Економічні науки/14. Економічна теорія

Д.е.н., проф. Воробйов Є.М., асп. Довгаль О. Г.

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Україна

Ірраціональні уявлення щодо цінності інтелектуального капіталу компанії

В інформаційній економіці в міру перетворення інформації та знань в найбільш ефективний фактор виробництва зростає значення суб’єктивних оцінок активів компаній. Якщо корисність завжди відігравала значну роль у формуванні основи ринкової ціни товару, виступаючи головним атрибутом споживчого попиту, то поширення ірраціональних уявлень щодо цінності активів компаній логічно випливають із загальних закономірностей становлення економіки знань.

Інформація і знання в межах фірм приймають вигляд інтелектуального капіталу. На відміну від відчутних основних і оборотних активів інтелектуальний капітал майже невидимий і невловимий: це знання, якими володіють працівники; електронні мережі, які поширюють інформацію в межах компанії, що дозволяє їй реагувати на зміну ринкової ситуації; співробітництво між компанією та клієнтами, яке зміцнює зв'язки між ними і багато іншого. Іншими словами, інтелектуальний капітал є акумульовані наукові й повсякденні знання працівників, інтелектуальна власність і накопичений досвід, спілкування й організаційна структура, інформаційні мережі й імідж фірми. Всі елементи інтелектуального капіталу можуть розглядатися як фактори, від яких тою чи іншою мірою залежить створення багатства сучасного суспільства.

Вочевидь, що складові інтелектуального капіталу неоднорідні. Незважаючи на те, що всі вони породжені людським інтелектом, деякі з них існують у вигляді знань, невід'ємних від людей, що володіють ними, а інші утворюють свого роду об'єктивні умови застосування цих знань для підвищення конкурентоспроможності фірми. У зв'язку з цим в інтелектуальному капіталі виділяють дві основні частини: людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді їхнього досвіду, знань, навичок, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми, її внутрішніх цінностях, і структурний капітал, що включає патенти , ліцензії, торгові марки, організаційну структуру, бази даних, електронні мережі та інші об'єктивні фактори. Основна відмінність між цими частинами полягає в тому, що якщо людський капітал, який є більш невловимим фактором, невід'ємним від тих, кому він належить, і не може бути скопійований або відтворений в жодній іншій організації, то структурний капітал в цілому або його окремі елементи, що отримують об'єктивне існування, можуть бути скопійовані, відтворені або відчужені на користь іншої фірми або навіть окремої особи.

Пропонований розподіл інтелектуального капіталу має принципове значення для визначення джерела цінності цього найбільш важливого для сучасного суспільства ресурсу. Оскільки обидві його складові беруть участь у виробництві, то обидві вони і визначають цінність компанії.

Вартість елементів структурного капіталу можна виявити в балансі фірми у вигляді статей, позначених як «капіталізовані витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки» або «ціна, сплачена за окремі права інтелектуальної власності у вигляді ліцензії або патенту». Придбані права власності стають активами фірми, відображеними в балансі як її основні кошти.

Але визначення цінності людського капіталу залежить від необхідності прийняття до уваги одного моменту: людським капіталом фірма не може розпоряджатися на власний розсуд, тому що він їй не належить: люди можуть бути найняті, але не придбані у власність. Це означає, що людський капітал не може бути віднесений не тільки до власних коштів фірми, але й взагалі не може бути розглянутий як одна зі статей її активів. Він може вважатися лише тимчасово залученими коштами, що відносяться до пасивів і, внаслідок своєї невідчутності, не може бути підданий традиційним вартісним оцінками.

Людському капіталу як частини пасивів протистоїть лише добра воля (goodwill) – віра акціонерів в успіх компанії, прихильність клієнтів до вибору продукції саме цієї фірми, довіра, що зміцнює зв'язки між виробником і споживачами. При цьому «добра воля» є суб'єктивними оцінками невідчутних активів фірми покупцями її товарів, що залежать від індивідуальних уподобань, тобто «добра воля» стає основним критерієм, що лежить в основі ринкової ціни компанії, і також не може бути визначена шляхом розрахунку об'єктивних вартісних показників.

У зв'язку з цим сучасні розробники теорії інтелектуального капіталу пропонують судити про його цінність по низці непрямих показників, які мають грошовий вимір. Наявність у сучасних фірм невловимих активів і пасивів пояснює перевищення ринковою ціною компанії, обчисленої як добуток ціни однієї акції на загальне їх число, балансової вартості її відчутних активів. Розміри цього перевищення дають загальне уявлення про величину «доброї волі». Д. Петерсон і Т. Паркінсон запропонували інший варіант визначення вартості невидимих активів: через підрахунок перевищення прибутком компанії, що має людський капітал, прибутки компанії, яка застосовує ті ж відчутні активи, але не використовує невловимих факторів. Лауреат Нобелівської премії Дж. Тобін запропонував розраховувати показник використання інтелектуального капіталу в цілому як відношення ринкової вартості активу до його відновної вартості. Для інтелектуального капіталу цей коефіцієнт більше одиниці.

Таким чином, підходи, що розробляються, щодо визначення вартості інтелектуального і, зокрема, людського капіталу вельми недосконалі, оскільки орієнтовані на оцінку суб'єктивних уподобань за допомогою аналізу динаміки грошових показників. Гострота поставленої проблеми виявляється ще більш очевидною при переході від мікроекономічного аналізу до макроекономічного, оскільки неадекватність показників мікрорівня веде до спотворення рахунків національної статистики та об'єктивних уявлень про динаміку економічного розвитку.