Біологічні науки / 1.Систематика і географія вищих рослин

Коваль Л.В.

Глухівський державний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Субендемічні елементи флори Придеснянського плато

Як відомо, ендемічні види у складі будь-якої досліджуваної флори слугують важливим джерелом інформації щодо її генезису, виступають показником самобутності, оригінальності флори [1,2]. В окремих випадках аналіз ендемічного компоненту є базою для флористичного районування різного масштабу, для флорокомплексної охорони фітобіоти [1,2]. Головним критерієм ендемізму являється приуроченість всього ареалу виду (роду, родини) до території, яка є об’єктом дослідження. Згідно цього критерію, ендемізм флори ПП представлений лише на видовому рівні, при чому рівень його складає лише 2 %. Низький рівень ендемізму флори ПП є досить типовим для молодих післяльодовикових флор. На видовому рівні, згідно класифікації Малишева (1979), відомий лише один еуендемічний вид Gagea praeciosa L. (0,1 %), для якого Д.І.Сакало вказує лише одне місцезростання – с. Годунівка Глухівського району [5]. Інші види, в залежності від протяжності ареалів, є конфінітними і екстензивними субендемами [2]. До конфінітних субендемів, що виходять за межі регіону і поширені на сусідніх з ним територіях, ми віднесли субпонтичний Viola matutina Klokov, північнопонтичні види Jurinea pseudomollis Klok., Thymus tschernjajevii Klok. & Des.- Shost., Iris pineticola Klokov, придніпровський Dianthus pineticola Kleopow, сарматсько-понтичні види Centaurea sumensis Kalen., Pilosella piloselliflora (Najeg.& Peter) Sojak , Malus praecox (Pall.)Borkh., Urtica galeopsifoliа Wierzb. ex Opiz., сарматський вид Dianthus pseudosquarrosus (Novak) Klokov, понтичні ендеміки Jurineа calcarea Klok., Taraxacum klokovii Litvinenko, Dianthus eugeniae Kleopow, Euphorbia stepposa Zoz ex Prokh. .

До екстензивних субендемів ми віднесли види з більш широкими ареалами, розміщеними в кількох фітохоріонах. Так, до цієї групи належить понтично-каспійський степовий вид Carduus thoermeri Wein., що замінює правобережний вид Carduus nutans L. В умовах Лівобережжя в зв’язку з підсиленням континентальності кліматичних умов, на думку В.В. Протопопової [4], виникли ряд мутаційних форм, які в межах вторинного ареалу відокремилися в локальний екотип. Понтично-середньоазіатський вид Polygala cretacea Kotov, ми також віднесли до групи екстензивних субендемів.

Загальна кількість субендемів ПП ( влючаючи Gagea praeciosa) складає 20 видів, які відносяться до 16 родів, 11 родин. Домінуючими, очевидно, у зв’язку з наявністю вікаруючих плеяд видів у родах Jurinea, Centaurea, Dianthus, за кількістю видів є родини Asteraceae – 7 (35 %), Caryophyllaceae – 3 ( 15 %). Родина Iridaceae у складі двох видів. Інші родини представлені одним видом.

