знебарвити» емоційну насиченість життя, тобто сам її процес (r=-0,38; P<0,05), а також на якийсь час «розмити» межі загальної свідомості життя (r= -0,55;P<0,05). Емоційна насиченість щоденного життя і неадекватний оптимізм (показники за шкалою «процес життя») аж ніяк не визначає процес здійснення самого себе в житті і повсякденній діяльності (показники за шкалою «результати життя»): r=-0,24;P<0,05. Екстравертованість не завжди може забезпечити палітру емоційних переживань («процес життя»): r=-0,12, хоча зв'язок недостовірний.

Проведений факторний аналіз показав наступні результати. Так, фактор I складають показники за шкалою «локус контролю (Я)»(0,996). Фактор II включає показники за шкалою «процес життя» (0,500) на одному полюсі і «результат життя» (-0,536) – на протилежному. До фактора III входять показники за шкалами «депресія» (0,611), «ригідність» (0,586) і «екстраверсія» (0,539).

Висновки. Успішне в акмеологічному плані становлення психотерапевта прямо пов'язане з емоційною насиченістю життя й адекватним оптимізмом (психічний рівень), з дифференційністю переживання особистісної і соціальної самотності (особистісно - соціальний рівень), зі зрілим соціальним лексиконом як інструментом інтерпретації психотерапевтичного дискурсу (герменевтичний рівень), із гнучкістю меж професійної моделі світу і професійної міфології (символічний рівень), з повною свідомістю психотерапевтичного буття (екзистенціальний, власне акмеологічний рівень).

Література

1. Бодалев А.А. Вершина в развитии взрослого человека: характеристика и условия достижения. – М.: Флинта: Наука, 1998. – 168 с.

2. Варфоломеева О.В. Акме психотерапевта. Концепция профессионального развития. Монография. – М.: Дом МПА – Пресс, 2003. – 228 с.

3. Деркач А.А., Огнев А.С. Акмеологические основы профессионального становления государственных служащих. Монография. – Воронеж: ВГПУ, 1998. – 297 с.

4. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие / Ред. – сост. Д.Я. Райгородский. – Самара: Издат. Дом «БАХРАХ», 1998. – 672 с.