Педагогические науки/ 2. Проблемы подготовки специалиста

Ніколаєнко О.В.,

Ушата Т.О.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Розвиток сучасної освіти в Україні значною мірою залежить від кваліфікації та майстерності педагогів в цілому, від людських, педагогічних і професійних якостей кожного з них. Вимоги, що висуваються до викладачів в наш час, є надзвичайно високими. Їх професіоналізм, культура мислення мають відповідати етичним та правовим нормам. Поряд з традиційними функціями педагога (навчання, виховання, розвиток), в умовах модернізації освіти на перший план висуваються такі професійні функції, як прогнозування, проектування змісту та процесу освіти, комунікативні, управлінські, культурно-просвітницькі та ін., а також уміння вести самостійну науково-дослідну діяльність.

Разом з підвищенням вимог до професійно-педагогічного рівня викладачів спостерігаються наступні негативні явища.

1. Зниження престижності педагогічної освіти та соціального статусу педагога.

2. Невідповідність випуску спеціалістів з реальною потребою в них.

3. Небажання випускників педагогічних навчальних закладів працювати за спеціальністю.

4. Недостатня методична оснащеність сучасного освітнього процесу.

Відомо, що останнім часом вступні іспити до вищих навчальних закладів відбуваються у формі тестів. Однак, обираючи професію педагога, необхідно враховувати здібності кожного абітурієнта до зазначеної професії, його психологічні та фізіологічні особливості, фізичні можливості, інтелектуальні здібності. Отже, доцільно було б проводити вступні іспити для цієї категорії абітурієнтів за допомогою спеціальних тестів, що виявляють уміння налагоджувати контакт з іншими людьми, з дітьми, спілкуватись, спостерігати, а також організаторські здібності.

Знайомство з професією вчителя, з її особливостями необхідно проводити на заняттях з предмету та спеціальних профорієнтаційних заняттях, факультативних заняттях та під час індивідуальних та групових бесід вчителів з учнями та їх батьками. Поряд з традиційними заходами: День вчителя, День знань, педагогічні диспути із залученням найдосвідченіших вчителів як шкіл, так і провідних викладачів та науковців педагогічних навчальних закладів, екскурсії до педагогічних навчальних закладів – пропонується проведення психологічної діагностики учнів. Всебічне дослідження особистості учнів (інтересів, схильностей, здібностей, психофізіологічних якостей, стану здоров’я) здійснюється шкільними психологами за активної допомоги вчителів-предметників, класних керівників, медиків школи, із залученням за необхідності спеціалістів інших закладів. Психологічна діагностика здійснюється шляхом дослідження наступних компонентів особистості:

- інтереси, схильності та здібності, ціннісні орієнтації, професійні наміри;

- індивідуальні психічні здібності;

- індивідуальні якості нервової системи;

- наявні знання та вміння.

Для цього використовуються наступні методи професійної діагностики.

- Спостереження – воно може бути безпосереднім та опосередкованим, відкритим та прихованим, короткостроковим та довготривалим, безперервним та дискретним.

- Аналіз документів та результатів діяльності учнів: особових справ, підсумків медичних обстежень, класних журналів, творчих робіт, творів, виробів і т. ін..

- Аналіз практичної діяльності учнів у школі, громадських місцях, у сім’ї.

- Анкетування, бесіди, інтерв’ю, педагогічний експеримент, метод узагальнення незалежних характеристик.

К.К. Платонов запропонував метод складання об’єктивної характеристики цілісної характеристики учня, де узагальнюються характеристики на даного учня різних вчителів, шкільного лікаря, психолога та інших членів педагогічного колективу школи [1].

Широко застосовується також педагогічне та психологічне тестування та, в разі необхідності, спеціальні методи психодіагностики в лабораторних умовах.

При виявленні педагогічних схильностей звертається увага перш за все на характеристики особистості, що відповідають професіограмі вчителя.

Н.В. Кузьміна:

- любов до школярів молодшого віку – бажання і готовність з ними спілкуватись, навчати їх;

- конструктивні здібності;

- організаторські здібності;

- комунікативні здібності [2].

Х.М. Бреланд:

- спеціальні таланти;

- здатність вирішувати проблему комплексно;

- навички, пов’язані з кар’єрою.

Дж. Девор:

- цікавість до навчання,

- емоційна рівновага,

- здатність приваблювати, зацікавлювати, ладити з іншими;

- навички у відносинах з людьми;

- інтелектуальна та професійна енергія (ініціатива, сила духу, оригінальність, цілеспрямованість, завзяття);

- широта інтересів.

Отже, шкільний вчитель має бути прикладом для своїх учнів під час вибору професії вчителя, тому сучасність диктує впровадження новітніх технологій в освітню програму вчителів.

Таким чином виділено наступні наукові напрями формування професійної культури вчителя.

- Професійна компетентність.

- Актуальна кваліфікованість (знання, уміння та навички у професійній сфері, здатність продуктивного володіння сучасними комп’ютерними інформаційними технологіями).

- Володіння методами техніко-економічного та екологічно орієнтованого аналізу виробництва з метою його раціоналізації та гуманізації.

