Гомонай І.В.

Львівська комерційна академія

Оптимальні засади грошово-кредитної політики

у сфері стимулювання інвестиційних

процесів в Україні

Вагоме місце у стабілізації економіки, у сприянні та покращенні інвестиційного клімату, належить грошово-кредитній політиці.Основними напрямами державної грошово-кредитної політики щодо стимулювання інвестиційних процесів в Україні слід вважати: створення правового механізму регулювання економіки за участю фінансово-кредитних установ; створення системи законодавчих актів, спрямованих на поєднання фінансових ресурсів, банківського та промислового капіталів, реалізації інвестиційних проектів за рахунок позичкових коштів, гарантування та захист взаємовідносин банків із клієнтами, розширення банківських операцій та послуг на інвестиційному ринку; удосконалення системи оподаткування прибутку кредитних установ, які здійснюють фінансування та кредитування інвестиційних проектів; розвиток інвестиційних, іпотечних, ощадних та інших банківських установ, що здійснюють інвестиційні операції, а також розвиток інвестиційної діяльності універсальних банків; запровадження механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування; упровадження заходів, які забезпечать розширення участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп та у приватизаційних процесах; удосконалення системи страхування інвестиційних ризиків комерційних банків та заохочення цих банків до надання довгострокових кредитів; залучення до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва та розвитку ринкової інфраструктури, формування загальнодержавних інвестиційних нагромаджень, у чому мас брати участь весь фінансовий капітал, у тому числі з залученням легалізованого тіньового.

Важливим кроком у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в Україні стало створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності. Вони вже складають понад 10% території країни. Тут інвесторам пропонують надзвичайно сприятливі умови вкладення капіталу, що практично не мають аналогів у світі.

Так, за умов запровадження у спеціальній економічній зоні або на території пріоритетного розвитку інвестиційного проекту у визначених державою напрямах і внесенні певного обсягу капіталу інвестор отримує право на звільнення від сплати податків на прибуток і додану вартість, обов'язкового продажу валютних надходжень, а також – за землю та окремих зборів до бюджетних фондів.

Разом з тим можливості для вкладання капіталу в українських вільних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку використані ще далеко не повністю, їх інвестиційна місткість у кілька разів перевищує наявний обсяг вкладених коштів.

Отже, можна зробити висновок, що банківська система України повністю справляється із завданнями забезпечувати обіг будь-яких обсягів грошових коштів учасників економічної діяльності та здійснення розрахунків між ними. Її відносна слабкість порівняно з розвинутими країнами зовсім не є перепоною на шляху просування інвестицій будь-яких обсягів, як внутрішніх, так і зовнішніх – аби вони лише надходили.

Водночас слід розуміти, що та ж банківська система, в основному з незалежних від неї причин, не може служити суб'єктам економічної діяльності як основне джерело інвестиційних ресурсів. Це не означає неможливості розгортання інвестиційної діяльності, а лише зайвий раз підтверджує — треба вкладати власні кошти, залучати інвестиційні кошти за допомогою цінних паперів та здійснювати вихід на міжнародні інвестиційні ринки. Але успішність такого виходу вже залежить не від стану, власне, самої банківської системи, а від багатьох інших чинників.

На підставі викладеного доходимо висновку, що стратегія подальшого реформування банківської системи повинна включати завдання формування інвестиційного капіталу банків через:

– підвищення ефективності акумулювання грошових коштів юридичних і фізичних осіб та їх трансформації в кредити та інвестиції;

– підвищення рівня капіталізації банків шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу, спрощення порядку збільшення їх статутного капіталу, капіталізації їх прибутку та реорганізації банків завдяки злиттю чи приєднанню, утворення банківських холдингів, консорціумів, об’єднання банківських капіталів для здійснення спільних проектів;

– зміцнення довіри вкладників, інвесторів та інших кредиторів банків, підвищення фінансової стійкості самих банків. Довіра до банку і стабільність його функціонування забезпечується історією банку, наявністю власного капіталу, спроможністю адекватно оцінювати ризики й ухвалюючи рішення. Адже, припустившись помилки, банк виявляється неспроможним вчасно виконувати доручення клієнтів, розплачуватися за своїми зобов’язаннями, і, як наслідок, клієнти перестають довіряти йому свої гроші, вимагають вилучення уже вкладених, що призводить до втрати ділової репутації банку, до погіршення його фінансового стану і навіть до краху;

– спрямування процесів злиття, поглинання та банкрутства кредитних організацій на формування таких структур банківської системи, які відповідали б вимогам пожвавлення інвестицій та економічного зростання. Реструктуризація банківського сектору має відповідати завданням збільшення кредитних установ та їх капіталу;

– скорочення відпливу капіталу за кордон. Для цього потрібен ефективний валютний контроль з боку держави, головно шляхом запобігання відпливу капіталу і створення сприятливого інвестиційного клімату в країні;

