Фисун Ірина, к.е.н., доцент кафедри фінансів,

                                              Козеренко Анастасія, студентка 4-го курсу,

Полтавський університет економіки і торгівлі

 

НЕОБХІДНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОБОВ’ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

Незаперечним є той факт, що здоров’я є найголовнішим в системі цінностей кожної людини. Проте, підтримка здоров’я громадян є одним з головних завдань і для кожної держави, адже забезпечити поступальний розвиток країни, зокрема її економіки, здатні лише здорові, матеріально забезпечені, впевнені в майбутньому громадяни. Але на теперішній час якісна медична допомога є недоступною для більшості українських громадян. Оскільки пересічний українець не може дозволити собі витрачати значну частину сімейного бюджету на медичне обслуговування. Таким чином, норма статті 49 Конституції України, відповідно до якої держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, в країні фактично не виконується [1].

В результаті проведених досліджень встановлено, що в Україні в 2011 р. витрати держави на охорону здоров'я одного мешканця країни становили       920 грн., або трохи більше 115 дол. США. За рівнем державного фінансування охорони здоров'я зараз наша країна перебуває на рівні країн з низьким рівнем доходу. І це, незважаючи на те, що за останні 10 років витрати на охорону здоров'я в Україні збільшилися майже в 6 разів. Якщо в 2002 р. загальний фонд зведеного бюджету на охорону здоров'я становив 6,5 млрд. грн., то в 2011 р. такі витрати перевищили 41,5 млрд. грн. При цьому, близько 70% всіх витрат спрямовувалося на виплату заробітної плати медичним працівникам, 8% – на оплату комунальних послуг медичних закладів і близько 11% – на забезпечення державних закладів охорони здоров’я медикаментозними засобами [2]. В той же час, медичні працівники у нашій країні відносяться до однієї з найбільш низькооплачуваних категорій фахівців бюджетної сфери, а термін навчання лікаря триває 7-8 років.

Крім того, статистичні дані свідчать, що протягом останніх років в Україні спостерігається погіршення стану здоров'я населення та  зменшення кількості осіб працездатного віку, що потребує забезечення ефективної профілактики та якісного медичного обслуговування громадян. Проте, видатки державного бюджету, завдяки яким на цей час фінансується медична галузь, неспроможні покрити навіть половину її реальних потреб. Тому українці, потрапляючи до медичного закладу, вимушені сплачувати за ліки, харчування, постільну білизну, послуги молодшого медичного персоналу, часто  не отримуючи при цьому бажаного рівня обслуговування. В цих умовах зростає потреба запровадження в країні системи обов’язкового медичного страхування.

Проблема впровадження обов’язкового медичного страхування в Україні постійно знаходиться в полі зору як вітчизняних урядовців, так і науковців. Зокрема, починаючи з 1993 р. і по теперішній час в країні було розроблено 8-м законопроектів про обов’язкове медичне страхування, але жоден з них не був прийнятий як закон і впроваджений в життя через низку проблем, основною з яких є те, що до цього часу все ще залишається невизначеним механізм проведення такого страхування. Що стосується наукових досліджень, то фундатором нового наукового напряму – «економіка охорони здоров’я», котрий розглядає й проблеми вітчизняного медичного страхування є відомий український економіст Є. Голяченко. Дослідженням проблем фінансових та економічних відносин у системі охорони здоров’я України присвячені праці    В. Рудого. У наукових доробках С. Стеценка висвітлено адміністративно-правові аспекти охорони здоров’я в Україні. Водночас збільшується кількість наукових статей у фахових журналах та збірках матеріалів науково-практичних конференцій як юридичного, так і медичного спрямувань. При цьому, до проблем, що найчастіше дискутуються в науковому середовищі стосовно запровадження в країні обов’язкового медичного страхування доцільно віднести наступні: забезпечення доступності медичної допомоги всім громадянам незалежно від їх матеріального статку; розширення джерел фінансування медицини з метою забезпечення можливості медичним працівникам отримувати заробітну плату не лише з державного бюджету, а й за рахунок страхових виплат; форма участі страховиків у системі обов’язкового медичного страхування; розроблення та запровадження медико-правових стандартів надання медичної допомоги; роль держави у функціонуванні системи медичного страхування вУкраїні [3,4].

В той же час, накопичений багаторічний міжнародний досвід свідчить про високу ефективність різних моделей і систем обов’язкового медичного страхування. На теперішній час у світі визначаються три основні форми фінансування охорони здоров'я, а саме: державне фінансування; засобом створення грошових фондів з обов'язкового й добровільного медичного страхування та змішана форма. Практично ці форми окремо не застосовуються  в жодній державі, але в різних країнах одна з них може займати домінуючі позиції. Зокрема, у Великобританії, Ірландії, Італії та Данії домінує державна система фінансування системи охорони здоров’я. У таких країнах як Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японія переважає система обов'язкового медичного страхування. У США застосовується змішана форма фінансування медицини, котра передбачає, що близько 90% населення користується послугами приватних страховиків. Проте, в кожній країні основною є обов’язкова форма проведення медичного страхування, а додатковою – добровільна. Коротка характеристика систем медичного страхування в країнах світу наведена таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Характеристика систем медичного страхування в країнах світу*

Країна

Характеристика системи медичного страхування

1

2

Японія

Обов’язковому страхуванню підлягають всі працівники на підприємствах із чисельністю працюючих від 5 осіб та члени їх сімей. Поряд з цим здійснюється добровільне медичне страхування страховиками за бажанням громадян.

