ПІДСИСТЕМА ЛОКАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В СТРУК-ТУРІ ГАЛУЗЕВОГО ПРИНЦИПУ ОПТИМАЛЬНОГО ПОЄДНАННЯ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО Й ЛОКАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕ-ГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Підсистема локального регулювання в структурі галузевого принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин

У сучасній вітчизняній науці трудового права М.І. Іншиним було піддано, як на нас, справедливій критиці позиції тих дослідників, котрі «локальне правове регулювання... ототожнюють із нормотворчою діяльністю відповідних суб’єктів» [1, с. 174]. Дійсно, процес правового регулювання не вичерпується розробкою правових норм, а лише розпочинається. Відтак, під час характеристики сутності локального правового регулювання доцільно виходити з того, що останнє охоплює як нормотворчу, так і правозастосовну діяльність. Означений висновок, на наш погляд, має відповідне загальнотеоретичне підґрунтя[1]. З огляду на зазначене, можна в цілому погодитися із запропонованою М.І. Іншиним дефініцією поняття «локальне правове регулювання», як «підзаконного, похідного від централізованого регулювання, що здійснюється за допомогою локальних правових норм, прийнятих у встановленому порядку компетентними суб’єктами, і спрямованих на впорядкування службово-трудових відносин у межах конкретного державного органа, підприємства, установи, організації» [1, с. 174]. Водночас, не вважаємо обґрунтованим і доцільним застосування в означеній дефініції такого словосполучення, як «похідного від централізованого регулювання» та, зокрема, твердження М.І. Іншина, що «локальне правове регулювання службово-трудових відносин у рамках державних органів, підприємств, установ, організацій має... вторинний, додатковий характер. Воно не може відбуватись всупереч із централізованим, загальнодержавним, законодавчим регулюванням» [1, с. 181]. За такого концептуального підходу, виходить, що під час характеристики сутності галузевого принципу – принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин, пріоритет віддається лише одній його складовій. Останнє, на наш погляд, по-перше, не може обґрунтовуватися, як те робить автор, вказівкою на те, що «вторинний, додатковий характер» локального регулювання обумовлений тим, що останнє «не може відбуватись всупереч із централізованим, загальнодержавним, законодавчим регулюванням» [1, с. 181]. Підзаконний характер, про який тут цілком обґрунтовано зазначає М.І. Іншин, на наш погляд, безпосередньо не обумовлює «вторинність» такого регулювання. Скоріше, означене стосується характеристики особливостей установлення компетенції учасників локальної нормотворчості, сфери застосування системи локального правового регулювання, але не заперечує його «повноцінного» характеру в механізмі регулювання трудових відносин загалом та службово-трудових відносин зокрема. Якщо дотримуватись запропонованої логіки міркувань, то, вірогідно, можна, зрештою, стверджувати, що й закони – акти централізованого законодавства, що мають вищу юридичну силу в Україні, також не мають самостійного юридичного значення, оскільки не можуть суперечити чинній Конституції України, а опосередковано – і міжнародним договорам, ратифікованим Україною (ст. 9 Конституції України, ст. 8-1 КЗпП України).

По-друге, – твердження про «вторинність» локального правового регулювання, як на нас, не стикується з можливістю й головне – необхідністю оптимального поєднання на практиці централізованого та локального правового регулювання. З використанням терміну «підзаконний» слід погодитися, це є обґрунтованим насамперед наявністю ієрархії нормативно-правових актів, за допомогою яких установлюється правовий статус учасників соціально-трудових відносин, але, запропоноване М.І. Іншиним, «підпорядкування» локального правового регулювання централізованому, констатація його суто «вторинного» характеру, як нас, є недоцільним, оскільки принаймні за такого підходу є підстави стверджувати, що локальне правове регулювання самостійного юридичного значення в процесі регулювання соціально-трудових відносин взагалі не має, а лише «обслуговує» централізоване регулювання, є «похідним», як пише дослідник, від останнього. Як контраргумент та задля посилення наших застережень пошлемося тут і на інші міркування М.І. Іншина[2]. Беручи до уваги останні наведені М.І. Іншиним характеристики локального правового регулювання в сфері службово-трудових відносин державних службовців, гадаємо, що аж ніяк означене дослідником не свідчить про «вторинність» або відсутність самостійного значення такої системи правового регулювання, як локальна. Крім того, тут слід зважити ще й на те, що, за думкою М.І. Іншина, «локальні норми також відносяться до категорії спеціальних, але з усієї сукупності норм спеціального призначення вони мають найменший масштаб впливу, бо діють тільки в тому органі чи структурному підрозділі, де були прийняті... Створення комплексу спеціальних норм об’єктивно зумовлено специфічною діяльністю певних суб’єктів права. Виступаючи своєрідним «правовим буфером», спеціальні норми призначені ліквідувати розбіжності між різними рівнями правового регулювання відносин у різних сферах життєдіяльносте суспільства... Сутність же спеціального законодавства, призначеного регулювати службово-трудові відносини в сфері функціонування державної служби полягає в тому, щоб деякою мірою конкретизувати загальне законодавство стосовно безпосередніх умов праці державних службовців; нормативно забезпечити реалізацію їхніх суб’єктивних прав та інтересів з урахуванням їхньої специфічної діяльності; виступати сполучною ланкою між загальним і локальним нормативним регулюванням. Відтак, спеціальне правове регулювання відносин у сфері функціонування державних органів треба розуміти як діяльність компетентних органів щодо створення та реалізації нормативної бази, яка враховує специфіку цих органів і шляхом конкретизації загального законодавства досягає двоєдиної мети: ефективного виконання поставлених перед ними завдань і, ураховуючи особливу роль державних службовців, забезпечує реалізацію їхніх суб’єктивних прав та інтересів. Оскільки... локальні норми права відносяться до спеціальних норм... і є невід’ємною їх складовою, то їх єдиний (умовно) характер необхідно досліджувати через філософські категорії загального, особливого й окремого (одиничного). Ці категорії тісно співвідносяться одна з одною... Специфіка службово-трудових відносин полягає в тому, що вони регулюються не тільки правовими нормами загального й локального характеру, а й низкою спеціальних правил... Загальному, особливому й окремому відповідають загальне, спеціальне й локальне правове регулювання. До того ж, треба чітко уяснити, що як між філософськими категоріями, так і між їхніми суспільними прототипами існують певні взаємопереходи. І те, що є окремим у одному випадку, може стати особливим чи загальним в іншому, і навпаки. Так, нерідко в правотворчій діяльності виникають ситуації, коли норма з обмеженою сферою впливу за певних умов вимагає перетворення її в норму з більш широкою сферою дії» [1, с. 174-175, 176]. Пропозиція М.І. Іншина досліджувати співвідношення загальних, спеціальних та локальних норм права (коли локальні норми є, як пише цей дослідник, «невід’ємною складовою» спеціальних норм крізь призму таких філософських категорій, як «загальне», «особливе» і «окреме (одиничне)», які «тісно співвідносяться одна з одною») видається більш обґрунтованою порівняно із твердженням цього ж автора про «вторинність» локального регулювання й відсутність самостійного юридичного значення такого регулювання в механізму правового регулювання службово-трудових відносин державних службовців та, відповідно, в структурі галузевого принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин [7-12].

Література

1. Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 337 с.

2. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 438 с.

3. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. II. – 328 с.

4. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. I. – 286 с.

5. Теория государства и права: учебник / под. ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА – ИНФРА, 1998. – 570 с.

6. Пашутін В.В. Предмет правового регулювання // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2006. – №3. – С. 3-9.

7. Лавріненко О. В. Принцип оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин: тлумачення сутності та форми його реалізації в сфері службово–трудових відносин // Право і суспільство. – 2009. – № 3. – С. 32–37.

8. Лавріненко О. В. Галузевий принцип оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин: онтолого–правовий і термінологічний аспекти // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. – № 2. – С. 323–337.

9. Лавріненко О. В. Система ознак локального правового регулювання службово–трудової діяльності державних службовців: аналіз сучасних розробок / О. В. Лавріненко // Бъдещи изследвания – 2010 : материали за VI Международна научна практична конференция, (София, 17–25 февруари 2010 г.). – София: «Бял ГРАД–БГ» ООД, 2010. – Том 7. – Стр. 31–35.

10. Лавріненко О. В. Місце й значення системи локального регулювання в механізмі правового регулювання службово–трудових відносин: дискусійні сегменти сучасної галузевої доктрини / О. В. Лавріненко // Veda a technologie: krok do budoucnosti – 2010 : materiäly VI Мezinärodni vedecko–praktickä konference, (Praha, 27.02.2010 – 05.03.2010 roku). – Praha: Publishing House «Education and Science» s.r.o., 2010. – Dil 7. – Stran. 18–21.

11. Лавріненко О.В. Сутність, особливості реалізації та характер співвідношення принципів єдності й диференціації правового регулювання умов праці та оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання соціально–трудових відносин // Південноукраїнський правничий часопис. – 2010. – № 2. – С. 110–117.

12. Лавріненко О.В. Система локального (місцевого) правового регулювання службово–трудових відносин працівників ОВС України в структурі галузевого трудо–правового принципу соціального партнерства й договірного встановлення умов праці // Південноукраїнський правничий часопис. – 2010. – № 3. – С. 86–93.

[1] Поняття «механізм правового регулювання» розроблене й введене в науковий обіг як похідне від поняття «правове регулювання» [2, с. 46-47]. С.С. Алексєєв механізм правового регулювання характеризує як узяту в єдності систему правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини [3, c. 9], а під «правовим регулюванням» зазначений автор розуміє результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їхнього впорядкування, охорони, розвитку відповідно до вимог певного соціального ладу, який здійснюється за допомогою правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів тощо) [4, c. 289]. В.М. Корельский і В.Д. Перевалов уважають механізмом правового регулювання систему юридичних засобів за допомогою яких здійснюється правове регулювання [5, с. 269]. За думкою В.В. Пашутіна, «норма права – хоча й основний, але зовсім не єдиний засіб впливу на поведінку людей. Тобто... формулюється думка, згідно з якою регулятором є не право (правові норми), а весь механізм правового регулювання... Фактично у правовій нормі формулюються склад, еталон бажаних правовідносин та його суттєві ознаки. Це нескладно довести. Основна частина норми права – диспозиція – містить правило поведінки, викладене у формі прав та обов’язків суб’єктів правовідносин (зміст правовідносин), зазначається, з приводу якого блага можливі такі права та обов’язки (предмет правовідносин), називаються самі суб’єкти. Тобто у диспозиції формулюється склад правовідносин: суб’єкти, об’єкт та зміст правовідносин. Гіпотеза містить умову, за якої реалізується норма права, тобто формулюється юридичний факт, який спричиняє «роботу» правовідносин, реалізацію норми у правовідносинах. Санкція правової норми засвідчує наявність охорони змодельованих правовідносин з боку держави, що є обов’язковою ознакою правовідносин. Таким чином, – підсумовує В.В. Пашутін, – не заперечуючи вплив права (правових норм) на суспільне життя, слід констатувати, що передусім правова норма містить модель суспільних відносин, до яких входить і модель поведінки учасників цих відносин, викладена у диспозиції норми права. Норма права самостійно не регулює ані суспільні відносини, ані поведінку людей (хоча, безумовно, впливає на них). Тобто нелогічно говорити про те, що предметом регулювання правовою нормою є суспільні відносини або поведінка. Таким регулятором слід визнати механізм правового регулювання. У публікаціях можна знайти різні варіанти складу механізму правового регулювання, але не існує розбіжностей з приводу того, що, окрім інших, до цього механізму належать норми права, правовідносини, акти реалізації права» [6, с. 7-9]. Отож, і «правове регулювання» загалом, і «механізм правового регулювання», як похідна від попереднього, зокрема, включають таку іманентну складову (стадію, етап), як правозастосовча, правореалізаційна діяльність. Зрозуміло, що означена загальнотеретична конструкція (підхід) має цілком закономірний і природний прояв і в системі локального правового регулювання службово-трудових відносин працівників ОВС та інших категорій державних службовців.

[2] Так, цей автор пише, що «оптимальне співвідношення сфер впливу централізованих... і локальних норм має змінний характер. Отже, через об’єктивні причини (необхідність жорстокої регламентації, рухомість і різноманітність реальних відносин) та внаслідок суб’єктивних факторів (неповнота або відставання законодавства, необгрунтована перевага централізованого регулювання) питома вага їх може змінюватись. Завдання науковців полягає у передбаченні майбутніх змін і своєчасному реагуванні на них. Окремі сторони будь-яких відносин мають більш динамічний характер. Через мінливість вони потребують відповідного правового регулювання, котре змогло б урахувати усі особливості. Це можуть зробити... локальні норми. Тому, приймаючи той або інший акт у сфері трудового права, зокрема службово-трудової діяльності... необхідно у кожному випадку враховувати реально існуюче співвідношення загальних, особливих і окремих закономірностей певних відносин... Головне призначення... локальних норм полягає у наближенні загальних правових приписів до конкретних адресатів... Локальне регулювання як елемент правового регулювання базується на загальних правових принципах. Локальні норми органічно входять до правових інститутів і галузей національного права, багато в чому визначають статус державного службовця... Важливість локального правового регулювання в державних органах, підприємствах, установах визначається його функціями, найважливішими з яких слід вважати: функцію реалізації законодавчих приписів у сфері службово-трудових відносин державних службовців; функцію деталізації, конкретизації загальних нормативно-правових актів; функцію заповнення прогалин в праві, коли локальні норми приймаються за відсутності відповідних централізованих норм; функцію експериментальної перевірки тих або інших законодавчих «припущень»; функцію первинного правового регулювання специфічних службово-трудових відносин, що виникають в рамках певного органа державного механізму, якщо рішення цих питань входить до компетенції останнього і об’єктивно вимагає правової форми. ...Порівняно з централізованим правовим регулюванням, здійснюваним в централізованому порядку, локальне регулювання... відбувається безпосередньо у сфері застосування праці...; відчуває опосередкований вплив держави; спрямоване на впорядкування таких службово-трудових відносин, які мають специфічний характер для даної державної інституції і не врегульовані у централізованому порядку; виступає як форма саморегуляції службово-трудовим колективом тих службово-трудових відносин, регулювання яких віднесено до компетенції державного органа, підприємства, організації чи установи; ...може містити елементи «випереджаючого» регулювання, спрямовані на ліквідацію прогалини в праві, пошуки адекватного варіанта регулювання» [1, с. 181-182].