К.е.н. Мехеда Н. Г., Шатунова М.

Черкаський національний університет ім. .Б.Хмельницького Україна

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЯК НАПРЯМОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах.

Cоціальний захист, як основа соціальної безпеки передбачає певний рівень матеріальної забезпеченості, тобто підтримку доходів, захист добробуту.[1]

Результатом цих заходів є стан захищеності (або безпека) людини, особи.

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Одним з важливих напрямків соціальної безпеки є соціальний захист інвалідів. Ставлення до громадян з обмеженими можливостями здоров’я є характерною ознакою цивілізованості держави та її демократичності.[2]

На сьогодні в Україні за рахунок коштів державного бюджету здійснюється реалізація ряду програм соціального захисту інвалідів. Серед них такі, як забезпечення протезно-ортопедичними виробами та спеціальним автотранспортом, санаторно-курортне оздоровлення, виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування інвалідів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам 1 та 2 групи телефонів, надання матеріальної допомоги, соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів.

Згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни” , який входить до соціальної безпеки, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Щоб отримати статус дитини війни необхідно прийти у свої регіональні управління праці та соціального захисту населення і проставити штамп у пенсійних посвідченнях, що засвідчує належність особи до категорії дітей війни. [3]

Відповідно до ст.5 Закону україни “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни надаються такі пільги:

- право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;

- використання чергової відпустки в зручний для них час;

- одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

- виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

- першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;

- безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;

- право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання.[3]

За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту та соціальної безпеки, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

Але разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

Список використаних джерел:

1. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія,

2008. – 107с.

2. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс,

2010.-400с.

3. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5.10.2000 р , № 2017 - ІІІ // www.rada.org.ua