Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Параніч О.В.

Коледж Луганського державного інституту культури і мистецтв, Україна

Гуманізація стосунків між викладачем та студентом –

важливий чинник педагогіки співробітництва

Докорінні зміни відбуваються в XXI сторіччі в системі вищої освіти України. Вони зумовлені соціально – економічним, духовним розвитком держави, інтеграцією національної освіти в європейський освітній простір, впливом на життя суспільства новітніх інформаційних технологій. Головними напрямками розвитку освіти є її демократизація та гуманізація, спрямованість на творчу самореалізацію кожного громадянина, виховання людей, здатних ефективно працювати і продовжувати навчання протягом життя. «Пріоритетами державної політики, – відзначено в Національній доктрині розвитку освіти України, – в розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти, формування національних та загальнолюдських цінностей» [3, с. 4].

Завданням коледжу культури і мистецтв як вищого навчального закладу I – II рівня акредитації є не тільки підготовка висококваліфікованого фахівця культури, конкурентоспроможного професіонала, але й становлення за період навчання студента як особистості, людини високих моральних якостей, патріота України. На мій погляд, формуванню спеціаліста у вищому навчальному закладі творчої спрямованості найбільш відповідає особистісно – орієнтована педагогічна технологія і, зокрема, один з її напрямків – педагогіка співробітництва.

За роки моєї роботи в коледжі культури і мистецтв виявилося, що використання педагогіки співробітництва у вищому навчальному закладі не тільки можливе, але й необхідне, й результативне. За своєю філософською основою педагогіка співробітництва гуманістична, вона виступає як альтернативний до авторитарного гуманістичний тип спілкування викладача та студента. Педагогіка співробітництва – це багатогранна, комплексна новітня технологія, яка складається з багатьох компонентів.

Розуміючи важливість в педагогіці співробітництва особистісного підходу до студента, дидактичного активізуючого та розвиваючого комплексу, нової колективної виховної методики, я наголошую на значенні педагогічних стосунків. Впевнена, що стосунки між викладачем та студентом є важливим фактором, який визначає результати навчально – виховного процесу. В технології співробітництва той, кого навчають, на відміну від традиційного підходу, виступає не як об’єкт педагогічного процесу, а як суб’єкт своєї навчальної діяльності. Між викладачем та студентом складаються суб’єкт – суб’єктні стосунки. Вихователь та вихованець виступають як партнери, співтовариші, складають спілку дорослого с молодим. Взагалі, співробітництво розглядається як сумісна діяльність дорослих і молоді, зміцнена взаєморозумінням, проникненням в духовний світ один одного, сумісним аналізом ходу та результатів цієї діяльності.

Навчання – двосторонній процес, на одному боці якого той, кого навчають, а на другому – той, хто навчає. І результат, безперечно, залежить від взаємодії сторін. Тож, проаналізуємо, яким за віком є студентський контингент спеціальності «Народна художня творчість» відділення культури коледжу культури і мистецтв. Переважно до коледжу вступають 15 – 16 річні юнаки та дівчата, які закінчили неповну середню школу. Тобто за сучасною віковою періодизацією в коледжі навчається молодь юнацького віку, на який припадає найбільш інтенсивне становлення особистості. К.Д.Ушинський вважав, що вік людини від 16 до 23 є «вирішальним», наголошуючи на тому, що саме в цьому віці окреслюються спрямування думок людини та її характер. Б.Г.Ананьєв, який зробив вагомий внесок у вивчення студентства, зауважував, що «перетворення мотивації всієї системи ціннісних орієнтацій, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією, - з іншого, виділяють цей вік як центральний період становлення характеру та інтелекту» [2, с. 19].

Якщо порівняти студентів 1-2 курсів коледжу з такими ж за віком старшокласниками середньої школи, можна зазначити, що студенти коледжу швидше дорослішають. Вони здебільшого відійшли від безпосередньої батьківської опіки, мешкають в студентському гуртожитку, адаптуються до самостійного життя в обласному центрі – тобто першокурсники проходять складний етап соціалізації – пристосування до умов нового середовища. Дуже важливо, щоб у цей складний період життя студенти відчували підтримку викладачів, їх дбайливе, зацікавлене ставлення до себе.

Якщо визначити засади, на яких ґрунтується гуманістичний тип спілкування викладача і студента, то на перше місце я поставила б здатність викладача бачити в кожному студенті особистість – якщо не обдаровану, чи талановиту, то принаймні неповторну й унікальну. Притаманна авторитарному типу спілкування диференціація студентів на слабких та сильних, посередніх, важких, здібних показує пасивну позицію деяких викладачів, згідно з якою навчатися можуть тільки сильні та обдаровані студенти. Спілкування ж на основі співпраці передбачає взаємну відповідальність за результат навчання, віру в можливість навчатися переможно кожному студенту.

Відомі педагоги – гуманісти підкреслювали необхідність бачити в людині кращі якості і, спираючись на них, виховувати особистість. Видатний педагог XX сторіччя, наш співвітчизник В.О.Сухомлинський присвятив своїм учням три тисячі сімсот сторінок у записних книжках. Кожна сторінка присвячена одному з його учнів, бо кожна дитина для Сухомлинського була цілком особливим, унікальним світом. «Нема в світі нічого складнішого і багатшого за людську особистість» - стверджував учений – педагог. Молодим вихователям він рекомендував «бачити людину в процесі її становлення», «відкривати в людині нове», «дивуватися новому» [4, с. 421].

Гуманне ставлення до студентів потребує від викладача відвертості, щирості, доброзичливості і терпіння, а точніше, – терпимості. Терпимості до юнацьких перепадів настрою, проявів емоційної нестабільності. Я переконана в тому, що викладач, як людина досвідчена і мудра, завдяки педагогічному такту та витримці може запобігти виникненню конфліктної ситуації або розв’язати непорозуміння влучним добрим жартом. У найскладніших і найтонших моментах спілкування викладача і студента відповідальність за те, що відбувається, повинен брати на себе педагог.

Спілкування виявляє духовний, науковий та моральний потенціал викладача, його професійну придатність. Духовна взаємодія, вміння викладача проникнути в духовний світ студента є незамінним складником педагогіки співробітництва. Наш час характеризується динамічним розвитком інформаційних технологій, сьогодні студенти мають більше можливостей для одержання знань завдяки комп’ютеризації, використанню системи Internet. Але навіть потужні новітні інформаційні технології не можуть замінити місце і роль викладача в освітньому просторі. Упроваджуючи нове, неможливо відкидати те, на чому загалом тримається освіта та виховання, а саме – спілкування викладача і студента.

Література

1. Андрущенко В. Високі педагогічні технології / В.Андрущенко, В.Олексенко // Вища освіта України. – 2007. – № 2. – С. 73 – 77.

2. Левківська Г.П. Адаптація першокурсників в умовах вищого навчального закладу освіти : навч. посіб. / Г.П. Левківська, В.Є. Сорочинська, В.С.Штифурак. – К., 2001. – 128 с.

3. Національна доктрина розвитку освіти України XXI століття. – К., 2001.

4. Сухомлинський В. Вибрані твори у п’яти томах. –Т.2. –К., 1976.