Проблемні аспекти оподаткування страхової діяльності в Україні

Досвід економічно розвинених країн світу свідчить, що найефективнішим засобом державної економічної політики щодо стимулювання будь-якої галузі діяльності є оптимальне ефективне оподаткування суб’єктів господарювання. Враховуючи недостатню розвиненість страхового ринку України, порядок оподаткування страхової діяльності, повинен сприяти його становленню й надійному функціонуванню.

Загально відомим є той факт, що виконуючи фіскальну, стимулюючу і розподільчу функції, оподаткування повинно бути для платників податків прийнятним за багатьма критеріями, основними з яких є помірна кількість видів податків, правильність баз оподаткування, помірність податкових ставок, простота й зручність нарахування і сплати податків, об’єктивність пільгових податкових режимів, конструктивний стиль роботи податкових органів. Отже, система оподаткування повинна мати суспільно прийнятний характер. При цьому, найголовнішою проблемою для України є часта зміна урядів, які, намагаючись задовольнити власні лобістські інтереси своїх чільників та соціальні популістські вимоги витягують засобом податкового механізму майже всі ресурси із суб’єктів економіки, не дозволяючи їм розвиватися, а бюджетні ресурси спрямовують на об’єкти власності своїх лобістських груп, а не на системні програми розвитку вітчизняної економіки, тим самим стримуючи економічний розвиток [1].

Формування та розвиток страховогу ринку України також знаходиться в тісній залежності від вищевказаного чинника. Адже на теперішній час ще жодну із головних функцій оподаткування поки що не вдалося реалізувати в повному обсязі. Зокрема, оподаткування страховиків основним податком, котрий сплачують вітчизняні страховики, а саме – податком на прибуток від страхової діяльності, постійно супроводжується низкою проблем, основними з яких є проблеми законодавчого характеру. Оскільки саме через недостатньо ефективну податкову політику держави і відсутність виваженого підходу щодо оподаткування страховиків на вітчизхняному ринку створилися умови для такого ганебного явища як «схемне страхування» з метою ухилення від оподаткування суб’єктів господарювання, котре відбувається завдяки проведенню значною кількістю українських страховиків операцій з так званих «псевдострахування» і «псевдоперестрахування».

Такій ситуації сприяло те, що за період з 1991-1995 рр. в Україні постійно змінювалося законодавство щодо порядку механізму сплати страховими компаніями податку на прибуток. В першу чергу зміни стосувались баз оподаткування, котрими були то балансовий прибуток, то валові доходи страховиків. Крім того, ставки податку постійно коливались у цей період в межах від 30-55% [2].

Перша редакція Закону України «Про страхування», котра була прийнята в березні 1996 р. дала змогу запровадити поділ одержаних страховиками страхових премій на зароблені та незароблені страхові премії. При цьому зароблені страхові премії було віднесено до головного доходу вітчизняних страховиків від страхової діяльності, а незароблені страхові премії стали основою для форомування страхових технічних резервів та визначено порядок формування прибутку від страхової діяльності [3]. Проте норми діючого на той час Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позбавляли страхові компанії права реально формувати один з найважливіших видів технічних резервів, а саме – резерв збитків. В той же час, досвід країн з розвиненим страховим ринком свідчить про те, що саме резерви збитків становлять головну частину загальних обсягів страхових технічних резервів іноземних страхових компаній.

У травні 1997 р. було прийнято нову редакцію Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», котрим страхову діяльність було віднесено до операцій особливого виду та запроваджено новий порядок оподаткування страховиків податком на прибуток [4]. При цьому податок на прибуток від страхової діяльності лише формально виступав як податок на прибуток, оскільки той не був об'єктом оподаткування. Таким об'єктом був валовий дохід страховика, зокрема, отримані страхові премії за договорами страхування і перестрахування, зменшені на суму премій, переданих перестраховикам. Ставку оподаткування становила 3 %.

