Щебликіна І.О.

кандидат економічних наук, доцент Таврійського національного університету ім. В Вернадського

Паршин А. Є.

студент  економічного факультету Мелітопольського  державного педагогічного університету

імені Богдана Хмельницького

 

 

УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЧНИМ ПЛАНУВАННЯМ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

 

 

Економіка України періоду розвитку ринкових відносин поставила перед кожним суб'єктом підприємницької діяльності низку нових завдань.

Банківська сиcтема держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Стратегію банку можна визначити як концептуальну основу його діяльності, що визначає пріоритетні цілі, задачі й шляхи їх досягнення й відрізняє банк від конкурентів. Вона слугує орієнтиром для прийняття ключових рішень, що стосуються майбутніх ринків, продуктів, організаційної структури, прибутковості і профілю ризиків для керівників банку на всіх рівнях його діяльності, тобто вона є основою всієї системи банківського менеджменту.

Ціль стратегічного банківського менеджменту — розробка, впровадження і розвиток таких нових напрямів банківської діяльності і банківських продуктів, які б забезпечували зростання частки завойованого ринку, прибутків банку і як наслідок — збільшення ринкової вартості кредитної організації.

Стратегічне планування — це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформлення їх у вигляді стратегічних планових документів різного типу, організацію виконання цих стратегічних планів, проектів і програм.

У свою чергу, розробка стратегічних планів як специфічний вид діяльності — це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів:

1.      визначення місії:

2.      установлення (коригування) цілей;

3.      визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації;

4.     передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

5.     організація виконання планових завдань:

6.     облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Здійснення стратегічного управління припускає вибір стратегії і розробку плану заходів щодо її реалізації. Структура стратегічного менеджменту може бути представлена такими організаційними етапами, поступова реалізація яких забезпечить максимально ефективне стратегічне управління сучасним комерційним банком:

а)      діагностика нинішнього становища банку (ситуаційний аналіз);

б)      визначення стратегічного бачення діяльності банку;

в)      формулювання місії і стратегічних цілей;

г)      визначення стратегічного підходу й оцінка альтернативний стратегій;

д)      аналіз стратегічного вибору банку;

е)      затвердження і реалізація стратегії;

є)      оцінювання результатів впровадження стратегії і можливих коригувань стратегічного плану.

Основною метою місії банку є визначення поточних і перспективних напрямків діяльності, в яких знаходять відображення: обсяг поточних і нових операцій; розмір ринку і географічне охоплення. При цьому визначається, у яких галузях банк уже має перевагу над конкурентами і де необхідно прикласти зусилля, щоб досягти стійкої конкурентної переваги. Головна ідея, чітко виражена в заяві про місію, стосується визначення пріоритетів стратегічного плану банку. При цьому виявляються головні можли­вості стабільного росту (на основі результатів зовнішнього аналізу) і ті можливості, які необхідно реалізувати з метою підвищення ефективності банківської діяльності і досягнення конкурентної переваги. Таким чином, місія банку містить систему основних принципів і пріоритетів, що будуть визначати подальшу стратегічну діяльність на всіх рівнях банку.

Відмінність стратегічного плану від стратегічних підходів, місії чи стратегічного бачення банку полягає в тому, що він є вже не абстрактною річчю, а сильною діловою концепцією, що припускає набір конкретних дій, покликаних втілити дану концепцію в життя, привести до створення реальної конкурентної переваги, здатної зберігатися тривалий час.

Стратегічний план дій має бути розроблений для кожного визначеного при формулюванні стратегій сегмента ринку і відповідних йому продуктів.

 

Література:

1.                      Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр "Академія",  2001, 320 с.

2.                      Міщенко В.І., Яценюк А.П., Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Банківський нагляд. Київ: Знання,  2004, 406 с.

3.                      Кириченко О.А.. Гіленко І.В., Роголь С.Л. та ін. Банківський менеджмент. Київ: Знання-Прес,  2002, 438 с.

Щебликіна З. В.

ст. викладач

Пшенична  Ю. В.

студентка

Мелітопольський  державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

 

 

ВАЛЮТНО-РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

 

Операції з валютними цінностями і розрахунки в іноземній валюті займають провідне місце в банківському бізнесі. Провідна роль банків на валютному ринку обумовлена значним обсягом операцій. У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, - це світові гроші, функціональною формою яких є валюта.

Валюта обслуговує міжнародний сектор економіки. На її основі функціонує валютний ринок, формується валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви.

Економічні, політичні, культурні та інші форми зв’язків між окремими країнами породжують грошові відносини між ними, пов’язані з оплатою отримуваних товарів і послуг у валюті.

