УДК [338.45:007]:34

Дмитрієнко І.В., Харківський національний університет внутрішніх справ

КОЛИ З’ЯВИТЬСЯ ЗАКОН ПРО УКРАЇНСЬКУ ПРАВОВУ КУЛЬТУРУ?

Постановка проблеми. Культурний процес, роль та місце культури в суспільстві, принципи державної та регіональної політики в галузі правової культури – це ті питання, котрі перебувають в центрі уваги державотворців, філософів, політиків, а також економістів. Це зумовлено особливою значущістю проблем культурного та культурно-правового будівництва, для становлення незалежної держави, її ринкової економіки, формування демократичного громадянського українського суспільства та створення сучасного національного культурно-мистецького правового простору, що є передумовою входження України до світової правової та законодавчо зорганізованого нормами міжнародної правової свідомості та культури спільноти розвинених демократичних держав. Одначе законодавче поле в галузі культури і правової культури в Україні ще досі перебуває в стадії усвідомлення, формування й вдосконалення. Окремі одиничні нормативно-правові акти, які його формують є непослідовними і суперечливими. Це підтверджує важливість і актуальність теми даної наукової статті. Слід також зазначити, що за ідеями Ю.М. Дмитрієнка про українську законодавчу свідомість як таку, що є типовою знаково-матеріальною іншоформою української правової свідомості за періодів її становлення, ми можемо правомірно формувати тезу про законодавчу базу сфери української правової культури як законодавчу культуру – як типову іншоформу правової культури також за періодів її становлення та загалом стверджувати далі про те, що українська правова і законодавча культура є якісним матеріально-змістовним продовженням трансгресивної трансформації української законодавчої та правової свідомості за її ж принипами та закономірностями становлення й розвитку, що вимагає окремих додаткових досліджень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній науковій літературі проблемам та концепціям розвитку культури та правової культури зокрема тощо, а також ролі держави в культурному будівництві присвячено окремі праці багатьох вітчизняних вчених, але як правило, не прямо контекстуально, а у зв’язку з іншими питаннями. Значний теоретичний вклад зробили: О.А. Гриценко, В.В. Солодовник, О. Буценко, Т. Курило, С.Л. Гнатюк, І.М. Дзюба, В.І. Куценко, У.Я. Садова, Л.Т. Шевчук та ін. Проведений огляд літературних джерел засвідчує недостатнє аналітичне дослідження й використання законодавчих основ функціонування культурної та культрно-правової сфери. Вивчення ж української правової культури в контексті української правової свідомості, разом і як самої української правової свідомості, виявлені тільки у комплексних міждисциплінарних наукових праціях Ю.М. Дмитрієнка; наукових робіт у інших дослідників як у вітчизняній, так й у зарубіжній літературі нами не виявлено.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження та аналіз законодавчих основ функціонування культурної та культурно-правової сфери, окремо сфери української культури та української правової культури як прямих об’єктів та ключових чинників формування регіональної культурної та культурно-правової політики.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз законодавчої бази у сфері культури та правової культури зокрема дозволяє виділити чотири групи нормативних актів, що тим чи іншим чином регулюють суспільні відносини у сфері культурного та культурно-правового життя. До першої групи слід віднести нормативно-правові акти, що регулюють загальні питання функціонування української культурної та культурно-правової сфери. До цієї групи належить, перш за все, нещодавно прийнятий Закон України «Про культуру», котрий визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них, та Проект «Концепції Державної цільової програми інноваційного розвитку української культури на 2009-2013 роки», схвалений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2008 року. Закон України «Про культуру» був прийнятий 14 грудня 2010 року Верховною Радою України [3]. Цей Закон спрямований на вдосконалення чинного законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, підвищення відповідальності за порушення його вимог, уточнення повноважень державних органів охорони культурної спадщини, положень щодо збереження пам’яток історії, культури та діяльності історико-культурних заповідників тощо. Зокрема, серед основних принципів державної політики у сфері культури, визначених в Законі, є: пропагування української національної культури в усій її різноманітності за кордоном та світової культурної спадщини в Україні; підтримка вітчизняного виробника у сфері культури; підтримка українського культурного життя у всьому світі, надання українського характеру сучасній індустрії розваг; підтримка регіональних культур і підвищення значення обласних, районних центрів, міст з історичними культурними традиціями. Пріоритетами