Секция: Психология и социология

Подсекция: Психолого-воспитательные проблемы развития личности в современных условиях

Чаплигін В. П., Терещенко В. І.

Національний університет ДПС України

Психолого-педагогічні проблеми розвитку та здоров’я особистості

Інтегративний системний підхід складає методологічну основу у розумінні здоров’я особистості.

Значний вплив на становлення системної теорії справила наукова спадщина академіка В. М. Бєхтєрєва і його послідовників: Л. Ф. Лазурского, М. Я. Басова, Б. Н. Мясищева, Б. Г. Ананьєва.

Ідеї системного підходу знайшли втілення в культурно-історичній концепції психіки Л. С. Виготського, в "фізіології активності" Н. А. Бернштейна, а також у роботах С. Л. Рубінштейна, Г. С. Костюка.

У працях цих дослідників розкриті теоретичні передумови становлення системного підходу й сформульовані основні його принципи стосовно психології.

Людина постає як складна жива система, життєдіяльність якої забезпечується на різних, але взаємозалежних між собою рівнях функціонування. Можна виділити три досить специфічних рівні розгляду: біологічний, психологічний і соціальний. Саме так ще в 1916 р. В. Н. Мясищев визначив свою дослідницьку позицію у вивченні особистості, трактуючи її як біо-психо-соціальну єдність. Згодом у цьому ж змісті досить виразно висловився А. Н. Леонтьєв:

«Нам нескладно виділити, - пише він, - різні рівні вивчення людини: рівень біологічний, на якому вона відкривається в якості тілесної, природної істоти, рівень психологічний, на якому вона виступає як суб'єкт одушевленої діяльності, і, нарешті, рівень соціальний, на якому вона проявляє себе як реалізуюча об'єктивні суспільні відносини, суспільно-історичний процес.

Зміни, що відбуваються в процесі розвитку особистості, необхідно розглядати на всіх рівнях функціонування людини як живої біологічної системи, включаючи таким чином, біологічний, психологічний та соціальний рівні. На біологічному зміни торкаються всіх структур та функцій організму, пронизуючи всі рівні його організації, починаючи з молекулярного і закінчуючи життєдіяльністю всього організму в цілому: тип вищої нервової діяльності, будова аналізаторів, безумовні рефлекси, інстинкти, фізичну силу, статуру, зріст, риси обличчя, колір шкіри, очей тощо.

Біологічний аспект існування, зв'язує людину із тваринним світом. Але власну еволюцію людина здійснює перш за все в психічній сфері, розширюючи свідомість, освоюючи нові рівні. На психічному рівні людина прагне реалізувати себе як особистість, тобто прожити повноцінне життя в суспільстві.

Сфера досліджень особистості характеризується можливістю інтегрувати принципові положення різних галузей та напрямків психології – сприймання, навчання, мотивації, когнітивної психології тощо. Саме в вивченні особистості, сполучаючи різні принципи, відкривається можливість зрозуміти людину як інтегроване ціле та динамічні взаємодії складників особистості.

Питання здоров'я, що стосуються психологічного рівня, пов'язані з особистісним контекстом розглядання, у рамках якого людина постає як психічне ціле. Відповіді, вірно знайдені на них, допомагають зрозуміти головне: що таке здорова особистість, як формується особистість людини в ранньому дитинстві, які певні стадії проходить в своєму розвитку.

Протягом всього життя особистість піддається тимчасовим або стійким змінам Чим гармонійніше, писав С. С. Корсаков, поєднані всі істотні властивості, що становлять особистість, тим вона більш стійка, урівноважена й здатна протидіяти впливам, що прагнуть порушити її цілісність

Соціальний рівень відображає зміни, що відбуваються в системі міжособистісних взаємин, якостей особистості, що формуються безліччю зовнішніх і внутрішніх детермінант. До зовнішніх, або детермінант оточення, належать приналежність індивідуума до певної культури, соціально-економічного класу й унікального для кожного сімейного середовища.

Духовний розвиток людини означає осмислення нею свого високого призначення в житті, появу відповідальності перед дійсними й майбутніми поколіннями, розуміння складної природи світобудови й прагнення до постійного морального вдосконалювання.

Мірою духовного розвитку може бути ступінь відповідальності людини за свій фізичний, психічний, соціальний розвиток, за своє життя й життя інших людей. Духовний розвиток все більш визнається ядром становлення особистості в людині.

Виявлення складу й розуміння природи впливу тих або інших факторів на стан здоров'я на біологічному, психологічному й соціальному рівнях розглядання являє собою досить непросте завдання. Але ще більші труднощі, на думку фахівців, пов'язані з розкриттям взаємозв'язку цих рівнів [Г. С. Никифоров, Д. Н. Довиденко, В. А. Ананьєв та ін.]. Оскільки особистість є вищим інтегратором в людині, то одним із боків особистісної гармонії – відповідність трьох планів її буття: біологічного, психічного, соціального.

Інтегрованість особистості – це її цілісність (відповідно до етимології терміна "інтеграція"). Поняття гармонії (грець. узгодженість, стрункість) і інтегрованості досить тісно пов'язані, але не еквівалентні [К. Г. Юнг]. У гуманістичному аспекті психічне здоров'я асоціюється з потребою самореалізації людини як особистості.

Здібність до розвитку – важливіша якість особистості протягом всього життя людини. Фізичний, психічний і соціальний розвиток відбувається в процесі засвоєння людиною цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні даному суспільству на даному етапі розвитку. Двоїста природа людини – біологічна та соціальна є основою створення антропоцентричної та соціоцентричної моделі виховання. Інтегративний системний підхід дає можливість будування різних моделей освіти та виховання, нової парадигми психолого-педагогічних знань.