Аналіз основних біоморф за тривалістю великого життєвого циклу виявив домінування серед субендемів трав’янистих полікарпіків – 12 (60 %), кількісний склад інших груп становить: монокарпічні дворічні рослини – 3 (15 %), полікарпічні дерев’янисті і напівдерев’янисті – 3 (15 %). Трав’янисті рослини – 17 (85 %), кущ – 1 (5 %), напівкущики – 2 (10 %). За типами вегетації представлені: літньо-зелені – 17 (85 %), літньо-зимово-зелені – 2 (10 %), ефемероїди – 1 (5 %). Серед клімаморф переважають гемікриптофіти – 13 (65 %), інші групи: геофіти – 4 (20 %), хамефіти – 2 (10 %), фанерофіти – 1 (5 %). Ці особливості в основному пропорційно співпадають з відповідними характеристиками флори регіону. За типами наземних і підземних пагонів було виявлено такі кількісні показники: безрозеткові – 10 (50 %), напіврозеткові – 9 (45 %), розеткові – 1 (5 %); каудексові – 7 (35 %), короткокореневищні 1 (5 %), довгокореневищні – 1 (5 %), бульбоносні – 1 (5 %), цибулинні – 1 (5 %), бульбокореневищні – 1 (5 %), каудексово-довгокореневищні – 1 (5%), каудексово-короткокореневищні – 2 (10 %), без кореневищної структури – 5 (25 %). Переважання каудексових форм свідчить, що серед субендемів поширені форми, які зростають на щільному та кальцепетрофітному субстраті. Це підтверджує і аналіз за типами кореневих систем: стрижневокореневі – 12 (60 %), мичкуватокореневі – 6 (30 %), з мішаним типом – 3 (20 %), а також аналіз гігроморф субендемічних видів: серед них домінують ксерофіти і ксеромезофіти – по 6 (30 %), разом 60 %; мезоксерофіти – 3 (15 %), мезофіти – 4 (20 %), гігрофіти – 1 (5 %). Аналіз за еколого-ценотичним приуроченням виявив, що серед субендемів переважають степові і лучно-степові види – 7 (35 %), досить чисельною є група бореальних псамофітів – 4 (20 %), псамофіти і узлісні види мають однакову кількість видів – 3 (15 %), по 1 (5 %) виду складають групи лучна, прибережна, неморально-лісова.

Очевидно, існуюче протистояння сучасних кліматичних умов і отриманих показників гігроморф у складі ендемо-субендемічної компоненти з переважанням рослин ксерофітів, вказує на їх більш ранній вік у складі досліджуваної флори. Таким чином, на території ПП відсутні палеоендемічні види і мезохроноелементи (вплив риського і вюрмського стадіалів). Еуендемічний вид Gagea praeciosa і субендемічні конфінітні види слід віднести до неoендемічної групи, оскільки вони досить гармонійно вписуються в існуючі умови природного середовища, частина з них характеризується експaнсивними прогресуючими ареалами і в таксономічному плані являють собою вікарні плеяди, сформовані шляхом географічного дивергентного видоутворення (Centaurea sumensis, Dianthus pineticola, D. pseudosguarrosus, D. eugeniae) та екологічного, хронологічного, фенологічного заміщення [3]: Viola matutina, Urtica galeopsifolia, Jurinea pseudomollis, а також гібридогенезу (Thymus x tschernjajevii Klokov & Des.-Schost.= Thymus marschallianus x Thymus pallasianus.

Важливою характеристикою субендемічних видів є їх географічне походження. Р.В. Камелін (1973) поділив їх на автохтонні і алохтонні [3]. Більшість конфінітних субендемічних видів за географічним походженням для території ПП є автохтонними елементами. Алохтонним, приуроченим до піщаного субстрату, є, ймовірно, Syrenia cana.

Розглядаючи неоендеми під кутом зору активності виду, характеру ареалу, здатності до експансії, їх можна поділити на експансивні і пасивні [2]. До пасивних відносимо Dianthus pseudosquarrosus, Pilosella piloselliiflora, Jurinea pseudomollis, J. calcarea, Gladiolus tenuis. Інші є експансивними конфінітними субнеоендемами (Centaurea sumensis, Urtica galeopsifolia, Viola matutina і т.д.)

Таким чином, низький рівень ендемізму свідчить про молодий післяльодовиковий вік флори ПП. Поширення субендемічних конфінітних видів пов’язане із кальцепетрофітним та псамофітним субстратами. Новоутворення – із процесами еколого-географічного дивергентного видоутворення та гібридогенезу.

Література

1. Єна Ан. В. Концепція ендемізму в географії рослин // Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, №4. – С.7 – 21.

2. Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис. – К.: Наук. думка, 1985. – 192 с.

3. Крицька Л.І. Ендемізм флори степів та вапнякових відслонень Правобережного злакового степу // Укр. ботан. журн. – 1988. – 45, № 4. – С.15 – 18.

4. Протопопова В.В. Синантропная флора Украины и пути ее развития. – К.: Наук. думка. 1991. – 200 с.

5. Флора УССР: в 12 т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1936-1965. – Т.1-12.