Векселі – найважливіші засоби оплати товарів і послуг, одержання цих товарів
і послуг у кредит і їх негайної оплати грошима. Вони виникають і функціонують в
обігу на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин і як різновид
кредитних грошей перед паперовими.
Згідно чинного законодавства, вексель – письмове боргове зобов’язання,
складене в належній згідно з законом формі, яке надає власникові безумовне
право вимагати після настання певного строку чи достроково з особи, що видала
чи акцептувала це зобов’язання, сплати зазначеної в ньому суми. Особа, що
виставила вексель, називається векселедавцем; особа, що прийняла вексель –
векселедержателем.
Історія виникнення векселя сягає часів Середньовіччя, а саме XVI ст. Багато вчених, таких як Г. Шершеневич, М. Беляков,
Р. Аношкін, А. Лемківський, Ю. Мороз, стверджували, що батьківщиною векселя є
Італія. Поява векселя саме в цій країні була викликана потребами торгівлі,
передусім ярмаркової, що бурхливо розвивалась. Італія вважалась центром
економічного життя, оскільки мала вигідне географічне положення на перехресті
шляхів торгівлі, що зв’язували Західну Європу із Сходом.
Широке застосування вексель мав і в дореволюційній Росії, де було прийнято
три (1729 р., 1832 р., 1902 р.) вексельних статути (останній проіснував аж до
1917 р.).
В СРСР широкого розповсюдження вексель набув у період непу, а в 1937 р.
приймається Положення про переказний і простий вексель, і в СРСР формально
увійшов у Женевську конвенцію. Вексельна конвенція відбулася в 1930 р. і
прийняла уніфікований закон про переказні і прості векселі – єдине вексельне
право, до якого приєдналися 25 держав. Україна приєдналася до Женевської
конвенції в 1999 році.
-
На сьогоднішній день в українському законодавстві
існує низка номативно-правових документів, що регулюють здійснення операцій з
векселями.
На даному етапі розвитку вексельного обігу в
українському законодавстві
наявні
певні прогалини в неоднозначному трактуванні сутності й значення векселя в
чинному законодавстві. Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”
визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику
векселя (векселедержателю). Дане визначення більшою мірою стосується простого
векселя, якщо до уваги взяти саме безумовність зобов’язання
векселедавця сплатити певну суму. Для переказного векселя характерним є те, що
безумовне зобов’язання сплатити певну суму після настання строку бере на себе акцептант. З
прийняттям Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 року
останні сподівання щодо одержання чіткого та практичного визначення векселя
були зруйновані. Даний Закон також не наводить тлумачення сутності векселя, але
визначає порядок видачі простих і переказних векселів, здійснення операцій з
векселями та виконання вексельних зобов’язань у господарській
діяльності.
Аналіз ситуації в сфері вексельного обігу вказує на те, що активізації
цивілізованого вексельного обігу в Україні заважають численні зловживання
окремих суб’єктів вексельного обігу (зокрема через застосування фіктивних фірм
у вексельних розрахунках), та недостатній рівень регулювання та контролю, що
призводить до формування негативного іміджу векселя як платіжного інструменту.
Невиконання виконавчими органами
рішень Президента України, Верховної Ради України, та норм Законів України щодо
вдосконалення національного законодавства, що регулює вексельний обіг, та
недостатній рівень обізнаності учасників вексельного обігу також не сприяють
розвитку цивілізованого вексельного обігу в Україні.
Все це створює додаткові фінансові
ризики у діяльності суб’єктів господарювання.
Між тим обсяги операцій з векселями
протягом останніх 11 років є суттєвими, що свідчить про потребу економіки в
цьому інстументі. За даними ДКЦПФР на фондовому ринку за період з 1999 р. по
2009 р. при рості ринку у 53 рази частка векселів зменшилась лише у 3,2 рази.
При цьому коефіцієнт кореляції між обсягом векселів та ВВП складає 0,93, що
свідчить про дуже тісний зв’язок між ними. За 2008 р. обсяг торгів векселями на фондовому ринку
склав 1912,84 млрд. грн. при ВВП = 949,86 млрд. грн. – тобто 20,2%.
Так як Україна є аграрною державою, векселі застосовуються
і в аграрному секторі економіки. Вексель – унікальний фінансовий інструмент, що
здатен ефективно розв’язати низку проблем, що виникли у сільськогосподарських
підприємств.
