Матлага Л.О.

Здобувач кафедри банківської справи

Тернопільський національний економічний університет, Україна

Особливості формування власного капіталу у банківських установах України

Останнім часом питання, пов'язані з власним капіталом банку, набувають особливої актуальності. Від його розміру та структури багато в чому залежать фінансові результати діяльності комерційного банку, а також можливості збільшення вкладень в економіку країни і розширення спектру послуг, що надаються клієнтам банку. Реалізація банківської політики здійснюється через відповідний фінансовий механізм. Саме тому розробка теоретико-методологічної бази, яка б враховувала особливості процесу формування власного капіталу банку, трансформувала їх у комплекс відповідних процедур, що є складовими управління, набула особливої актуальності в ринкових умовах.

Не дивлячись на незначну питому вагу в сукупних пасивах банків (у 2011 році – 14,6%) власний капітал залишається основою надійності і стійкості банку, гарантом його діяльності та безпеки. Саме високі вимоги до нормативних вимог і пильна увага з боку наглядових органів до дотримання стандартів достатності капіталу для покриття банківських ризиків дозволяють зберегти стійкість банківської системи загалом, що на сьогодні є однією із найбільш важливих макроекономічних завдань.

Формування власного капіталу банку – дуже складний процес, який залежить від можливостей банківської установи, зумовлюється її організаційно-правовою формою та наявністю відповідних джерел коштів. Результатом такого непростого процесу є сформована величина власного капіталу банку, яка складається з органічно поєднаних елементів: статутного капіталу, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) минулих років, прибутку (збитку) звітного року й іншого капіталу. Завданням банку при формуванні капіталу є забезпечення його діяльності стабільною універсальною ресурсною базою і вибір найкращих елементів банківського капіталу.

Аналізуючи формування власного капіталу комерційних банків необхідно розглянути його структуру. Головна складова власного капіталу банку – це його статутний капітал, оптимальний рівень якого має становити 15-50% власного капіталу, що є свідченням помірної залежності від акціонерів банку і достатньої наявності власного капіталу для інвестування в розвиток банківської установи [1, с. 11].

В останні роки найбільш важливим джерелом зростання власного капіталу є прибуток і фонди банку, які формуються з прибутку. На частку цих джерел у 2010 році припало в середньому 9,2% збільшення капіталу, у 2011р. – на резерви припадало 3,42%, а у зв’язку з тим, що банки мали в 2011р. від’ємний фінансовий результат, тому прибуток був від’ємний у структурі власного капіталу вітчизняних банків. Це найдешевші шляхи зростання капіталізації банків, і головні передумови зростання прибутку лежать в сфері діяльності менеджменту і власників банку, перш за все по лінії покращення управління і контролю, розробки нових банківських продуктів, автоматизації і впровадження сучасних банківських технологій.

Особливістю банків України є висока питома вага статутного капіталу у структурі власного капіталу, частка якого станом на 1.11.2011р. становила 110%. Збільшення як суми, так і частки статутного капіталу банків упродовж аналізованого періоду підтверджує їхнє намагання підвищити рівень капіталізації саме за рахунок нарощення цієї складової власного капіталу.

Одна з важливих складових і внутрішніх джерел формування власного капіталу банку – це прибуток, який створюється як залишок чистого прибутку після виплати нарахованих дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний фонд та в інші резерви банку. У банківській системі результат діяльності на 01.11.2011р. становив – 5 154 млн.грн., що значно менше у порівнянні з минулим роком (у 2010р. – -13 027 млн.грн.)[2, c.65].

Для вирішення проблеми підвищення рівня капіталу установ банківської системи України, що нині є вкрай нагальною, банкам було б доцільно переважну частину прибутку спрямовувати на приріст власного капіталу, тобто виплачувати дивіденди в мінімальних розмірах. Однак сучасний стан банківської системи країни такий, що значна кількість банків має збиткові результати діяльності або одержує мізерні прибутки, а тому ці банківські установи обмежені в можливостях збільшувати власний капітал за рахунок прибутку.

Для забезпечення капіталу банків на рівні адекватному потребам економіки, насамперед необхідно стимулювати його приплив у банки за рахунок активного залучення коштів акціонерів, у тому числі портфельних інвесторів. Також однією з головних проблем при реалізації будь-якої стратегії капіталотворення банківської установи є балансування інтересів дрібних акціонерів, великих акціонерів та менеджерів банку.

Отже, процес рекапіталізації передбачає зміну структури капіталу банку з метою раціоналізації її діяльності чи в результаті її банкрутства. Як показує практика, рекапіталізація є стандартним заходом подолання фінансових криз у багатьох країнах світу. Даний механізм успішно використовувався у США, Японії, Швеції, Росії та інших країнах, застосування процедури рекапіталізації поновило кредитування, активізувало кредитні ринки в цих країнах та покращило фінансовий стан банків. Загалом переваги рекапіталізації зводяться до покращення платоспроможності банків, уникнення розпродажу активів і підтримки їхньої кредитної активності.

Література

1. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні: Автореф. дис. д-ра ек. наук: 08.04.01 / М. Д. Алексеєнко / КНЕУ.– К., 2003. – 29с.

2. Основні показники діяльності комерційних банків України станом на 1.11.2011 р. // Вісник НБУ. – 2011. – №12. – С.65.