державної політики у сфері культури визначаються: державними програмами економічного і соціального розвитку України та програмами лояльності Кабінету Міністрів України, в яких обов’язково враховуються аспекти розвитку культури; державними цільовими програмами у сфері культури, що розробляються і затверджуються згідно із законодавством. В Законі передбачено, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури на всій території України, сприяє створенню вітчизняного (національного) культурного продукту українською мовою та його популяризації в Україні й за кордоном. Вільне використання інших мов у сфері культури гарантується, окрім випадків, коли таке використання звужує права чи можливості громадян на доступ до отримання культурн их благ українською мовою. З метою поліпшення умов роботи діючих закладів, установ організацій, підприємств галузі запроваджуватиметься базова мережа закладів культури, фінансування якої має гарантовано здійснюватися на нормативній основі, відповідно до законодавства України, з державного та місцевого бюджетів. Запровадження нормативів забезпечення населення основними видами закладів культури, а також нормативів їх фінансування є обов’язковою передумовою запровадження базової мережі, інакше це може призвести до неконтрольованого скорочення існуючої мережі закладів культури. У Розділі VI Закону передбачено низку важливих положень щодо соціальних гарантій працівникам культури – гарантії щодо роботи на повну ставку, правонадоплатузавислугуроків, інші грошові винагороди, а також пільги з оплати житлово-комунальних послуг. Однак, саме ця частина документу почне діяти лишень з 1 січня 2012 року. Згідно Закону, не підлягають приватизації: архіви (архівні установи), об’єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання України, а також об’єкти архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнодержавного значення; об’єкти культури, що належать до майнових комплексів установ Національної академії наук України; пам’ятки, які включені до переліку тих, що не підлягають приватизації; пам’ятки археології; документи Національного архівного фонду України; музейні предмети, колекції та зібрання державної частини Музейного фонду України; документи Державного бібліотечного фонду України; вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді; заклади культури, що забезпечують державні соціальні нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури; заклади освіти у сфері культури. Крім того, забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення. Попри всі позитивні наслідки прийняття цього вкрай важливого для розвитку сфери культури нормативного документу, не можна не помітити і його недоліки, одним з яких є те, що фінансові аспекти діяльності неприбуткових організацій в означеному Законі не отримали чіткого роз’яснення і поки що регулюються старими нормативними документами. Документом, що визначає перспективи розвитку української культури і правової культури на 2009-2013 роки, є Проект «Концепції Державної цільової програми інноваційного розвитку української культури на 2009-2013 рр.», реалізація якого спрямована на подолання кризових явищ в культурній сфері, пов’язаних із недостатньою роллю національної культурної спадщини, національної кінематографії та сучасних культурних індустрій у розбудові й наповненні національним культурним продуктом інформаційно-культурного простору України, у справі виховання молодого покоління і формування національної свідомості. На основі порівняльного аналізу у Програмі запропоновано визначення оптимального варіанту розв’язання проблем, який ґрунтується на концептуально нових засадах і передбачає стимулювання залучення позабюджетних джерел фінансування, зокрема коштів спонсорів, благодійників, меценатів та інвесторів, перехід до продюсерської системи організації і фінансування культурного виробництва, впровадження передових технологій [8]. До другої групи можна віднести нормативно-правові акти, що регулюють окремі ділянки сфери культури, зокрема бібліотечну справу, клубну та музейну справу, діяльність театральних, архівних установ, кінематографію та ін. Це Закони України «Про охорону археологічної спадщини», «Про театри і театральну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про національну раду України з питань телебачення та радіомовлення», «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», «Про національний архівний фонд та архівні установи», «Про музеї та музейну справу», «Про кінематографію», «Про гастрольні заходи в Україні», «Про бібліотеки та бібліотечну справу», Концепція Державної цільової національно-культурної програми створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека ХХІ», «Про видавничу справу», «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», «Про інформацію», а також «Про схвалення Концепції Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009-2012 роки» та інші. Чекають на належне