Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

Добровольський В.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Методичне забезпечення державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в регіонах України

В умовах трансформації економіки України мають місце принципові зміни в методах державного регулювання та прискореного розвитку виробництва, яке забезпечувало б випуск якісної високотехнологічної продукції, підвищуючи її конкурентоспроможність, наповнюючи бюджети всіх рівнів. Створення рівноцінних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, забезпечення додержання соціальних стандартів життя для кожного громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів є головною метою державної регіональної політики.

Проблеми науково-технічної сфери завжди були в центрі уваги вчених-економістів. Основні дослідження інноваціно-інвестиційних процесів закладені в роботах класиків економічної думки, зокрема М.Кондратьєва, Р.Солоу, М.Туган-Барановського, Й.Шумпетера. У наукових працях таких сучасних вітчизняних учених, як О.Алимов, О.Амош, В.Бабич, Ю.Бажал, Л.Безчасний, В.Геєць, С.Глазьєв, М.Долішній, П.Завлін, С.Ільєнкова, Г.Калитич, І.Лукінов, С.Мочерний, Л.Позднякової, С.Писаренко, Д.Черваньов, М.Чумаченко, М.Хучек, Р.Фатхудинов та зарубіжних учених І.Ансофф, Г.Менш, М.Портер, Б.Санто, Д.Сахал, Б.Твіс та ін. розглядалися питання створення, оцінки, реалізації інновацій, державного регулювання інноваційної діяльності, фінансової підтримки, кадрового забезпечення інноваційної діяльності, формування інноваційної інфраструктури, створення правової бази реалізації інноваційних процесів та ін.

Пріоритетними напрямами інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні є науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної та інвестиційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Визначення механізму регулювання як системи управління відносинами суб’єктів інноваційної діяльності щодо розробки та впровадження новацій постає ключовим завданням методичного забезпечення державного регулювання інноваційно-інвестиційної сфери. Елементами цього механізму є інновації та інвестиції як об’єкти управління, методи і способи державного управління інноваційно-інвестиційними процесами, його організаційне, правове, інституціональне, фінансове, маркетингове та інформаційно-аналітичне забезпечення.

Розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності в різних регіонах України є вкрай нерівномірним, що в значній мірі пов'язано з рівнем розвитку інноваційної інфраструктури. Так, співвідношення між показниками максимального і мінімального валового внутрішнього регіонального продукту різниться в 11 разів. По показнику капіталовкладень різниця між регіонами становить 12,3 раза, соціальної допомоги населенню — 4,8 раза, іноземних інвестицій — 46 разів. Нинішня різниця в доходах на душу населення між окремими областями становить 35-45% — і це тоді як за міжнародними стандартами даний показник не повинен перевищувати 20%. Аналіз наявної в Україні інфраструктури інноваційної діяльності перш за все свідчить про її нерозвиненість, функціональну неповність, неспроможність охопити усі ланки інноваційного процесу. Сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури. Для аналізу і прогнозу інноваційного-інвестиційного регіонального розвитку доцільно використовувати концептуальну модель інноваційно-інвестиційного регіонального розвитку.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" виконавчими органами місцевого самоврядування в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності на основі аналізу стану економічного та інноваційного потенціалу регіону розробляються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності регіонального рівня і затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами терміном на три-п'ять років. Для забезпечення впливу місцевої влади на розвиток інноваційно-інвестиційних процесів в деяких регіонах України обласними державними адміністраціями було розроблено та затверджено регіональні інноваційні програми, в яких стратегічною метою діяльності цих регіонів визначено формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки. Міжнародний і минулий вітчизняний досвід показує, що одним з перевірених і успішних механізмів реалізації національних пріоритетів є програмний механізм - розробка й реалізація комплексних державних програм, які керуються, як правило, на міжгалузевому рівні. Прикладом подібних програм є космічні програми США й інших космічних держав, державні програми розвитку енергетики або систем охорони здоров'я. За радянські часи останнім за часом подібний досвід був пов'язаний з утворенням МНТК - міжгалузевих науково-технологічних комплексів. Важливо відзначити, що в кожному з названих випадків разом із програмою створювалася адекватна її завданням спеціальна система управління, що мала необхідно високий рівень повноважень і відповідальності

Регіональна програма інноваційно-інвестиційного розвитку повинна бути спрямована на розв'язання найважливіших проблем розвитку регіону за допомогою створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукоємної та конкурентоспроможної продукції шляхом реалізації середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня. Такі програми було затверджено, зокрема, в Черкаській області - “Обласна програма науково-технічного та інноваційного розвитку на 2008 -2011 роки”, Запорізькій – “Цільова економічна програма інноваційного розвитку Запорізької області на 2008-2012 роки ”.

Основними шляхами покращення регіональної інноваційно-інвестиційної політики є зміна підходу до регіональної політики, не слід переносити тягар економічних реформування на регіони. Мова повинна вестися про залучення до процесів, спрямованих на загальнонаціональне економічне зростання, внутрішнього потенціалу розвитку регіону. Виникає необхідність розробки законів про державну регіональну політику, про місцеві фінанси, про територіальний устрій, про планування територій, про територіальні громади та про місцеві державні адміністрації. Усе це в комплексі дозволить законодавчо визначити і врегулювати поле діяльності органів влади на місцевому рівні. Такі реформи в регіонах мають бути узгоджені з податковою, муніципальною, бюджетною, адміністративно-територіальною реформами.

Необхідні також і наукові дослідження щодо проблеми регіональних циклів. Слід ширше спиратися і на досвід Західної Європи, а саме використовувати показники регіонального валового продукту та показники системи соціального кластера, де об’єднуються певні показники щодо соціального становища населення. З урахуванням того, що при прийнятті управлінських рішень ми працюємо в умовах колосальної невизначеності, було запропоновано дати можливість тим, хто знайшов успішний алгоритм або стратегію вирішення проблем соціально-економічного розвитку, узагальнити свій досвід і довести його до загальної схеми, а потім тиражувати на інші території.

Література:

1. Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій: Указ Президента України від 30 грудня 2005 року №1873.

2. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Посилання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур'єр. – 2002. - №100.