Остапенко С. А.

Криворізький інститут ПВНЗ «Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій і управління»

Шляхи розвитку соціальної компетентності студентів в процесі їх навчальної діяльності

Соціальна компетентність означає головні якості, за допомогою яких людина успішно реалізує себе в житті.

Соціальна компетентність – це багатогранна характеристика особистості, яка своєю багатокомпонентністю охоплює всю множину та глибину функціонування особистості в соціумі. Оскільки особистість – істота соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із соціальним середовищем, так і самопочуття та самосприйняття особистості в мінливому соціумі. При цьому соціальна компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, здатності до кооперації на рівноправній основі, так і достатній рівень конформності, аби не йти врозріз з вимогами суспільства [1, с. 6].

Поняття соціальної компетентності проаналізовано в працях С. Бахтєєвої, М. Гончарової-Горянської, І. Зарубінської, І. Зимньої, Л. Лєпіхової. В своїх дослідженнях науковці розкривають зміст соціальної компетентності та її складові. Але сучасна українська наука лише тільки починає оперувати поняттям соціальної компетентності в тому ракурсі, як це пропонують зарубіжні вчені. Тому, проблема розвитку соціальної компетентності в умовах сьогодення є актуальної і вимагає подальшого вивчення. Мета даної роботи проаналізувати шляхи розвитку соціальної компетентності в навчальному процесі.

Проведений аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволив визначити ряд задач розвитку соціальної компетентності студентів в навчальному процесі: організацію групової роботи для створення ситуації партнерства і взаємоповаги в навчальному процесі; надання можливості проживання різноманітних ролей для оволодіння нормами спілкування з однолітками і дорослими; систематичне пропонування завдань на вибір для накопичення досвіду усвідомленого вибору; обов’язкове проведення різних видів рефлексії для оволодіння цим вмінням як механізмом розвитку самосвідомості.

На наш погляд, ці задачі можна вирішити в соціально організованому процесі як під час занять, так і в позакласний час.

1. Групова робота.

Саме групова робота і взаємодія студентів в ній є ефективним способом розвитку соціальної компетентності студента, його здібності бути лідером і веденим, реалізовувати свої цілі в групі. Сумісна діяльність сприяє розвитку у студентів необхідних навичок соціальної взаємодії, вміння підчинятися колективній дисципліні і одночасно відстоювати свої права, співвідносити власні інтереси з суспільними.

Спілкування – це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, взаємодопомого дає важливе для студентів почуття емоційного благополуччя в соціумі. Формування соціальної компетентності неможливе без спілкування з оточуючими людьми, без їх допомоги. Відповідно до психолого-педагогічних досліджень, навчальне співробітництво визнається провідним для психічного розвитку особистості. Серед різноманітних форм такого співробітництва групова робота з однолітками посідає особливе місце з точки зору мотивації навчання, активності як викладача, так і студента, різноманіття їх взаємозв’язків і відносин.

Під груповою роботою розуміють взаємодію студентів в малих групах, де вони самостійно або з допомогою викладача встановлюють норми спілкування і взаємодії, обирають напрям своєї роботи і засоби для вирішення спільної задачі. За цим стоїть вміння бачити позицію іншого, оцінювати її, приймати чи не приймати, погоджуватися чи сперечатися, а головне – мати власну точку зору, відрізняти її від іншої, вміти її відстоювати.

Психолого-педагогічні дослідження дозволили виявити п’ять базових умов, на яких будується співпраця в малих групах. Перша умовою залучення студентів в групову навчальну діяльність є встановлення позитивного взаємозв’язку між членами групи. Другою базовою умовою є необхідність індивідуального (власного) внеску в результат навчання; третьою – оптимізація безпосередньої взаємодії студентів, що має своїм орієнтиром надання взаємодопомого в процесі розрішення навчальних задач як в інтелектуальному, так і емоціонально-особистісному плані. Четверта умова успішної групової діяльності – наявність достатньо розвинених соціальних вмінь та навичок. П’ята умова пов’язана з необхідністю рефлексії групового процесу, тобто з процесом аналізу і оцінки подій, що мали місце в груповій навчальній діяльності.

