Спрощена система оподаткування, обліку та звітності в Україні починаючи з 01.01.2012 року запрацює по-новому

Право/2. Административное и финансовое право

Васьківська К.М.

Національний університет Державної податкової служби України

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності в Україні починаючи з 01.01.2012 року запрацює по-новому

Запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві – є одним з основних напрямів державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні, відповідно до статті 4 ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва» для суб’єктів малого підприємництва»[3].

Процес становлення спрощеної системи оподаткування має свою історію, яка розпочалась з прийняттям Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року №727/98.

Спробою реформування, стало винесення Кабінетом Міністрів України законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів (щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва) № 8521. І після багатьох обговорень і доопрацювань, 4 листопада 2011 р. під номером 4014-VI Закон було прийнято повторно, який набрав чинності 1 січня 2012 року і як наслідок Глава 1 Спрощена система оподаткування, обліку та звітності була включена до Податкового кодексу, а саме Розділу ХІV Спеціальні податкові режими.

Відповідно до п. 291.2 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 Податкового Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених Податковим кодексом, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності[1].Таким чином, запровадження спрощеного обліку є обов’язковою умовою для осіб, що сплачують ЄП.

Залежно від виду діяльності, граничної чисельності працюючих та обсягу отримуваного доходу, Закон передбачає поділ всіх платників ЄП на чотири групи. Перші три групи включають лише фізичних осіб, четверта -тільки юридичних. Зупинимось детально на кожній групі.

Відповідно до п. 291.4 Податкового кодексу України, перша група включає: фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень. Ставка податку для такої категорії встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати відповідно до п. 293.2. Податкового кодексу України[1]. Таким чином, для фізичних осіб 1-ої категорії ставки податку зменшуються з існуючих 20-200 грн, як було передбачено Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування» до 10-100 грн, оскільки це приблизно становить 1-10% розміру мінімальної заробітної плати, адже ставки єдиного податку за Податковим кодексом України на пряму залежать від розміру мінімальної заробітної плати. Податковий період для платників податку цієї групи становить календарний рік, відповідно до п. 294.1. Податкового кодексу України[5, с.39].

Друга група включає: фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень [2].

Ставка податку визначається органами місцевого самоврядування в межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати з розрахунку на календарний місяць, яка фактично аналогічна тій що була визначена Указом Президента від 1998 року[4]. Податковий період для цієї групи становить календарний квартал.

Досить цікавим і корисним нововведенням ПКУ є норма про те, що платники ЄП груп 1 та 2, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати ЄП протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також на період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Слід зауважити, що до підписання ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» №4014-VI спрощена система в Україні діяла не лише за рахунок єдиного податку, який регулювався Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», а і за рахунок фіксованого податку, який регулювався Декретом КМУ «Про прибутковий податок з громадян». Відповідно до 4-го розділу даного Декрету підприємці, які здійснюють діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках, здійснюють таку підприємницьку діяльність за фіксованим податком шляхом придбання патенту. Такі особи можуть самостійно здійснювати підприємницьку діяльність, або залучати найманих працівників, кількість яких не повинна перевищувати 5 осіб, а також валовий дохід такого громадянина від здійснення підприємницької діяльності за рік не повинен перевищувати семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, з прийняттям закону №4014-VI фіксований податок, як такий, скасовано, але він знайшов своє відображення у Главі 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV Податкового кодексу України. А саме громадян, які здійснюють діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках самостійно можна віднести до 1-ї категорії «спрощенців», в такому випадку ставка для них фактично не змінилась і залишилась така, як і була передбачена Декретом КМУ – у межах від 20 гривень до 100 гривень за календарний місяць, у Податковому кодексі ж ставка для першої категорії від 1 до 10% розміру мінімальної заробітної плати, отже, майже аналогічна. Що стосується підприємців, які здійснювали підприємницьку діяльність із залученням найманих працівників, їх можна нині віднести до 2-ї категорії. Дослідженням встановлено, що не зважаючи на те, що фіксований податок скасовано для підприємців, які до цього часу здійснювали діяльність з продажу на ринках за фікс патентами, для них передбачені сприятливі умови здійснення підприємницької діяльності в Податковому кодексі України за рахунок сплати єдиного податку.

До третьї групи належать: фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень, відповідно до п. 291.4. Податкового кодексу України.

Четверта група включає: юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

Що ж стосується ставок, то законодавець прирівняв 3-тю та 4-ту категорії, встановивши для них однакові ставки, а саме:

1)3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з Податковим Кодексом;

2) 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку[1].

Прийняття ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» викликало масове обговорення та дослідження нововведень.

На думку О.Даниленка, з економічної точки зору зрівняння ставок єдиного податку для 3-ї та 4-ї категорії є виправданим, оскільки дає можливість поставити юридичних та фізичних осіб в подібні конкурентні умови щодо режиму оподаткування[6, с. 57].

На підставі вказаного вище, ми бачимо, що визачення категорії платників та встановлення для них ставок єдиного податку на пряму залежить від обсягу доходу, кількості працюючих та виду діяльності. Дані нововведення набрали чинності з 01.01.2012 року і це, на нашу думку, є кроком вперед при вдосконалені спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Література:

1. Податковий кодекс України : Закон України від 02.12.2010 р. № 2755-VI / Відомості Верховної Ради від 19.01.2012р.

2. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності: Закон України від 04.11.2011 року№ 4014-VI // Відомості Верховної Ради України.

3. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19 жовтня 2000 року №2063-III // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 2063-14.

4. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 3 липня 1998 року№ 727/98 (втратив чинність від 01.01.2012р.)

5. Білова Н. Місцеві податки і збори по-новому: знайомимося та готуємося до сплати // Податки та бухгалтерський облік. – 2011. - № 1-2(1394-1395). – С. 38-46.

6. Даниленко О. Спрощене оподаткування по-новому: основні моменти // Справочник економіста. – 2011. - №12(96). С. 54-60.