законодавче регулювання циркова та виставкова галузі. До третьої групи належать нормативно-правові акти, до сфери регулювання яких, належать окремі аспекти культурної діяльності, що виникають в процесі здійснення суспільних відносин. До таких законів слід віднести Земельний кодекс України, Господарський кодексУкраїни, ЗакониУкраїни «Про авторське право і суміжні права», «Про рекламу» та ін. До четвертої групи варто віднести регіональні та обласні Програми розвитку галузей культури міст та областей України, котрі є важливим елементом правової бази культури та практичною основою для планування роботи установ сфери культури в регіоні. Зокрема, на теренах Львівської області з початку 2010 року діяло декілька таких Програм, а саме: «Програма соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2010 рік», де основною метою роботи галузі культури є підвищення привабливості мистецьких і культурних закладів, організація наукових і культурних заходів, спрямованих на просування української культури на національному та міжнародному рівні [5]; Цільова обласна програма забезпечення підготовки високопрофесійних кадрів для установ культури [2]; Обласна програма «Поповнення бібліотечних фондів на період до 2010 року» [4]; Регіональна програма розбудови сфери охорони культурної спадщини Львівської області за період на 2007-2012 роки [6]; Регіональна программа розвитку інформаційного простору Львівської області на 2009-2012 рр. [1]; Програма розвитку української мови, української культури та історичної свідомості громадян України на території Львівської області на 2010-2014 рр. [7]. Автентичною є програма правової овіти населення в Сумської області на 2011 рік та деякі інші програми [10-11]. Але комплексної цільової «програми стійкого становлення й розвитку української правової свідомості» (Ю.М. Дмитрієнко) та української правової культури немає досі. Продовжуючи характеризувати далі названі локальні нормативні акти, зазначимо, що, так, наприклад, Програмою соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2010 рік передбачалося забезпечити для оптимального розвитку галузі культури: збереження та розвиток базової мережі закладів культури, особливо у сільській місцевості, покращення їх матеріально-технічної бази; створити систему інформаційно-аналітичного моніторингу культурних процесів, в тому числі електронних фондів архівів, бібліотек, музеїв та інших закладів культури; забезпечити підтримку розвитку професійного та аматорського мистецтв, створення належних умов для творчої діяльності, зокрема національних мистецьких колективів та творчих спілок; сприяти розвиткові культурної дипломатії та пропагувати українську культуру за кордоном; активніше залучати українську діаспору через конференції, культурні заходи та сприяти культурному обміну з іншими країнами. Наступним етапом для оптимального розвитку культурної сфери регіону за цими напрямками буде виконання Програми соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2011 рік. Наявність великого числа нормативно-правових актів у законодавчому полі культури України демонструє складні трансформаційні процеси в культурній сфері, а їхній зміст віддзеркалює провідні тенденції у формуванні законодавчих основ культурного будівництва, однак в них існують відчутні прогалини. Окремі галузі культури залишаються поза межами законодавчого регулювання, не прийняті досі а бо довгий час не поновлюються окремі галузеві закони. Стосовно законодавчої сфери правової культури, - то нами виявлено лише одиничні нормативні акти, наприклад, Постанови Центральної виборчої комісії «Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні», «Про Координаційну раду при Центральній виборчій комісії з питань підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні», Указ Президента України "Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні" від 8.12.2000 № 1322/2000, Постанова Кабінету Міністрів України «Про завтвердження заходів щодо реалізації Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні» від 31.01.2001 року N 88 та деякі інші, прямо не пов’язані [9-17], але як бачим строго прив’язані до окремих важливих суспільно-правових процесів – виборів, котрі, на жаль, попри на пильну зацікавленість законодателя, так і залишился остаточно не реалізованим у правовій практиці. У інших законах ці положення враховані частково, або зовсім не враховані (Див. наприклад, Закон України "Про вибори Президента України"; Закон України "Про вибори народних депутатів України", Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", Закон України "Про доступ до публічної інформації", Закон України "Про звернення громадян", Закон України "Про Центральну виборчу комісію" та ін.). Прямо cкладається вперте враження про те, що правову культуру слід виховувати тільки на період виборів, а потім про неї забути? Чому законодавець дбає про правову культуру тільки на період виборів? Питання, мабуть, ніхто не почує.

