Филологические
науки / 9. Этно-, социо- и психолингвистика
Близнюк І.В.
Сумська філія Харківського національного
університету внутрішніх справ, Україна
Мовна ситуація в українському інтернет-просторі
Сьогодні
Інтернет-ЗМІ стають першочерговим джерелом інформації, тим самим диктуючи мовну
моду і своїм користувачам, і мільйонам тих, хто звик до традиційних радіо,
газет і телебачення.
Для лінгвістів
Інтернет — “особливе комунікативне середовище, особливе місце реалізації мови,
яке раніше не існувало, у якому успішно співіснують усний і письмовий варіанти
мови з різною жанрово-стилістичною спрямованістю”. З погляду філологічного,
завдяки децентралізованості Інтернету, відсутності цензури, можливості
висловити свою думку на безмежну аудиторію, Інтернет здобуває характеристику
“поля найменшої текстуальної уніфікації та найбільшого словесного
“демократизму”.
Інтенсивність
розвитку Мережі в Україні з початку цього століття була дуже високою: так, у
грудні 2000 року постійних користувачів Інтернетом було близько 2,1 % громадян,
у жовтні 2003 року їх налічувалося близько 900 тисяч, через рік, за даними
bigmir.net, українська аудиторія глобальної мережі вже становила близько 4
мільйонів, а за прогнозами, до 2008 року має вийти на рівень 30 відсотків
інтернет-користувачів (близько 9-10 млн.). Проте тенденції мовного розподілу
функціонування сайтів свідчать про величезний дисбаланс між російськомовними та
українськомовними ресурсами: станом на кінець 2003 року тільки 14 % усіх
веб-сайтів були українськомовними при 82 % російськомовних і 4 % двомовних!
Таке становище давало підстави російським Інтернет-технологам стверджувати, що
позаяк Інтернет ділиться не за країнами, а за мовами, а сайтів українською
мовою дуже мало, то й говорити про український Інтернет не доводиться, і сайти,
розміщені в російськомовних зонах, слід вважати частиною російського Інтернету.
У небагатьох
дослідженнях мовної ситуації в українській зоні Мережі насамперед зазначають
значну кількісну перевагу російськомовних сайтів над українськомовними, тенденції
великої кількості помилок у текстах, відсутність технічних можливостей для
української абетки. За нашими спостереженнями, російська мова домінує і в
онлайнових ЗМІ (які не мають друкованих чи інших стандартних аналогів, а
існують тільки в Мережі), на Uaportal із-поміж 150 зареєстрованих видань тільки
28 мають українську версію і лише в 16 ця версія базова, решта —
російськомовні.
Однією з причин
переважної російськомовності українського інформаційного Інтернет-простору є,
безперечно, зосередженість медіа-ресурсів і більше поширення Мережі в
русифікованих центрах сходу і в Києві. Так, регіональний розподіл аудиторії
українського сегмента мережі Інтернету є таким: Київ — 66,06%, Одеса — 8,49%,
Дніпропетровськ — 7,04%, Донецьк — 4,53% і всього близько 15% припадає на решту
території, куди входять українськомовні краї. За класифікацією російського
дослідника І.Давидова, мережеві видання за приналежністю поділяються на ті, що
належать державі, медійним групам, політичним і бізнесовим групам, незалежні.
В Україні до
державних сайтів належать веб-сторінки державних установ і організацій, а також
Інтернет-версії державних друкованих та електронних видань. Як відомо, Закон
“Про мови” в Україні не поширюється на віртуальні ЗМІ. Отож в умовах явно
недостатньої представленості тексту українською мовою держава мала б шукати
способів захищати мову титульної нації у віртуальному просторі, надто коли ця
мова взагалі є головною засадничою умовою існування українського Інтернету.
Натомість спільним наказом Держкому інформаційної політики, телебачення і
радіомовлення та Держкомунзв’язку й інформатизації від 25 листопада 2002 року
запроваджено тримовне публікування інформації на офіційних сайтах —
українською, російською та англійською. Насправді пріоритетне місце часто
відводиться російськомовній версії, що й легалізувало фактично статус
російської мови в українському Інтернеті на державному рівні як офіційної.
Незалежних Інтернет-ЗМІ в Україні небагато, бо вони не можуть бути на
самофінансуванні, окремі з них існують на кошти громадських організацій і
фондів, інші — на міжнародні гранти. Вони переважно політично представляють
інтереси й орієнтуються на національно й мовносвідомого читача, обираючи за
головну версію українськомовну (Майдан, Українська правда, ін.). Проте відсоток
таких видань незначний через проблеми з фінансуванням.
Журналісти,
редактори, політологи підпорядковані власникам сайтів і втілюють їхню мовну політику.
Оскільки географічно Інтернет зосереджено в Києві та російськомовних регіонах,
то й найбільше серед зазначеної категорії вихідців із цих країв. “Зручність”
російської мови (порівняно з українською) випливає і з наявності величезного
обсягу довідкової інформації, представленої нею в Інтернеті, натомість
“незручність” української ще й пов’язують із неналежною технічною
пристосованістю клавіатури до української абетки (особливо стосується літери
“ґ” та апострофа).
Отож перенесення
в Мережу реальної практики ставлення до української мови як до марґінальної
становить загрозу витіснення української словесної комунікації російською.
Тож українські
онлайн-ЗМІ, як і весь українськомовний Інтернет, мають дбати і про більшу
наповнюваність українським текстом, і про якість цього тексту — його
інформативність, змістовність, грамотність. Цьому мають сприяти і подальші
дослідження мовної ситуації Інтернетних-ЗМІ та інших структурних компонентів
вітчизняного сегмента Мережі.
Література
1.
http://www.chernivtsi.ukrtelecom.ua.