 

Продовження таблиці 1.1

1

2

Великобританія

Використовується система бюджетного фінансування охорони здоров’я. Добровільне медичне страхування охоплює медичні послуги, котрі  не забезпечує Національна служба охорони здоров’я ( понад 13% населення).

США

Система медичного страхування базується на сполучені центрального страхового фонду зі страховиками. Більшість американців та члени їх родин отримують поліси медичного страхування за рахунок своїх роботодавці. Особливостями є висока якість медичного обслуговування і широкий вибір лікарів і лікарень.

Німеччина

Система медичногострахування діє з 1881 року. Уряд створює умови для формування страхових фондів за рахунок сплати внесків працівників і роботодавців та здійснює нагляд за функціонуванням системи медичного страхування. Витрати на охорону здоров’я становлять близько 10,6% ВВП або 2840 євро на одну особу. Недоліком є постійне збільшення розмірів відрахувань на страхування завдяки  погіршенню демографічної ситуації в країні.

Франція

Медичне страхування було введено в 1910 р. у вигляді фондів взаємодопомоги, котрі з 1928 р. були перетворені в страхові компанії. На теперішній час діє вертикальна система обов’язкового медичного страхування на чолі з Ніональним страховиком (національною касою страхування найманих робітників).

Австралія

Основу системи обов’язкового медичного страхування складає програма «Медікер», згідно з якої всьому населенню сплачується 85% вартості медичних послуг, окрім стоматологічної, оптикометричної та швидкої допомоги. Фінансування виконується за рахунок страхових внесків в розмірі 1% заробітної плати. Малозабезпеченим громадянам медичну допомогу надають безкоштовно в державних медичних закладах. Добровільне медичне страхування є додатковим.

Нідерланди

Реформи, проведені на початку 90-х років ХХ століття, відомі під назвою «план Деккера», сприяли запровадженню системи обов'язкового медичного страхування, що передбачає акумуляцію у страховому фонді  коштів на основі зібраних єдиних для всіх категорій населення ставок страхових внесків. Страхові платежі розраховуються на основі зважених нормативів на одного застрахованого. Відповідальність уряду за стан охорони здоров'я зберігається, але низку функцій управління системою медичного страхування виконують страховики.

Швеція

Закон щодо медичного страхування був прийнятий в 1898 р. Загальне обов'язкове медичне страхування було запроваджене в 1955 р. Йому підлягають усі громадяни  у віці від 16 років. Управління виконується 26-ма регіональними бюро соціального страхування, нагляд за діяльністю яких виконує Національна Рада соціального страхування. Затрати компенсуються за рахунок 25% бюджету центрального уряду, 26% –  муніципальних та окружних рад та 48% – роботодавців. На охорону здоров'я та медичну допомогу 18% коштів виділяє уряд, 51% – місцеві органи влади, 31% – роботодавці. Обливістю є передача застрахованими до страховиків своїх юридичних прав з питань медичного страхування.

*Джерело [5-8]

Виходячи з того, що в Україні загальнообов’язкове медичне страхування на теперішній час не запроваджене та, враховуючи міжнародний досвід, постає нагальна потреба реформування вітчизняної системи охорони здоров'я з метою  укріплення фінансової основи медичної галузі на основі переходу до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується за рахунок участі підприємств, установ та організацій різних форм власності. В той же час, додатковим елементом повинен бути розвиток добровільного медичного страхування. В цих умовах є доцільною трирівнева система медичного страхування, а саме: виділення коштів з бюджету на надання медичних послуг першої необхідності;  визначення Міністерством охорони здоров'я України переліку хвороб, що будуть лікуватися за рахунок бюджетних коштів та розвиток комерційного страхування, що передбачає отримання медичних послуг через систему добровільного медичного страхування, здійснюваного страховиками. Вважаємо, що запровадження такої системи дозволить отримувати якісну медичну допомогу кожному громадянину країни.

Література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Вид-во «Право», 1996. – 56 с.

2. Офіційний сайт Державного управління статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua.

3. Рудень В.В. Фінансування медичного забезпечення в Україні: проблеми та шляхи розв'язання / В.В. Рудень, О.М. Сидорчук. // Фінанси України. – 2009. – №8. – С.25-34.

4. Гориславець Л.М. Медичне страхування: вчимося у США та Європи? / Л.М. Гориславець [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.panorama. pl.ua/  doc.php?id=3535.

5. Медична і страхова система Австралії [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://linx.zp.ua/medychna-i-straxova-systema-avstralij.

6. Медичне страхування в Австрії, Фінляндії, Італії, Ізраїлі, США. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www. likar.info/ profi/articles/ 405.

7. Організація медичного страхування в Японії [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://forinsurer.com/public/03/04/17/1058

8. Система охорони здоров’я та соціального страхування в Німеччині [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://forinsurer.com/public/03/04/17/1047