Висновки з проведеного дослідження. Для вирішення проблеми подальшого розвитку культури слід не тільки збільшувати обсяги, але й поліпшити якісну структуру її фінансування, вдосконалити механізми використання бюджетних коштів. Потрібне подальше вдосконалення законодавчої бази культури. Необхідно внести зміни до Бюджетного кодексу України та до «Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами», які враховуватимуть особливості фінансування галузі, а також зміни до тендерно-закупівельного законодавства, що враховуватимуть сферу культури і мистецтва. Слід істотно посилити увагу держави та органів місцевого самоврядування до питань розвитку культури на селі та надання культурних послуг мешканцям сіл і малих міст, а також створити новий Закон України «Про українську правову свідомість» та «Про українську правову культуру» на грунті виявлених їх же принципів і закономірностей становлення й розвитку [18-20].

Список використаних джерел:

1. Додаток до розпорядження голови обласної державної адміністрації Львівської області від 4 жовтня 2010 року № 1068/0/5-10 «Регіональна програма розвитку інформаційного простору Львівської області на 2009-2012 рр.» [Електронний ресурс] – Режим доступу: loda.gov.ua/ua/docs/dir/3/document/413/

2. Додаток 3 «Програми соціально-економічного та культурного розвитку

Львівської області на 2010 рік» №1239 від 29.06.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oblrada.lviv.ua/programs.php.

3. Закон України «Про культуру» від 14 грудня 2010 р. № 2778-VI. [Електронний ресурс]. – Режимдоступу : http://www.zakon.rada.gov.ua

4. Обласна програма «Поповнення бібліотечних фондів на період до 2010 року у Львівській області» [Електроннийресурс]. – Режимдоступу: http://www.loda.gov.ua/ua/current-activity/education/

5. Рішення Львівської обласної ради №1239 від 29.06.2010 р. «Про Програму соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2010 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oblrada.lviv.ua/programs.php.

6. Рішення Львівської обласної ради №155 від 5 грудня 2006 року «Про затвердження Регіональної програми розбудови сфери охорони культурної спадщини Львівської області на 2007-2012 роки» [Електроннийресурс] – Режим доступу: http://www.oblrada.lviv.ua/arhivtext.php

7. Рішення Львівської обласної ради від 06 липня 2010 року №1248 «Про програму розвитку української мови, української культури та історичної свідомості громадян України на території Львівської області на 2010-2014 роки» [Електронний ресурс]– Режим доступу: uvploda.at.ua/mova/rishennia.doc

8. Розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення Проекту «Концепції Державної цільової програми інноваційного розвитку української культури на 2009-2013 роки» від 08.12.2008 р. [Електроннийресурс]. – Режимдоступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

9. Постанова Центральної виборчої комісії «Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні» від 08.10.1999. – N 336

10. Постанова Центральної виборчої комісії "Про Типову програму навчання організаторів підготовки та проведення виборів і референдумів" від 22.10.2001 року № 39

11. Постанова Центральної виборчої комісії «Про Координаційну раду при Центральній виборчій комісії з питань підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні» від 27.11.2001. – N 48

12. Конституція України. – К.: Право, 1996. – 29 с.

13. Указ Президента України "Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні" від 8.12.2000 № 1322/2000
14. Указ Президента України "Про національну програму правової освіти населення" від 18.10.2001 №992/2001

15. Постанова Кабінету Міністрів України "Про програму правової освіти населення України" від 29.05.1995 № 366

16. Постанова Кабінету Міністрів України «Про завтвердження заходів щодо реалізації Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні» від 31.01.2001 року N 88

17. Програма правової освіти населення //Розпорядження Сумської обласної державної адміністрації від 10.05.2011. – N 332

18. Дмитрієнко Ю.М. МЕТАМЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ, ПРИНЦИПИ CТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ // І.В. Дмитрієнко, Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. – 2011. – № 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/ FP/2010-3/10djmmpr.pdf

19. Дмитрієнко І.В., Дмитрієнко Ю.М. Новітні закономірності конкретно-історичного розвитку і становлення української правової свідомості та культури // Материали за VII Международна научна практична конференція «БЪДЕЩЕТО ВЪПРОСИ ОТ СВЕТА НА НАУКАТА – 2011, 17-25 ДЕКЕМБРИ, 2011. Том 15. Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 5-15

20. Дмитрієнко Ю.М. СУТТЄВІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ // Materialy VIІ Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «KLUCZOWE ASPEKTY NAUKOWEJ DZIALALNOSCI - 2012» (07-15 STYCZNIA 2012 rokи). Volume 21. Pravo. Historia. – Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 3-17