Зозуляк-Случик Р., Мошків М.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ У ПІДЛІТКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Сучасні негативні соціально-економічні, соціокультурні й політичні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві, зумовили значне зростання правопорушень у середовищі підлітків. Означена категорія дітей – одна з найбільш соціально та економічно незахищених категорій населення. Вони часто переживають стан стресу, апатії та роздратування, що стає причиною відхилень у їхній поведінці. Причиною криміналізації підлітків є і те, що вони не мають позитивних прикладів для наслідування, ідеалів, до яких могли б прагнути.

Статистика свідчить, що кількість протиправних дій у підлітковому середовищі збільшується. Тому проблема соціально-педагогічної профілактики правопорушень у наш час турбує не тільки педагогів, але й усе суспільство у зв’язку з масштабністю цього явища.

Незважаючи на існування великої кількості робіт, присвячених вивченню проблеми, на нашу думку, ще недостатньо чітко сформульовані напрями соціально-педагогічної діяльності з профілактики правопорушень підлітків.

На думку фахівців, формуванню протиправної поведінки в підлітковому віці сприяють особливості мікросередовища (сім’ї, навчального закладу, неформальної групи). Зокрема, ідеться про перебування в криміногенному оточенні, виховання в проблемних і кризових сім’ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, негативний вплив асоціальних груп однолітків.

До правопорушень підлітків можуть призвести такі чинники:

навішування на дитину ярликів “важковиховувана”, “невстигаюча”, “нездібна” тощо; відсутність індивідуального фахового підходу до дитини з боку вчителів; цькування, таврування, нехтування дитини в класі; конфлікти між неформальними групами у школі та міжособистісні стосунки у шкільному колективі; вплив негативного лідера; безпосереднє залучення до кримінальної діяльності, вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин тощо [3, с. 126].

Означене зумовлює, з одного боку, втрату впевненості у собі, появу агресивності, позбавлення можливостей самоствердитися в межах соціальних норм, з іншого – орієнтацію на асоціальні цінності, залучення до підліткових угрупувань, у яких дитина знаходить розуміння, захист і підтримку.

Тому позитивна соціалізація неповнолітнього правопорушника можлива за умови подолання негативних особистісних якостей та особливостей соціального середовища, що спричиняло вчинення ним правопорушення; надання підлітку допомоги в ресоціалізації та соціальній адаптації.

Метою соціальної реабілітації неповнолітніх, схильних до протиправної поведінки, є повернення їх до правослухняного життя, створення умов для їх повноцінного фізичного, психічного розвитку, для успішної соціалізації, подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням. Тому своїй діяльності соціальний педагог повинен чітко визначити завдання профілактичної роботи з підлітками-правопорушникам, а саме:

– встановлення причин протиправної поведінки дитини;

– подолання особистісних чинників, що спричинюють протиправну поведінку;

– усунення факторів соціального середовища, що негативно впливають на формування особистості;

– сприяння закріпленню мотивації до законослухняної поведінки;

– сприяння розвитку позитивних особистісних якостей;

– сприяння створенню соціальних умов, необхідних для повноцінної життєдіяльності підлітка; інтегрування дитини в соціально-позитивне середовище [2, с. 44].

Така робота в навчально-виховному закладі передбачає налагодження індивідуального підходу до підлітка, запобігання його тавруванню з боку педагогів, учнів, адміністрації закладу.

Результати профілактичної діяльності можуть вважатися успішними, якщо підліток-правопорушник стає на шлях дотримання прийнятних у суспільстві норм і правил поведінки, здатний самостійно приймати рішення, задовольняти потреби та долати проблеми соціально доступним засобами. Здійснення такої профілактичної діяльності є дуже складним і тривалим процесом. Адже підліток-правопорушник має негативний досвід, негативну оцінку щодо себе та своїх можливостей, не відчуває любові з боку батьків, у його поведінці відчутні наслідки різного виду депривацій, відчуженості суспільства.

Крім безпосередньої діяльності з підлітком-правопорушником у навчально-виховних закладах, існують такі напрями соціально-педагогічної превенції та корекції:

1. Зростання ролі сім’ї в профілактиці правопорушень підлітків:

підготовка майбутніх батьків до сімейного життя та виховання своїх дітей. Охоплює вивчення: основ взаємин у сім’ї; внутрішньосімейних конфліктів, причин їх виникнення, можливостей попередження і шляхів подолання; основ сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини; створення сприятливої етичної обстановки в сім’ї та внутрішньо сімейних взаємин – морально-психологічного клімату сім’ї; попередження помилок у сімейному вихованні; формування в дитини міцних етичних орієнтирів, моральної позиції;

виховання з дитинства морально-вольових якостей і відчуття власної гідності, що дозволить сформувати в людини морально-вольові якості.

2. Розвиток взаємодії сім’ї та школи, родини, школи та органів за місцем проживання в попередженні правопорушень підлітків.

3. Створення позашкільної системи консультування, допомоги сім’ї та дітям у подоланні правопорушень.

4. Підвищення ролі спеціальних установ з перевиховання й виправлення правопорушників.

5. Залучення підлітків до участі в позитивних суспільних центрах, організаціях (спортивних, культурних, туристичних, театральних та інших).

6. Активізація самовиховання, самовиховної діяльності з виправлення і подолання негативних якостей і звичок, допомога й підтримка дитини в роботі над собою [1, с. 44].

Таким чином, з урахуванням зазначеного вище соціальний педагог профілактичну діяльність з підлітками-правопорушниками повинен здійснювати у двох напрямах:

1. Первинний (превентивний). Роботу рекомендовано проводити з підлітками, для яких ще не характерні відхилення в поведінці щодо морального виховання, правової освіти, активізації самовиховання, формування ціннісних установок.

2. Вторинний (ітервентний). Проводиться вже з підлітками-правопорушниками задля виправлення відхилень у поведінці, тобто визначення й вирішення проблем підлітка з метою реалізації його права на повноцінний розвиток та освіту. У цьому напрямі фахову роботу слід проводити не тільки з дитиною, а і її родиною, вчителями, однолітками.

ЛІТЕРАТУРА

1. Афанасьєва В. В. Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки підлітків на основі гуманізму / В. В. Афанасьєва // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2009. – № 4. – С. 40–46.

2. Льовочкіна О. Соціалізація підлітків-правопорушників як педагогічна проблема / О. Льовочкіна // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. – № 4. – С. 42–46.

3. Харченко С. Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціально-педагогічної діяльності: теорія та практика : [монографія] / С. Я. Харченко. – Луганськ : Альма-матер, 2006. – 320 с.