Самородова Н.М.,Склярова М.Ю

Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України

 

«Управління діяльністю комерційних банків на ринку цінних паперів»

 

Анотація.Висвітлено питання інвестиційної оцінки цінних паперів вконтексті управління діяльністюкомерційних банків,розглянуто й узагальнено класичні методичні підходи до ціноутворення на ринку цінних паперів та на їх основі побудовано алгоритм оцінювання,що враховує спецефічні властивості української фінансової системи.
         Ключові слова: цінні папери,крдитні ноти,фінансові інструменти,структуровані цінні папери, інвестор,вбудовані деривативи.

Вступ.Незважаючи на вражаючі темпи зростання фінансового сектору української еко­номіки, можна стверджувати, що національний фондовий ринок перебуває лише на стадії становлення і має специфічні риси, які вирізняють його з-поміж розвинених ринків. До основних негативних чинників, що заважають його розвиткові, можна віднести низький рівень інформаційної прозорості ринку, недостатню ліквідність на­явних фінансових інструментів та високу ризикованість переважної більшості фінан­сових операцій. Такий стан економічного середовища не дозволяє імплементувати класичні світові підходи інвестиційної оцінки до української дійсності, отже, потре­бує врахування специфічних властивостей національного фінансового ринку.

Проблемними питаннями аналізу цінних паперів і фондового ринку займа­лися такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як А. Дамодаран, Т.Б. Бердникова, Е.С. Бредлі, P.A. Брейлі, В.А. Галанов, Ю.Я. Кравченко, І.Я. Лукасевич, С.С. Майєрс, О.Г. Мендрул, О.В. Мертенс, О.М. Мозговий, A.A. Пересада, В.П. Попков, В.Н. Русинов, B.C. Торкановський, Р.Д. Тьюлз, У.Ф. Шарп та інші. Разом з тим питання інвестиційної оцінки цінних паперів в Україні роз­крито недостатньо, що пояснюється майже повною відсутністю в зазначених працях адекватних моделей та конструктивних алгоритмів інвестиційної оцін­ки, адаптованих до українських реалій.

Постановка завдання.Метою даної статті є узагальнення і порівняльний аналіз класичних методо­логічних підходів інвестиційної оцінки та концепцій ціноутворення на ринку цін­них паперів, а також побудова на їх основі конструктивного алгоритму оцінюван­ня, який враховував би специфічні властивості української фінансової системи.

Результати.Проведення інвестиційної оцінки, насамперед, передбачає обчислення інвес­тиційної вартості цінних паперів.

Інвестиційна (внутрішня) вартість цінного папера – це грошовий еквівалент йо­го інвестиційних якостей, управлінських можливостей та інших властивостей, цін­ність яких залежить від конкретних цілей і методів оцінки.

Необхідно чітко усвідомлювати, що оціночні процедури дозволяють визна­чити лише інвестиційну вартість (оціночну величину, що показує, скільки пови­нен коштувати цей актив виходячи з його властивостей), а не ринкову ціну цінно­го папера (фактично сплачену величину, що показує, скільки він реально коштує). Таким чином, інвестиційна вартість установлюється суб'єктивно, тобто є лише думкою професійного оцінювача, потенційного покупця (інвестора) або продав­ця (емітента), а ціна відображає реальні умови здійсненої ринкової угоди, тобто об'єктивно фіксується (сплачується).

Одним з основоположних понять у міжнародних і національних стандартах оцінки є поняття справедливої ринкової вартості. Узагальнюючи основні дефініції з цього приводу, можна сказати, що справедлива ринкова вартість (fairmarketvalue) – це найбільш імовірна ціна комерційної угоди на відкритому ринку в умовах конку­ренції, коли обидві сторони угоди діють розсудливо і без примушення, у власних ін­тересах, володіючи всією необхідною інформацією стосовно предмета угоди.

Найважливішою перевагою кредитних нот для українських корпорацій є можливість їх випуску без участі спеціальних інвестиційних компаній (далі SPV), що дає змогу істотно скоротити витрати на створення й адміністрування цієї компанії. При цьому розміщення кредитних нот здійснюється шляхом відкритого продажу на ринку цінних паперів. Серед інших переваг від використання кредитних нот варто назвати такі:

Для корпорації-емітента:

—        повна або часткова передача кредитного ризику за портфелем активів;

—можливість інвестування коштів, отриманих від продажу кредитних нот, у корпоративний розвиток або формування нового портфеля активів;

—позбавлення необхідності надання інвесторам додаткових гарантій і застав, із використанням у ролі забезпечення існуючого портфеля активів.

Для інвестора:

—        гарантоване повернення основної суми боргу за рахунок активів, що ви­ступають у ролі забезпечення за кредитними нотами, навіть за умови банкрутст­ва емітента або його відмови вчасно повертати борг;

—        виша, порівняно із традиційними корпоративними облігаціями, дохідність.

Застосування кредитних нот як цінних паперів, що посідають проміжну пози­цію між забезпеченими цінними паперами та цінними паперами із прив'язкою до базового активу, доступне не для всіх корпорацій, оскільки вимагає наявності ве­ликого портфеля однорідних активів. Найімовірнішими потенційними емітентами кредитних нот в Україні є комерційні банки і крупні нефінансові корпорації, що мають значний обсяг дебіторської заборгованості, тобто постійно надають комер­ційні кредити

Однією з актуальних проблем української економіки є фінансування невели­ких і новостворених корпорацій, розв'язання якої можливе шляхом випуску бор­гових цінних паперів, забезпечених у корпоративному пулі, з участю фінансового по­середника з високим кредитним рейтингом, наприклад комерційного банку. При цьому не виникає потреби у створенні SPV,що сприяє значній економії ресурсів. Водночас така емісія не може здійснюватися без участі фінансового посередника, функції якого полягають у:

— збиранні заявок та оцінюванні кредитоспроможності учасників пулу;

— оцінці фінансової надійності активів, що пропонуються в ролі забезпечен­ня за цінними паперами;

— купівлі активів, які пропонуються в ролі забезпечення;

—випуску забезпечених цінних паперів із високим кредитним рейтингом від свого імені;

—погашенні забезпечених цінних паперів за рахунок доходів, отриманих від викуплених у корпорацій активів.