– збільшення прибутковості банківської діяльності через зниження ризиків банківської діяльності шляхом збільшення обсягу і набору безризикових комісійних операцій; збільшення лізингових операцій, іпотечного та споживчого кредитування населення; збільшення обсягів операцій банків з цінними паперами; скорочення операційних і неопераційних витрат банків; мінімізація витрат банків на дотримання вимог нормативної бази НБУ;

– зняття нормативних перепон щодо нарощення капіталів банків шляхом: спрощення порядку реєстрації змін до капіталу банків та порядку отримання дозволу на істотну участь в капіталі банку; визначення обґрунтованого обмеження прав інсайдерів; удосконалення порядку розрахунку регулятивного капіталу банку та встановлення його мінімального розміру в національній валюті; вироблення механізмів захисту капіталу банків від знецінення;

– участь у створенні привабливих нормативно-правових умов залучення капіталу у банківську систему;

– відновлення стимулюючої функції податків для суб’єктів господарювання. та запровадження сприятливого податкового режиму для інвестицій в капітал банків, враховуючи суспільну потребу в тому;

– створення правової бази, що сприяє зниженню ризиків банківської діяльності, зменшенню витрат, збільшенню доходів та набору банківського інструментарію. Зауважимо, що недосконалість банківського законодавства сьогодні є однією з основних причин, які гальмують як розвиток вітчизняної банківської системи загалом, так і банківського інвестування зокрема. Початковою базою, на якій удосконалювалося б банківське законодавство, повинна стати Концепція економічного розвитку України, якої ще немає, та на її основі – вироблення обґрунтованої концепції економічної реформи, а отже, удосконалення банківського законодавства.

Особливої уваги заслуговує питання про законодавче визначення самого механізму здійснення інвестицій в економіку. Такий механізм міг би включати, по-перше, види інвестицій і визначення сфери їх правового регулювання, в тому числі особливості участі різних інвесторів у кредитуванні інвестиційних проектів, а також права юридичних осіб на емісію боргових цінних паперів, надання вексельних кредитів; по-друге, порядок набуття прав власності інвестором; по-третє, порядок державного регулювання інвестиційної діяльності, що включає принципи розміщення централізованих інвестиційних ресурсів і державних замовлень, механізм державної підтримки пріоритетних галузей і виробництв.

Водночас з боку держави важливо розробити і запровадити механізм посилення зацікавленості банків у збільшенні обсягів інвестицій, насамперед шляхом здійснення ними довгострокового кредитування, яке виступає важливим кредитним інструментом банківського інвестування. У цьому сенсі основна увага повинна зосереджуватися на переорієнтації кредитних ресурсів, які щороку формуються у банківській системі, на довгострокове кредитування перспективних та конкурентоспроможних виробництв, що може зменшити інфляційний ефект від приросту відповідних ресурсів.

Стимулювання розвитку кредитних інструментів інвестування повинно ґрунтуватися на комплексному підході до вирішення проблем банківського інвестиційного кредитування, у взаємодії з такими кредитними інструментами інвестування як проектне фінансування, лізинговий кредит та іпотечного кредитування. Основними стимулюючими чинниками у цій сфері, що активізують банківське інвестування, є такі:

- переорієнтація кредитної політики в напрямі забезпечення інвестиційної активності;

- підвищення сталості грошової одиниці;

- оздоровлення фінансового стану підприємств та банків;

- підвищення ефективності державного регулювання грошового обігу та його нормалізація;

- зниження податкового тиску;

- відновлення довіри до фінансово-кредитних установ;

- посилення захисту внутрішніх інвесторів та прав кредиторів.

Вважаємо, що істотно на зростання інвестиційного кредитування в Україні може вплинути:

- розвиток житлового будівництва та активізація малого і середнього бізнесу;

- створення умов для розширення виробничої сфери, зростання обсягів капітальних інвестицій;

- впровадження інновацій, формування сучасної технологічної структури економіки, інтенсифікація оновлення основних, виведення з експлуатації фізично і морально застарілих основних фондів тощо;

- стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів, збільшення частки капітальних інвестицій у ВВП;

- узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданням розвитку інвестиційного потенціалу;

- запровадження ефективної системи страхування інвестиційних ризиків, створення відповідних умов, за яких банки були б застраховані від невиправданого ризику.

Одним із шляхів залучення довгострокових ресурсів і збільшення можливостей для довгострокового кредитування є злиття банківського бізнесу із страховими компаніями та пенсійними фондами, які акумулюють значні кошти населення. А це вимагає необхідності регулювання сфери діяльності цих бізнесів, впровадження адекватного нагляду та регулювання.

Сьогодні у банківській системі України особливо активізувалися процеси концентрації банківських капіталів шляхом злиття і поглинання банків. Разом з тим такі процеси вимагають складного організаційного та юридичного оформлення, пов’язаного зі зміною структури і правового статусу відповідних банківських установ. Однак, на наш погляд, чинних законодавчих положень для здійснення повноцінного контролю за процесом, ще недостатньо.