З одного боку, для
сільськогосподарських підприємств характерна реалізація (закупівля) продукції з
відстрочкою платежу, що зумовлено наступними причинами:
-
наявність сезонного розриву між авансуванням і
вивільненням коштів;
-
вплив природно-кліматичних факторів на організацію
виробництва в галузі.
З іншого боку, неконтрольоване нарощування заборгованості зумовлює
існування
проблеми хронічних неплатежів, що в свою чергу впливає на загальний фінансовий
стан: платоспроможність і ліквідність підприємства.
В аграрному секторі економіки України
застосування вексельних розрахунків обмежується тією обставиною, що Державна
програма кредитування села не передбачає використання векселів. Так, заявки на
часткову компенсацію ставок за кредитами деяких банків, які кредитували
сільськогосподарські підприємства шляхом врахування їхніх векселів, було
повернуто невиконаними з посиланням на непередбаченість цього в Державній
програмі.
Виходячи із зазначених вище проблем
постає питання вдосконалення умов вексельних розрахунків. Для цього в першу
чергу потрібно вдосконалити нормативну базу. У зв’язку з цим ДКЦПФР 02.02.2009
р. було прийнято “Основні напрями розвитку цивілізованого обігу векселів в
Україні як антикризовий захід”.
До основних напрямків удосконалення належать:
1.
підготовка пропозицій щодо вдосконалення порядку
подання та систематизації звітності векселедавців за єдиною формою;
2.
підготовка пропозицій щодо вдосконалення
фінансової статистики у частині збору первинних даних з випуску, обігу та
погашення векселів шляхом:
-
внесення змін до реєстру виданих векселів щодо
погашених та виданих векселів;
-
внесення змін до форми 2Б статистичної звітності.
3.
підготовка
законопроекту “Про внесення змін до деяких законів України з метою приведення
національного законодавства, що регулює обіг векселів, у відповідність до
Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі шляхом внесення
змін:
1)
до ст. 14 Закону України “Про цінні папери та
фондовий ринок” та до ст. 164 Господарського кодексу України у частині
визначення векселя як короткострокового фінансового інструменту;
2)
до ст. 4 Закону України “Про цінні папери та
фондовий ринок” та ст. 197 Цивільного кодексу України у частині визначення
видів індосаментів та прав, що з них випливають;
3)
до Закону України “Про обіг векселів в Україні”:
-
у частині визначення відповідальності за порушення
умов видачі векселів;
-
у частині вилучення другого абзацу ст. 4;
-
у частині випуску фінансових векселів банками та
компаніями з управління активами;
-
у частині уточнення видів протесту та порядку
стягнення за векселем на підставі виконавчого документу та зобов’язання
нотаріусівнадавати інформацію стосовно опротестованих векселів до уповноваженої
установи;
-
у частині розширення кола осіб, які можуть
відновити права на втрачений вексель;
-
у частині зняття обмеження щодо внесення змін у
текст векселя виключно векселедавцем”.
Таким чином, вексель –важлива форма боргових зобов’язань,
за допомогою яких підприємства залучають додаткові кошти. На даному етапі
розвитку вексельного обігу в Україні існують певні проблеми в сфері регулювання
вексельних розрахунків, проте законотворчі органи готують низку пропозицій щодо
удосконалення вексельного обігу. Також запроваджуються ряд заходів щодо
приведення національного законодавства у відповідність з найкращою міжнародною
практикою.
1. Барбара В. Особливості правового регулювання вексельних правовідносин:
історичний дискус // Господарське право. – 2008. – № 7. – С. 3-7.
2. Кожема Г. Ретроперспектива розвитку інституту векселя в Україні // Фінансове право. – 2009. – № 4. – С. 33-35.
3. Ніконова М. Вексельні розрахунки в аграрному секторі економіки України //
Економіка АПК. – 2006. – № 4. – С. 71-77.
4. Рудненко Т. Вексельний обіг та перспективи використання фінансових векселів в Україні // Фінансовий ринок України. – 2009. – № 7-8. – С. 15-18.
5. Рябіка О. Вексель як фінансовий інструмент // Фінансовий ринок України.
–2008. – № 5. – С. 12-16.
6. Тарасенко І. До питання про вдосконалення правового регулювання вексельних
розрахунків // Аналітика. – 2009. – № 2 – С. 92-96.