- Креативна підготовленість – здатність до пошуку принципово нових підходів до рішення певних завдань.

- Когнітивна готовність.

- Комунікативна підготовленість [3, c.23].

Т.В. Кружиліна розглядає професійну культуру вчителя з чотирьох боків:

1) культура праці;

2) культура пізнання;

3) культура спілкування;

4) культура самоосвіти.

До поняття «професійна культура» також належать: особиста культура мислення, культура почуттів, культура діяльності, культура мовлення.

З метою підвищення якості знань і професійних навичок студентів,формування їх професійної культури, забезпечення розуміння внутрішнього світу кожної людини науковці ставлять перед собою завдання впровадження новітніх технологій до учбового процесу вищих навчальних закладів. Тобто перетворення освіти на виробничо-технологічний процес, що приносить гарантовані результати.

У навчальних планах вишів за останні роки зменшилась кількість годин, відведених на педагогіку та психологію, на відміну від світової практики підготовки вчителів. Ми вважаємо, що введення наступних предметів до навчальних планів педагогічних спеціальностей покращило б якість освіти:

- предметів психологічного циклу: педагогічна психологія, психологія розвитку, загальна психологія;

- предметів педагогічного циклу: основи освіти, філософія освіти, педагогічна соціологія, порівняльна педагогіка, педагогічна етика.

В цьому плані доцільним було б залучення до системи вищої освіти новітніх педагогічних технологій:

1) педагогіка співпраці;

2) інформаційна технологія;

3) інтерактивна технологія;

4) модульна технологія;

5) технологія критичного мислення;

6) технологія рівневого навчання;

7) дистанційна технологія навчання.

Модульна технологія є навчанням, спрямованим на розвиток кожного студента окремо, вона сприяє диференціації навчального процесу. Пропонується вводити навчальний матеріал невеликими порціями, окремими темами. Модульна технологія базується на колективній навчальній діяльності.

За технологією критичного мислення студент розглядається як особистість, що мислить критично. Студенти самостійно здобувають знання, а педагог лише спрямовує цей процес. Заняття, що базується на цій технології, складається з трьох етапів:

- пробудження зацікавленості;

- ознайомлення зі змістом заняття;

- роздуми.

Результатами, що очікують від студентів у процесі введення новітніх педагогічних технологій, є наступне:

- висока пристосовуваність до змін життєвих ситуацій;

- вміння застосовувати отримані знання під час вирішення різних проблем;

- прагнення ефективно організовувати особисту діяльність на основі критичного мислення;

- вміння грамотно працювати з інформацією;

- засвоєння культури спілкування в різних групах.

Проектування національної моделі школи, що відповідає темпам «менталітету» ХХІ ст., має спиратися на розуміння того факту, що будь-яке реформування освіти є не просто заміною структур освітніх закладів, а й структур її змісту. Основний момент реформування освіти – введення методів навчання, що сприяють переходу від авторитарних методів навчання до навчання у співпраці.

Під час підготовки професійних педагогів необхідно приділяти особливої уваги проведенню практичних занять. У вищих навчальних закладах на практичних заняттях широко застосовуються методи світової методики: модульне навчання, тренінги, дискусії, рольові ігри, що сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Немає сумнівів, що підготовка висококваліфікованих педагогів можлива лише у результаті введення новітніх технологій в освітній процес, а також використання передового світового досвіду разом з принципами етнопедагогіки.

Сучасний вчитель повинен діяти не тільки як носій інформації та певних знань з предмету, але й як помічник у становленні та розвитку особистості учня, у засвоєнні знань, у вмінні організувати різноманітні форми пошукової розумової діяльності. Для цього необхідно здійснити ретельний відбір педагогічних технологій, оптимальних для певної спеціальності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання : наук.-метод. допомога / I.Д. Бех– К. : ІЗМН, 1998. – 204 с.

2. Мороз Л.В. Соціокультурний аспект у вивченні іноземної мови як чинник розвиваючого навчання / Л.В. Мороз, I.О. Пашко. – [Електрон. ресурс] // Матеріали ІІ-ої Міжнар. наук. інтернет-конф. «Вивчення та викладання іноземних мов: уміння ХХІ століття», 6-11 жовтня 2008 р.,Житомир. держ. ун-т імені Івана Франка, Секція № 4. – Режим доступу: http://st.zu.edu.ua/conf/ukr.html..

3. Ніколаєва С.Ю. Сучасні технології навчання іноземного спілкування / С.Ю.Ніколаєва, Г.А.Гринюк, Т.І.Олійник [та ін.]. – К.: Ленвіт, 1997. – 96 с.

4. Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность / Л.В. Щерба. – М.: Наука, 1985. – 432 с.

5. Фэйдимен Дж. Теория и практика личностно-ориентованной психологии: Методика персонального и социального роста / Дж. Фэйдимен, Р. Фрейгер. – М.: Три Л, 1996. – 208 с.

6. Якиманская И.С. Разработка технологии личностно-ориентованного обучения / И.С.Якиманская // Вопр. психологии. – 1995. – № 2. – С. 31–35.