Бачинський Володимир Віталійович

Трофіменко Олександр Вікторович

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Сутність та особливості державного кредиту

В умовах ринкової економіки інститут державного кредиту набуває все важливішого значення у складі фінансової системи країни. Це пов’язано із бурхливим розвитком сфери кредитних відносин загалом в умовах демократії та конкурентного середовища, появою нових форм залучення кредитних ресурсів та гнучкої системи кредитних інструментів, підвищенням ролі кредитних ринків та формуванням відповідної інфраструктури, а відтак, – зростанням обсягу кредитних операцій за участю держави. Зазначене обумовлює доцільність теоретичного обґрунтування сутності державного кредиту, дослідження його особливостей і структури із застосуванням системного підходу.

В сучасній економічній літературі зустрічаються визначення державного кредиту, які значно відрізняються одне від одного. Різні визначення відрізняються значною мірою, оскільки вони характеризують державний кредит з різних позицій: одні – за змістом, інші – за формою, за юридично-правовим статусом тощо. Доцільно не лише зазначати, що державний кредит – це відносини, у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора або гаранта повернення кредиту, а розглядати державний кредит саме як систему кредитних відносин за участю держави.

До особливостей державного кредиту вчений-економіст В. Андрущенко відносить те, що держава є “вічною” юридичною особою, що посилює довіру до неї, а також те, що забезпеченням державного кредиту слугує вся сума доходів та вартість державного майна, не потребуючи, як правило, спеціального забезпечення окремих позик чи застави [1, 45].

Основними ознаками та відмінними рисами державного кредиту є:

1) неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів у кредитних відносинах;

2) державний кредит призначений для задоволення загальнодержавних або пріоритетних для суспільства потреб;

3) джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них, а також надання позик є в основному ресурси бюджету;

4) держава і як позичальник, і як кредитор в основному не ставить на перше місце економічну вигоду, беручи участь у кредитних відносинах;

5) наявність підвищеної небезпеки зловживань з боку державної влади у сфері кредитних відносин.

Проблеми кредитних відносин за участю держави, у яких вона виступає позичальником, стосуються доцільності широкого застосування кредитних інструментів для покриття бюджетного дефіциту, управління державним боргом, ефективного використання залучених фінансових ресурсів тощо, та широко досліджуються у працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених.

Загалом стосовно даної складової державного кредиту варто зазначити, що залучення державою позик на покриття бюджетного дефіциту чи фінансування певних державних програм широко застосовується у світовій практиці упродовж багатьох років [3, 97].

Іншою складовою державного кредиту є відносини, у яких держава виступає гарантом повернення позики. Зазвичай за надання такої державної гарантії позичальник вносить відповідну плату. По гарантованих позиках уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності боржника.

В Україні, як і багатьох інших державах, практикується державне гарантування позик. На жаль, зарубіжні кредитні організації відзначають високий кредитний ризик, що притаманний українській економіці, тому неохоче надають позики на основі прямих контактів з українськими підприємствами.

Таким чином, для стимулювання притоку іноземного капіталу уряд у певних випадках надає державні гарантії щодо повернення позик. У перспективі, за умови зменшення кредитного ризику, Україна може повністю відмовитись від надання урядових гарантій [4, 137].

Наступною складовою системи державного кредиту є відносини, у яких держава виступає у ролі кредитора. Сьогодні практично кожна держава надає кредити. Кредитні відносини, у яких держава виступає кредитором, мають певні специфічні риси.

Переважно державні кредити надаються за рахунок коштів Державного бюджету. Вони є пільговими та спрямовуються у пріоритетні галузі економіки, або надаються з метою вирішення важливих соціальних проблем.

Підсумовуючи вищезазначене, приходимо до таких узагальнень: державний кредит можна визначити як систему кредитних відносин за участю, по-перше, держави з приводу надання тимчасово вільних коштів у користування на умовах повернення з розрахунком на вигоду, у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора та гаранта; по-друге, система державного кредиту містить такі складові: відносини, в яких держава виступає у ролі позичальника, відносини, в яких держава виступає у ролі гаранта повернення кредиту, та відносини, в яких держава виступає у ролі кредитора.

Побудова ефективної системи державного кредиту вимагає врахування особливостей кредитних відносин за участю держави.

Література:

1. Державний кредит у фінансовій політиці України / Лютий І. В. // Банківська справа. – 2007. – №3. – С. 41–50.

2. Економічна природа та значення державного кредиту в економіці України / Рожко О. В. // Банківська справа. – 2008. – № 4. – С. 81–89.

3. Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: монографія / В. Л. Андрущенко. – Львів: Каменяр, 2007. – 323 с.

4. Козюк В. В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України: монографія / В. В. Козюк. – Тернопіль: Карт-бланш, 2008. – 238 с.