Групова робота в навчальному процесі максимально сприяє процесу зростання соціальної зрілості, розширює можливості опанування нових соціальних ролей. Спеціально організована групова навчальна діяльність сприяє розвитку соціальної компетентності, а саме розвитку таких показників як відповідальність, саморегуляція, адекватна самооцінка, позитивна мотивація навчання, володіння засобами спілкування і навичками конструктивної взаємодії.

2. Організація проектної діяльності.

Виховання дисципліни проектної діяльності формує також вміння працювати в колективі, почуття відповідальності за прийняте рішення, настанови на позитивну соціальну діяльність. Відповідальність є основою для розвитку соціальної компетентності студентів. З формуванням відповідальності тісно пов’язаним є розвиток волі і мимовільності поведінки, усвідомлене цілепокладання, що є обов’язковим в проектній діяльності.

3. Соціальна компетентність – це перш за все соціальна активність, бажання жити в суспільстві, умотивованість. Тому в процесі навчання важливо використовувати наступні методичні засоби:

- мотивація навчальної діяльності;

- створення ситуації успіху;

- створення обстановки, що викликає позитивні емоції;

- організація позитивних емоцій у спілкуванні «викладач – студент – викладач»;

- організація самоаналізу власної діяльності.

4. Суб’єкт-суб’єктні відносини як форма організації життя на занятті.

До цього поняття можна віднести діалогове навчання, дискусії, диспути, комунікативні навчальні технології.

5. Завдання сучасного викладача вищої школи – застосовувати найсучасніші колективні способи навчання , створити для студентів різноманітні умови щодо розширення соціуму для предметного спілкування. Наприклад, застосування комп’ютера для розширення кола спілкування з однолітками і експертами через мережу Інтернет; листування засобами електронної пошти; участь в студентських конференціях, організація проведення презентацій результатів творчих і самостійних робіт (групових чи індивідуальних); проведення екскурсій відповідно навчальних дисциплін; реалізація проектної діяльності в масштабі як одного заняття, так і циклу занять; проведення групою студентів екскурсій з використанням програмного матеріалу, що підвищує прагнення студентів до самостійності, самореалізації, успішності; співпраця з бібліотекою; розміщення в Інтернеті власних творчих робіт; участь в олімпіадах.

Отже, підсумовлюючи вищесказане, можна дійти висновку, саме використання методу групової роботи, організація проектної діяльності, підвищення рівня соціальної активності, розвиток суб’єкт-суб’єктних відносин, застосування найсучасніших колективних засобів навчання сприяють ефективному розвитку соціальної компетентності студентів, показниками якої є: співробітництво, робота в команді, комунікативні навички, здатність приймати власні рішення, прагнення до усвідомлення власних потреб і цілей, здатність робити правильний вибір, вміння визначити особисту роль в суспільстві, наявність досвіду виконання різноманітних соціальних ролей, володіння прийомами розв’язання конфліктів, розвиток особистих якостей, саморегулювання.

Література:

1. М. Гончарова-Горянська. Соціальна компетентність: поняття, зміст, шляхи формування в дослідженнях зарубіжних авторів / Гончарова-Горянська М. // Рідна школа. - 2004. - № 7-8.

2. І. Б. Зарубінська. Проблема діагностики соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів. // Інформаційні технології і засоби навчання. 2009. - №5 (13)

3. І. Б. Зарубінська. Формування соціальної компетентності студентів вищих начальних закладів (теоретико-методичний аспект): монографія / І. Б. Зарубінська. – К.: КНЕУ, 2010. – 348 с.

4. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебн. для вузов / И.А. Зимняя. – М.: Логос, 2003. – 384 с.

5. Лєпіхова Л. Соціально-психологічна компетентність у психологічній взаємодії. //Вища освіта України. – 2004. - №3.