Загальна схема випуску боргових цінних паперів, забезпечених у корпоратив­ному пулі, зображена на рисунку 1.

3
 

4
 

2
 


 

 

 


12
 
                                                                        

6
 

10
 

7
 

6
 

1
 
 

 

 

 

 

 

 


Рис.1 Схема випуску й обігу боргових цінних паперів, забезпечених у корпоративному пулі.[ Науменкова С.В,Буй Т.Г.,Ринок фінансових послуг / Науменкова             С.В.,Буй Т.Г. // Фінанси україни. – 2010 - №2 – C. 97-99.],де:

 

 

 

 

1.      Формування дебіторської заборгованості корпорацій.

2.      Вибір надійних активів, що можуть слугувати як забезпечення за борговими цінними паперами.

3.      Передача банку заявки та інформації про актини, що виступають у ролі забезпечення.

4.      Оцінка фінансової надійності активів, прийняття рішення щодо їх придбання.

5.      Передача активів на баланс банку.

6.      Хешування кредитного ризику банку з допомогою купівлі кредитних свопів у корпорацій.

7.      Формування пулу активів банку, під які планується випуск цінних паперів.

8.      Присвоєння кредитного рейтингу забезпеченим цінним паперам.

9.      Емісія та розміщення цінних паперів серед інвесторів.

10. Отримання банком доходів за активами, що виступають у ролі забезпечення.

11. Виплата інвесторам доходів за цінними паперами.

12. Викуп цінних паперів у інвесторів наприкінці терміну їх обігу.

 

На особливу увагу заслуговує система розподілу ризиків при використанні да­ної схеми випуску забезпечених цінних паперів. Хоча банк повністю викуповує заборгованість корпорацій, тобто набуває права власності на активи, що виступа­ють у ролі забезпечення, він має можливість хеджувати кредитний ризик за цими активами з допомогою придбання кредитних свопів у корпорацій. У разі неповер­нення основної суми боргу або процентів за активами банк повертає корпорації боргові папери (кредитні договори, векселі) та має право вимагати від неї грошо­ву компенсацію в розмірі основної суми боргу і процентів, що залишилися до по­гашення (або іншої суми, передбаченої угодою про кредитні свопи). Таким чи­ном, корпорації отримують фінансові ресурси від розміщення забезпечених цінних паперів, але самостійно несуть кредитний ризик за активами, які були сформовані ними й передані банку.

         Для нівелювання факторів ризику корпорації можуть використовувати як базовий актив за цінними паперами акції, процентні ставки або курси валют. При цьому для ком­паній, акції яких перебувають у обігу на фондовому ринку, базовим активом мають виступати акції; для тих, що працюють на міжнародних ринках і підпадають під вплив валютних ризиків, — валютні курси; для компаній, які мають велику частку позичкового капіталу, — процентні ставки за банківськими кредитами тощо.

Завдяки випуску цінних паперів із прив'язкою до базового активу корпорації можуть частково перекласти ризики на інвесторів та компенсувати втрати, пов'яза­ні зі змінами економічного середовища. Однак інвестиційно привабливими будуть лише цінні папери з повним чи принаймні частковим захистом основної суми вкладу.

Ще одним видом структурованих боргових цінних паперів, на який слід звер­нути увагу, є цінні папери із вбудованими деривативами. Складність їх застосуван­ня залежить від того, якими є деривативи — віддільними чи невіддільними від основного інструменту.

     Цінні папери з невіддільними деривативами (облігації із правом достроково­го викупу, обмінні облігації) можуть оформлюватися шляхом укладення угоди між емітентом та інвесторами. Тоді як щодо використання віддільних деривативів, дія яких не залежить від поведінки основного фінансового інструменту, існує ціла низка законодавчих і технічних обмежень,які не вирішені на рівні держави.На сьогодні чинні положення, що регулюють випуск і обіг деривативів, часто суперечать одне одному та значно звужують можливості використання деривативів порівняно із загально­прийнятими світовими стандартами.

Висновки.Таким чином,високий кредитний рейтинг цінних паперів, забезпечених у корпоративному пулі, є наслідком високої надійності і кредитоспроможності банку-емітента та ретельної перевірки надійності активів, що виступають у якості забезпечення. Застосування корпораціями випусків таких цінних паперів сприятиме збільшенню кількості учасників і обсягів фондового ринку України, поліпшенню умов боргового фінансування корпорацій, посиленню конкуренції на ринку цінних паперів.

В умовах економічної нестабільності особливої актуальності для корпорацій набуває можливість випуску цінних паперів із прив'язкою до їх інвестиційної вартості.

 

 

Література:
1.Долінський Л.Б. //Фінанси України. -2008 - №5. –С.87-88.

2.Науменкова С.В,Буй Т.Г.,Ринок фінансових послуг / Науменкова             С.В.,Буй Т.Г. // Фінанси україни. – 2010 - №2 – C. 97-99.
3. Ричаківський В. Вплив економічної кризи на впровадження принципів та методик МСФЗ у бухгалтерський облік банків України / В. Ричаківський // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – № 8.

4. Вісник НБУ,квітень 2009. – №4 - С.39.