Такий механізм оподаткування страховиків податком на прибуток від страхової діяльності є дуже вигідним для них, оскільки забезпечує можливість збереження обсягу страхових резервів через те, що вони знаходяться поза базою оподаткування. Цей достатньо оптимальний і простий порядок сплати вітчизняними страховиками податку на прибуток від страхової діяльності дозволив врегулювати протиріччя між фіскальною та стимулюючою функцією податку на прибуток. Проте, з моменту вступу в дію цього механізму не припинялася полеміка щодо ідеї переходу від оподаткування валових доходів страховиків до оподаткування прибутку від страхової діяльності. Такі ідеї завжди виправдовувались гаслом боротьби зі «схемним страхуванням». Звичайно, вітчизняний страховий ринок необхідно звільнити від такого явища, проте для страховиків виникає загроза їх платоспроможності та фінансової надійності, оскільки база оподаткування знову буде залежати від обсягів сформованих страхових резервів. Проблема загострюється ще й тому, що на теперішній час є чинною друга редакція Закону України «Про страхування», котра була прийнята у 2001 р., а її норми щодо порядоку формування прибутку страховиків від страхової діяльності є надзвичайно застарілими і відповідають тенденціям розвитку страхового ринку 2000 р., розширюючи при цьому можливості страховиів щодо формування кількості видів технічних резервів [5].

В той же час, проведені дослідження наукової та професійної літератури в галузі оподаткування страхової діяльності в нашій країні свідчать, що Податковий кодекс України, що вступив в дію з 1-го січня 2011 р., не розв’язує жодних проблем, оскільки його положення щодо оподаткування страхової діяльності не носять чіткого характеру, а страховики на теперішній час реально сплачують податок на прибуток від страхової діяльності відповідно до механізму, закладеного в Законі України «Про оподаткування прибутку піцдприємств», котрий1 є офіційно не діючим [6]. Така ситуація в майбутньому обов’язково призведе до великих протиріч між податківцями і страховиками.

З огляду на вищезазначене, пропонуємо залишити механізм оподаткування страхової діяльності, котрий був чітко прописаний в останній редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А з метою витіснення зі страхового ринку «схемного страхування» і позбавлення як страховиків, так і суб’єктів господарювання, можливості ухилятися від оподаткування, запровадити в Україні державний рейтинг вітчизняних страхових компаній, використавши при цьому позитивний міжнародний досвід проведення страхової діяльності. Адже за 20 років жоден з українських урядів не спромігся на цей крок. В той же час, в Україні кількома комерційними фірмами періодично опубліковуються рейтинги вітчизняних страховиків. І не секрет, що вони часто здійснюються «на замовлення» певних страхових компаній. Якщо ж рейтинг буде державним, зрозумілим для всіх та опубліковуватиметься в найширших засобах інформації, то страховики не матимуть змоги занизити базу оподаткування (валовий дохід), оскільки одразу потраплять на нижче місце в рейтингу і будуть втрачати своїх клієнтів, а отже отримають менший дохід. Загально відомо, що такий досвід запроваджено в США, хоча там не існує державного регулятора на ринку. Проте, жодному страховику не вигідно ухилятися від податків та здійснювати «схемне страхування», оскільки страхові рейтинги опубліковуються періодично в засобах масової інформації та є доступними і зрозумілими для кожного громадянина.

Таким чином, з метою вдосконалення розвитку вітчизняного страхового ринку пропонуємо внести зміни до Податкового кодексу України щодо чіткого визначення механізму оподаткування страхової діяльності та запровадити державний рейтинг страхових компаній, забезпечивши його доступність для всіх громадян України.

Література:

1. Новак А. Як підняти українську економіку / А. Новак. – К.: «Гнозис», 2006. – 304 с.

2. Гаманкова О. Оподаткування страхових компаній та його вплив на розвиток ринку страхових послуг в Україні / О. Гаманкова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2006. – №81-82. – С. 13-14.

3. Закон України Про страхування від 7.03.1996 р. 85/96-вр, [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgiin/laws/main.

4. Закон України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 р. № 334/94 – ВР, редакція від 1.07.2010 РР[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.

5. Закон України Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 4.10.2001 р. № 2745-14 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.

6. Податковий кодекc України [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua