Економічні науки / 10. Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Горяча І.Ю.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Напрями РОЗВИТКУ НТП та оцінка ефективності їх реалізації на підприємстві

Науково-технічний прогрес у розвинених країнах нині переходить на принципово новий етап розвитку, який дістав назву «рух на випередження». Головна мета цього руху полягає у прискоренні розроблення нових високих технологій, яких ще немає ні в кого. Для цього створюються великі колективи з представників фундаментальних і прикладних наук та виробництва. Це дає змогу максимально швидко впроваджувати нові наукові відкриття спочатку в експериментальне виробництво, а потім – у масове. Рух на випередження стимулює швидкий розвиток саме тих наук, які стають теоретичною основою нових високих технологій (наприклад, так звані нанонауки).

Рух на випередження потребує і принципово нового розуміння процесів розвитку всього суспільства. Раніше (а в більшості країн і тепер) основна ідея прогресу полягає в тому, що спочатку треба наздогнати в розвитку науки, виробництва найрозвиненіші країни приблизно тим же шляхом, який пройшли останні, і лише після цього досягати ще вищого рівня. Нині цей підхід застарів, бо коли ми за такою методологією наздоганятимемо країни, які застосовують рух на випередження, то вони відірвуться від нас ще більше, тобто ми продовжуватимемо відставати від інших. Основна ідея методології руху на випередження полягає в тому, щоб «переганяти без того, щоб наздоганяти»[1].

У науковому середовищі та суспільстві все більше зростає розуміння того, що трансформація науково-технічних розробок у конкурентоспроможний на світових ринках інноваційний продукт є найскладнішим і разом з тим найвідповідальнішим етапом у ланцюзі, який пов’язує наукову сферу зі споживачами. Ситуація ускладнюється ще й тим, що науковці й розробники нової техніки і технологій не мають підприємницький навиків та необхідної інформації щодо ринкових пріоритетів. Просування інноваційної продукції на ринки, особливо світові, вимагає спеціальних економічних знань, володіння сучасними маркетинговими методами [2].

Забезпечення комерційної реалізації результатів інтелектуальної діяльності більш успішно може здійснюватися через спеціальні структури, які мають стати безпосередніми учасниками процесу створення об’єктів права інтелектуальної власності, здійснювати експертну оцінку їхньої ринкової привабливості, а також надавати інноваційним розробкам дієву маркетингову та фінансову підтримку [3].

Низька конкурентоспроможність продукції більшості вітчизняних підприємств на світовому ринку є результатом тривалого процесу становлення та еволюції останніх в умовах командно-адміністративної системи господарювання. Існуюча на той час модель взаємозв'язку і функціонування суб'єктів господарювання була орієнтована на максимізацію, як правило, народногосподарського ефекту, що абсолютно не тотожно максимізації ефектів окремих суб'єктів господарювання [4].

Проблеми науково-технологічної сфери викликають великий інтерес як серед науковців, так і серед практиків. Це зумовлено також недостатньою розробленістю низки теоретичних і практичних аспектів у зазначеній сфері. Дослідженням цих проблем займаються відомі вчені, зокрема А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, Б.А. Маліцький, А.І. Сухоруков, Л.І. Федулова та інші. Наукові дослідження проблематики інноваційної діяльності підприємств та впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво проводили вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема: І. Лукінов, М. Чумаченко, В. Карпов, А. Коренной, О. Амоша, Ю. Бажал, Л. Барютін, С. Козьменко, В. Бабич, П. Завлін, А. Васильєв, С. Ілляшенко, С. Покропивний, В. Захарченко, А. Кац, В. Трапезніков, М. Дворцин, В. Юсім.

Разом з тим, питання оцінки та стимулювання впровадження досягнень науково-технічного прогресу у діяльність підприємств у сучасних умовах обмеженості ресурсів та зношеності основних фондів є недостатньо розробленими у методичному плані і не доведені до практичного застосування.

Під досягненнями НТП слід розуміти науково-технічний результат, що сприяє, за умов його реалізації, розвитку продуктивних сил, покращанню організації виробництва та забезпеченню ринку продукцією на більш високому рівні, ніж аналоги, що були відомі в країні раніше. Реалізація досягнень НТП – це безперервний процес впровадження в операційну діяльність підприємства новацій, що випливають з досягнень науки та техніки і спрямовуються на розширення можливостей рентабельного виробництва і реалізації продукції. В дисертації запропоновано удосконалену систему класифікації досягнень науково-технічного прогресу на підприємствах [5].

Основними економічними проблемами технічного переозброєння та інноваційної діяльності вітчизняних підприємств є низький рівень технологічного способу виробництва (велика питома вага ручної праці); багатоукладність економіки та переважання виробництв третього та четвертого технологічних укладів; високий показник зносу основних фондів; збільшення виробничих витрат внаслідок використання застарілого устаткування та високої ресурсо- та енергоємності виробництва; низький загальний рівень інноваційної діяльності в промисловості [3]. Ще однією проблемою економічного розвитку є збільшення в структурі промислового виробництва питомої ваги підприємств енергоємних та сировинних галузей, і це при скороченні частки наукоємної продукції машинобудування. Така нераціональна структура є свідоцтвом сировинної орієнтації та низького обсягу інвестиційних товарів та виробів тривалого використання, які найбільше впливають на технічний прогрес та відтворювальні можливості економіки. Але найбільші проблеми викликає питання фінансування оновлення основного капіталу та інноваційної діяльності на підприємствах. Вагомою проблемою розвитку науково-технічного прогресу обмеженість джерел фінансування та переважання в їх структурі власних коштів підприємств. Тому в умовах обмеженості фінансових ресурсів існує необхідність розроблення такого організаційно-економічного механізму, який дозволив би підприємству збільшити ефективність своєї діяльності за рахунок реалізації досягнень науково-технічного прогресу в пріоритетних для підприємства напрямках [2].

Процеси глобалізації формують новий механізм конкуренції як на глобальних, так і на внутрішніх ринках. Він заснований на прагненні конкуруючих систем до ринкової домінації на основі володіння виключними технологіями, технологічними знаннями та, відповідно, виключним продуктом. Наслідком такої конкуренції є посилення бар’єрів входу на ринок та бар’єрів між конкуруючими структурами, а також можливість диктатури поведінки як конкурентів, так і споживачів.

Вважаємо, що у найближчі роки спостерігатиметься посилення впливу процесів глобалізації на науково-технічний потенціал країн, наслідком чого буде й глобалізація самої науки. Прояв цього впливу полягає в тому, що країни прагнутимуть посилювати власний потенціал науки, техніки та технологій на основі охоплення якомога більшої кількості актуальних напрямків досліджень та збільшення фінансування наукових робіт. Така ситуація призведе до ще більшого розриву між тими країнами, які мають унікальні технології і здатні продукувати нові, а також тими, котрі такою здатністю не володіють.

З огляду на все це, ми думаємо, що науково-технічний потенціал втрачається через те, що відсутня науково-методична база управління ним. Дане твердження стосується різних економічних систем, але особливого значення набуває при управлінні НТП, бо саме на рівні підприємства здійснюються процеси, які формують основу для прискорення прогресу науки, техніки й технологій на всіх ієрархічних рівнях.

Очевидною є неможливість управління НТП на основі методів, принципів управління, які були розроблені раніше, оскільки вони абсолютно не враховують необхідність адаптації науково-технічного потенціалу до мінливих умов зовнішнього середовища, швидкі зміни поколінь техніки та технологій.

Отже, НТП повинен розглядатися не просто як елемент формування певної ресурсної бази або передумов розвитку, а як найважливіша складова стимулювання розширеного відтворення інтенсивного типу на підприємстві. На нашу думку, основною метою сучасної системи управління науково-технічним потенціалом має бути орієнтація на гнучкість, мобільність, швидку переорієнтацію відповідно до змінних умов. Досягнення цієї мети може бути забезпечене в тому числі й за рахунок використання коефіцієнта адаптивності НТП, який вказує на здатність науково-технічної сфери підприємства до швидкої перебудови відповідно до змінних умов.

Література:

1. Гончаренко Т.П. Научно-технический потенциал предприятия // Потенциал инновационного развития предприятия: Монография / Под ред. д-ра экон. наук, проф. Козьменко С.Н. – Сумы: “Деловые перспективы”. – 2005. – С.150-226.

2. Гончаренко Т.П. Оценка эффективности использования научно-технического потенциала промышленного предприятия в условиях глобальной конкуренции // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. Т. 13. – Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД, УАБС НБУ. – 2005. – С. 242-247.

3. Сало І.В. Удосконалення бізнес-процесів промисловості України на базі бенчмаркингу // Механізм регулювання економіки. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2002. – № 1-2. – С. 142-145.

4. Сизоненко В.О. До питання про державне сприяння розвитку інноваційного підприємництва // Мале підприємництво в Україні: Збірник наукових праць.- К.: ІПППАПрН України, 1999.

5. Чумаченко Б., Лавров К. Стратегическое управление научно-техническим развитием: опыт США // Проблемы теории и практики управления, № 2, 2000.