Іноземна валюта – це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн. Іноземна валюта є об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунку у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта – міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Валютні відносини є основним елементом зовнішньоекономічної діяльності різних економічних суб’єктів. Вони включають у себе всю сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

          Валютно-розрахункові операції - вид банківської діяльності купівлі-продажу іноземної валюти. Операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за виключенням операцій, здійснюваних між резидентами в валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному звертанні в якості засобів платежу, з передачею заборгованості і інших зобов'язань, предметом яких являються валютні цінності; операції пов'язані з ввезенням, переказом і пересиланням на територію України і вивезенням, переказом і пересилкою за межі валютних цінностей. До валютних цінностей ми відносимо – іноземну валюту, валюту України, платіжні документи і інші цінні папери, що відображені в валюті України або іноземній валюті, або банківських металах; банківські метали.

Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності завжди виникає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу.

У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, - це світові гроші, функціональною формою яких є валюта.

Важливе значення для діяльності банків мають валютні розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення у сфері валютних розрахунків на валютному ринку проводяться на умовах спот, форвард, своп, опціонних угодах, валютного арбітражу.

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності розуміється  комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних та інших методів, що забезпечують ефективну взаємодію національних суб’єктів господарської та іншої діяльності із світовими з метою прискореного розвитку продуктивних сил України та покращення соціально-економічних умов життя народу.

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму ЗЕД в умовах ринкової системи є валютна, кредитна, депозитна, податкова, цінова та митно-тарифна політика. В Україні ці процеси ще повністю не відрегульовані і потребують подальшого вдосконалення.

Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічної діяльності є валютна політика, що являє собою сукупність заходів держави та національного банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити та ін.) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

 

 

Література:

 1. Банківська справа. Центральний банк і грошово-кредитна полі­тика. Банківські операції: Навчальний посібник. — Т.1 / В. О. Сичов, В.Т. Александров, В.В. Остапенко та ін. — К.: АВТ, 2004. — 528 с.

2. Городнича Н. Мінімізація банківських видатків при здійсненні міжнародних розрахунків // Банківська справа. - 2002. — J4k 6. — С. 44-49.

3. Івасів Б.С. Міжнародні розрахунки: Підручник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 223 с.

 

 

 

Щебликіна З. В.

ст. викладач

Козюра  О. О.

студентка

Мелітопольський  державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

 

 

КРЕДИТНІ РИЗИКИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

 

Банкiвська система сьогоднi – це одна з найважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запо­рукою успішного функціонування комерційного бан­ку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої по­зики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним зав­данням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов’язаних з учасниками і елементами кредитних відносин.

Виникнення кредитного ризику пов’язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх”, пов’язаних із станом економічного середовища, кон’юнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх”, викликаних помилковими діями самого банку).

Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Для оцінки кредитного ризику банки використовують різні моделі. Одні з них побудовані з використанням великих масивів інформації про минулий досвід кредитування (на основі статистичних даних вираховуються закономірності), інші зводяться до аналізу інформації і порівняння її із низкою спеціально визначених критеріїв (але це потребує певних припущень, що знижує об’єктивність рішення).

Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Рада директорів делегує функції з практичного надання позик на більш низькі рівні управління і формулює загальні принципи і обмеження кредитної політики. У великих банках розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники даного банку. Зміст і структура меморандуму різна для різних банків, але основні моменти, як правило, присутні в документах такого роду.

  Передусім формулюється загальна мета політики, наприклад надання надійних і рентабельних кредитів. Міра ризику повинна відповідати звичайній нормі прибутковості з позик з урахуванням вартості кредитних ресурсів і адміністративних витрат банку.

Крім цього в меморандумі дається розшифровка яким чином банк має намір досягнути заявленої мети. Для цього визначаються:

-   прийнятні для банку види позик;

-   позики, від яких банк рекомендує стримуватися;

-   переважне коло позичальників;

-   небажані для банку позичальники по різних категоріях;

-   географія роботи банку по кредитуванню;

-   політика в області видачі кредитів працівникам банку;

-   обмеження розмірів позик по різних категоріях позичальників;

-   політику банку в області управління кредитним ризиком,  ревізій і контролю.

В теорії кредитного ризику науковці виділяють такі його види:

-   кредитний  ризик за конкретною угодою – імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

-   кредитний ризик за всім портфелем – це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із критеріїв.

В цілому управління кредитним ризиком можна розглядати як сукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановлення оптимального співвідношення доходності та ризику. Метою такої діяльності є створення умов захисту кредитора шляхом встановлення лімітів та диверсифікації строків позик, провадження належної аналітичної діагностики фінансового стану позичальника, яка повинна передбачати аналіз грошових потоків клієнта та комплексний аналіз його кредитоспроможності, вибір оптимальної форми забезпечення кредиту.

 

Література:

1. Кабушкин С.Н. Управление банковским кредитным риском: учебн. пособ./ С. Н. Кабушкин.- М.: Новое издание, 2004.- 336 с.

     2. Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. Банківські операції: Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів. - К.: ЦНЛ, 2006. - 206 с.