Економічні науки / 5. Управління трудовими ресурсами

К.е.н., доцент Чернега І.І.

Уманський національний університет садівництва, Україна

Державне регулювання ринку праці України

Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковою системою, але, як показує історичний досвід, він також потребує певного втручання держави. Тому ефективне відтворення національного ринку праці можливе лише за оптимально поєднання ринкового та державного механізмів його регулювання. Механізм ринкової економіки функціонує на основі дії ринкових законів, таких як закон вартості, закон пропозиції робочої сили, закон попиту на робочу силу, закон конкуренції, закон суспільного поділу праці, закон циклічного розвитку економіки тощо.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за допомогою державної політики, яка включає правові, адміністративні, організаційні, економічні та соціальні важелі і методи [1].

Економічні важелі державного регулювання національного ринку праці впливають на політику зайнятості через грошово-кредитну, бюджетно-податкову, інвестиційно-інноваційну, протекціоністську політику тощо.

Грошово-кредитна політика проводиться через здешевлення кредиту шляхом зниження облікової ставки проценту, що призводить до активізації підприємницької діяльності і, як наслідок, до зменшення безробіття і збільшення ВНП. Але на даний момент відсоткові ставки за позичками в нашій країні є занадто високими, що зумовлює недостатність грошових ресурсів і не сприяє зменшенню безробіття. Також важливе значення в грошово-кредитному регулюванню рівня зайнятості має фактор інфляції. Держава, вдаючись до антиінфляційної політики, підвищує відсоткову ставку кредиту, зменшує кількість грошової маси в обігу і цим самим зменшує рівень зайнятості. Таким чином політика зайнятості вступає в суперечність з антиінфляційною політикою. Ще одною складовою грошово-кредитної політики є цільове субсидування, що включає в себе пільгові кредити, програми фінансової допомоги підприємствам, державні витрати на закупівлю товарів і послуг, вироблених за участю певних цільових категорій населення тощо. На жаль, на сьогодні український уряд в умовах скрутного фінансового становища і дефіциту бюджету не може повною мірою взяти на себе відшкодування заробітків, втрачених працівниками внаслідок скорочення попиту на робочу силу. Наступний захід – часткове відшкодування витрат роботодавця на оплату праці. Він використовується для працевлаштування осіб, які неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці: жінки, молодь, інваліди, випускники навчальних закладів. Одержуючи субсидію від держави за надання робочих місць низькокваліфікованим працівникам, роботодавці в приватному секторі отримують свого роду компенсацію за їх низьку продуктивність.

Згідно Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а також із метою зацікавлення роботодавців йому надають дотації за умови працевлаштування на строк понад два роки за направленням державної служби зайнятості безробітних, які перебували на обліку більше шести місяців.

Бюджетно-податкова політика представлена податковою політикою та використанням державного підприємництва або проведенням громадських робіт. Практично всі види податків впливають на відтворення на ринку праці. На жаль, в Україні протягом багатьох років незалежності не приймалися до уваги керівництвом країни численні наполягання вчених-економістів про зменшення податкового тягаря, що призвело до масової тінізації економіки, нелегальної, неофіційної зайнятості населення.

Протекціоністська політика полягає у підтримці вітчизняних виробників (стимулювання експорту товарів та послуг), особливо тих, що спеціалізуються на виробництві продукції кінцевого споживання та високотехнологічних товарів.

Важливим засобом регулювання ринку праці є також інноваційно-інвестиційна політика. Інвестиції двояко впливають на ринок праці. По-перше, як збільшення сукупних загальних витрат і розширення обсягу зайнятості. А по-друге, як витрати на засоби виробництва, що змушує модернізувати робочі місця, за допомогою яких упроваджується новітня техніка і підвищується продуктивність праці, а також сприяє структурним змінам в економіці праці. Для України інноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століття інноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причин економічної кризи.

Інноваційна політика України проводиться в таких основних напрямах:

- створення відповідних умов для праці науковців й талановитих співвітчизників із метою припинення еміграційних процесів цих категорій населення;

- формування інтелектуального й наукового потенціалу нації;

- створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності;

- використання потужних стимулів до розвитку інноваційної діяльності;

- збільшення фінансування фундаментальних досліджень та розробок у сфері створення новітніх технологій [2].

Таким чином, очевидним є те, що необхідно змінити характер впливу державної політики зайнятості з пасивного, що полягає у допомозі держави по безробіттю і соціальному захисті неконкурентноспроможних верств населення, на активний, представлений інвестиційною та інноваційною політикою сприяння розвитку ринку праці.

Література:

1. Ушенко Н.В. Напрямки реалізації державного регулювання зайнятості населення України / Н.В. Ушенко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. - №11. – С.72-75.

2. Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні / Ю.Б. Чернявська // Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №8. – С.102-106.